Чотири роки каторги за чоботи й кашкети. Наш міжнародний дослідницький тандем про повстання 1863 року

У Київському державному архіві з давнім грифом «Секретно» зберігається документ 1872 року із канцелярії Київського губернаторства - «Дело о дозволении дворянину Херувиму Плотницкому прибыть въ Киевскую губернію». Прохання на отримання цього документа отримала від організатора проєкту «Polesie» Юрека Ноздрина-Плотницького. І коли вже запит свій отримала, із зацікавленістю ознайомилася зі змістом. Стало цікаво, за що 64-річного чоловіка російська влада тоді відправила в заслання.

Відновлення Погостської Успенської церкви в ХІХ столітті

Погостська Успенська церква 

Дивним здається нині той факт, що церква в Погості перестала діяти через малочисельність парафіян. А було таке в історії містечка Погоста...

Статус містечка Погост отримав за грамотою короля Яна-Казимира, датованою 23 травнем 1653 року. 13 квітня 1672 року це право підтверджене грамотою короля Михайла Вишневецького, 12 січня 1792 року – грамотою короля Августа ІІ, у 1761 – грамотою короля Августа ІІІ. Імператор Олександр І 18 жовтня 1802 року подарував у спадок це містечко фельдмаршалу князю Рєпніну. 

Найдавніший спогад про колишню церкву Погоста вдалося відшукати в історичних документах 1531 року. У донесенні Івана Занковича Пінському старості Кирдеєвичу мовиться про те, що він плив до Пінська в одному човні із погостським священиком Мартином, мав скриньку із реєстрами, а потім ті документи пропали. Священник підтверджує слова Занковича. Отже, церква в 1531 році в Погості діяла.

Події XVII століття на зарічненській землі

Знайдено дуже мало інформації про події XVII століття на зарічненській землі. Пінський повіт, до якого входила наша територія, за часів Хмельниччини був важливим політичним та стратегічним центром, розташованим на межі Великого князівства Литовського та козацької України.

Про цей період історії ґрунтовно розповідає історик В’ячеслав Липинський (фрагменти праці подано без правок): «Вплив ґеоґрафічного положеня України на процес її державного життя не раз підкреслювався істориками України. Поділ України на дві полоси: окраїнну, північно-західну, покриту болотами, лісами й горами, та серединну і південно-східну, степову, нічим не захищену від Сходу, - був причиною того факту, що всі бурі з Півдня і Сходу вдаряли безпосередно в сам центр нашого державного життя. 

Церкви села Храпин: інформація з документів різних століть

Найдавніша знайдена згадка про церкву, яка мала бути перенесена в село Храпин, зафіксована в писцевій книзі Пінського старости Станіслава Хвальчевського, який разом із королівським ревізором Мельницьким та підкормчим Олексієм Чесновським за велінням королеви Бони проводив обміри земель у Пінському князівстві. У Храпині піддані королеви Бони були навесні 1555 року.

З історії Кутинської церкви: інформація з різних століть

Сучасна Кутинська церква

Найдавнішу згадку про Кутинську церкву знайдено в книзі польського професора Андрія Рахуби «Метрика литовська. Реєстри подимного Великого князівства литовського». Тут записано, які священники в ХVІІ столітті платили подимне. Серед інших названий священник Кутина Панкратій Іванович. Він володів одним димом. 

Про таємничу Покровську церкву ХVІІ століття в селі Задовже (нині Заозер’я)

Світлина Анатолія Кібука

Здавна кожне поліське село має своє храмове свято. У моєму рідному Новосіллі цей день називали «гости». Тут празникували на Вознесіння («Знесення») і Пречисту. Як і в Храпині, бо новосільці колись належали до Храпинської парафії. А в селі Храпин діяла Різдво-Богородицька (Пречистенська) церква. До цього, напевне, була Воскресенська…

А в сусідньому Задовжі святкують Покрову. І в Заозер’ї теж. Чому, часто ставила собі запитання, якщо ці села відносилися до Кутинської Михайлівської церкви?..

А оце днями мені зустрівся документ, який викликав подив. І, можливо, розкаже нам про існування ще однієї церкви на зарічненській землі…

Серницький монастир ХVІІ століття

Нове краєзнавче відкриття: Серницький монастир ХVІІ століття.

І як пошуки цієї інформації стали міжнародними…

За єдиним документом 1524 року – скаргою про володіння полем Горбаківщина між ігуменом Нобельського монастиря та боярином Антоном Андрійовичем – в історію містечка Нобель увійшов факт про існування чоловічого монастиря.

У 1664 році в Серниках теж існував монастир ордену Святого Василія. Про це свідчить знайдений недавно документ…

Усе розпочалося в той день, коли ми з Федором Володимировичем Полюховичем розглядали рукописний зошит Василя Федоровича Полюховича Серницького. У 1911 році архіваріус Віленського центрального архіву древніх актів на прохання жителя Серник провів ретельні пошуки інформації про це село. І зафіксував у рукописному зошиті знайдені документи.

Мій погляд упав на слово «монастир»...