У давніх польських виданнях можна відшукати багато цікавої інформації про перекальського поміщика Володимира Орду.
Цей польський романтик побував навіть у Перу... Родина Ордів здавна мала володіння на Поліссі. «Словник географічний країв польських» подає інформацію, що Кухоцька Воля, Острівськ і Перекалля – це давня власність Ордів.
«Пам’ятна книга Мінської губернії за 1904 рік» вміщує відомості про володарів Полісся, які мали 500 і більше десятин землі. Серед них названі Орда Веслан Тобіяшевич (Павліново), Орда Йосип Петрович (Кухче), Орда Петро Станіславовоч (Озери та Перекалля), Орда Едмунд Іванович (Кухоцька Воля).
Пізніше володарі деяких сіл змінилися: у Перекаллі вже Орді Володимиру належало 2110 осіб; в Озерах Костянтину – 500 селян; у Кухче Леонтині – 2074 осіб, у Погості Зарічному господарювала Софія Орда. Згідно даних на 1 січня 1938 року, Перекаллям уже володів Павло Орда, а Володимиру належали Озера та Острівськ. Кухче Орди перепродали Ядвизі Рогалевич.
Пізніше володарі деяких сіл змінилися: у Перекаллі вже Орді Володимиру належало 2110 осіб; в Озерах Костянтину – 500 селян; у Кухче Леонтині – 2074 осіб, у Погості Зарічному господарювала Софія Орда. Згідно даних на 1 січня 1938 року, Перекаллям уже володів Павло Орда, а Володимиру належали Озера та Острівськ. Кухче Орди перепродали Ядвизі Рогалевич.
Розповідає про господарювання Володимира Орди в маєтку Озера й Геронім Тукальський-Нелюбович: «Головна окраса маєтку – власне озера, звідси й назва його. Знаходився він серед високого бору, серед старих дерев. Над одним озером береги були круті, над іншим – пологі. Вода в озерах чиста-чиста.
Навколишня природа справляла неперевершене враження. На озері було повно різного болотного птаства. А так як поруч не було села і доїхати туди надто важко, там був справжній рай для мисливців та орнітологів. На тутешніх озерах часто осідали навіть лебеді. Озера були нечувано рибні. І того багатства не знищили навіть у часи «свободи».
На високому березі Володимир Орда збудував двоповерхову дерев’яну вежу. Сама будівля була незавидна, але вид із неї був неперевершений. Верхній ярус господар зробив із скла, і коли ввечері там запалювали світло, то вежа виглядала як суцільний ліхтар. Не дивно, що Володимир проводив там майже весь свій вільний час». Розповідають, що залишки того обійстя донині можна відшукати у районі трьох озер.
У краєзнавчій літературі можна довідатися, що землі навколо Озер мали й інших власників. Це були селяни із родини Дейнеків: Іван, Микола та Євстахій Петровичі. У маєтку деякий час працювала наймичкою наша родичка - Уляна Марчук із села Острівська.
Про Володимира Орду знали в усіх навколишніх селах. Він був професійним мисливцем, влучним стрілком. Мав Володимир багато лісів і, продаючи деревину, задовольняв свою буйну фантазію.
Однією із таких забаганок була подорож до Перу. Туди їхала офіційна делегація польського уряду під керівництвом Ліпецького для врегулювання польського осадництва в цій країні. Виявляється, уряд Перу вирішив заселити гірські райони своєї території і дозволив полякам оселити там своїх представників.
У 1924 році група польських фінансистів та багатих землевласників вирішили створити там свої колонії. Протягом 4 років тисячі сімей мали переселитися в Перу. Склад сім’ї – не менше 3 чоловік у віці від 18 до 45 років.
У цей час Орда Володимир щойно продав велику партію лісу й отримав значну суму готівкою. За власний кошт він поїхав із представниками польського уряду до Перу. Разом виїхали із Європи, а коли треба було перетнути Кордильєри, Володимир відділився від експедиції, бо вирішив летіти літаком.
І прибув до Перу швидше, ніж офіційні представники. Зустріли його перуанці з великими почестями, бо вважали найважливішим (прибув же першим та ще й літаком). Він не хотів їх обманювати, намагався пояснити ситуацію. І все ж перуанці вручили Володимиру документ на 100000 гектарів землі на осадництво.
Перекальський поміщик уволю пополював у Перу і своєю веселою вдачею завоював серця автохтонів-індіян. Від них отримав у подарунок два автентичних скальпи. Ці трофеї зберігалися тут з давнини, бо на початку ХХ століття торгувати скальпами не дозволялося.
Героніму Тукальському про ці скальпи розповідав перекальський лісник Микита. Були вони, стверджував той, маленькі, як долоня. Крім скальпів, які мали неабияку фінансову цінність, Володимир Орда привіз до Перекалля масу різних цікавинок: луків, стріл, колчанів, багато індіянських оздоб. Тут було й жіноче перуанське вбрання. Панянки із Перекалля часто вдягали його й пишалися перед іншими цим одягом на різних маскарадах.
Привіз Орда із Перу й зразки різних сортів дерева. Тут були й легкі, як корок, й важкі та тверді, як залізо, породи. А скільки різних відтінків кольорів мали ці дерев’яні зразки. Після повернення з Перу до Володимира приходили селяни й просилися виїхати на осадництво на землі свого «пана». Але здійснитися цим намірам не судилося.
В історичній літературі є інформація, що до Перу все ж приїхало 159 польських сімей. Але їхнє перебування там не було достатньо продумане: ліс не вирубаний, приміщення не підготовлені. Серед прибулих практично не було людей, які вміли вести сільське господарство. Все це призвело до того, що поселенці збунтувалися. За вимогою перуанського уряду переселенців-невдах евакуювали.
А про Володимира Орду збереглася ось така легенда-розповідь…
Немає коментарів:
Дописати коментар