Скарга 1834 року про придане дружини

Народні персонажі Полісся. Картина В. Боратинського

У НІАБ зберігається документ, який має назву «Дело по жалобе дворянина Д. Полюховича на отказ выдачи приданого дочери протоиереем Пиньковичской Покровской церкви Пинского уезда В. Лотоцким». Реєстровий номер справи 10295, дата її завершення - 1834 рік. У ній 13 аркушів.

Справа розпочата 26 травня 1834 року за зверненням в Пінську духовну консисторію шляхтича околиці Серники Пінського повіту Давида Івановича Полюховича. У своєму проханні він пише, що в липні 1833 року протоієрей Василь Лотоцький запросив його до себе в гості й просив одружитися на його дочці Устинії. 

Обіцяв дати за нею придане: по парі різної худоби та 100 рублів сріблом. Але після весілля священник не виконав своєї обіцянки, мотивуючи це тим, що його зять та дочка вкрали в нього 44 рублі сріблом. Давид Полюхович також вимагав, аби священник заплатив за те, що він протягом року служив у нього «есмо паробокъ». Цікаві ось ці слова зі скарги Давида: «Но когда мене Лотоцкий не удовлетворитъ, то я его дочь оставлю при немъ и во свое место возвратую».

Друге прохання шляхтич Полюхович подає 11 червня 1834 року. Воно було адресоване архимандритові Слуцького Троїцького монастиря. Із змісту цього документа можна дізнатися, що 2 червня 1834 року на своє прохання Давид Полюхович отримав резолюцію Пінського духовного правління «предписать протоиерею, чтобы онъ вознагорадилъ обещаннымъ приданымъ». Він пішов до свого тестя після літургії в суботу, щоб повідомити про це рішення. Запитав священника, чи згоден він із цією резолюцією. На що отримав відповідь, що той не згідний.

Тоді Лотоцький почав проганяти прохача зі словами, що він не його зять, а дочка його залишиться з ним. Він схватив Давида за коси й почав бити по голові, топтати по ньому ногами. Думав, що ніхто цього не побачить. Давид Полюхович пише, що якби не прибігла його дочка, то він «жизнь его безвременно окончилъ бы». Зять запитує у своїй скарзі, чи може духовна особа «убивать народ» та ще й після прийняття святих таїн. І в доказ того, що в священника Лотоцького є кошти, аби віддати обіцяне придане дочці, наводить такий приклад: Лотоцький позичив євреям під відсотки 200 злотих сріблом.

14 червня 1834 року зареєстроване пояснення протоієрея Піньковицької Покровської церкви Василя Лотоцького ахімандритові Слуцького Троїцького монастиря. Він спростовує кожен пункт скарги свого зятя: «Тут написано, що ніби я запрошував його, Полюховича, «взять дочь мою, сироту, за жену» й при тому ніби обіцяв 100 рублів сріблом. Про це можу сказати, що ніякого письмового «вида не имеется». Далі священник пояснює, що з 1833 року «по способности его» Полюхович згодився виконувати «дяконскую должность». Щодо шлюбу повідомив, що листопада 18 дня 1833 року «по взаимной любви вступил онъ въ бракъ съ дочерью моей». Протоієрей свідчив, що «мною речённый зять» жив разом із дружиною в його будинкові, був на його «пропитаниии и одевании». Іноді «без рабского принуждения» за власною волею виконував деякі роботи по господарству. Ось чому він, Лотоцький, вирішив не видавати зятю й дочці ніякого приданого.

24 вересня 1834 року Давид Полюхович пише прохання на ім’я «государя императора Николая Павловича». Розпочинається його подання словами: «Просить Мінської губернії Пінського повіту, околиці Серники, 2-го розряду дворянин Давид Іванович Полюхович…» Він зазначає, що «по молодости летъ моихъ и недоуменію, равно незнаниію узаконеныхъ правъ» вирішив подати це прохання на тестя свого, Піньковицького протоієрея Василя Лотоцького. По цій справі Пінська духовна консисторія нині проводить розслідування. Причина – нанесення тестем мені образ. Це звернення було написане, «дабы высочайшимъ указомъ повелено было сіе прошеніе в Пинскомъ духовномъ правленіи принять и записать».

Напевне, зять із тестем порозумілися, бо 11 жовтня 1834 року «согласно мировому прошенію» було прийнято рішення «в производстве прекратить»…

У метричній книзі Серницької Дмитрівської церкви знайдено запис, що Давид народився 26 червня 1814 року в родині Івана Петровича Питлевича та Параскевії Федорівни. Тоді ще Полюховичі були записані своїми прізвищами-придомками. А вже в 1834 році Давид Питлевич був визнаний шляхтичем 2-го розряду й прізвище його звучало як Полюхович…

А в НІАБ зберігається ще одна справа щодо священника Василя Лотоцького: "Дело об увольнении от должности депутата протоиерея Пинковичской Покровской церкви Пинского уезда В. Лотоцкого по возрасту" (1834). На час розгляду заяви шляхтича Давида Полюховича в 1834 році священникові Василю Лотоцькому було 70 років...