Рукописне Нобельське Четвероєвангеліє – найдавніша писемна пам’ятка Полісся

Зарічненський район Рівненської області – унікальний регіон, який донині недостатньо вивчений істориками.

У різні періоди історії територія краю належала до різних держав, тому документальні свідчення з життя його мешканців розпорошені по архівах та музеях Литви, Польщі, Росії, Білорусі. Тут часто бувають історики, етнографи, фольклористи, але більшість результатів їхніх досліджень залишаються для мешканців району недоступними. Тому-то вивчати сторінки далекої минувшини Зарічненщини вирішили й ми, його уродженці.

Неоціненну інформацію отримуємо від наших друзів із Білорусі та Польщі. Щороку їдемо в музей Білоруського Полісся, що в місті Пінськ, у краєзнавчий відділ Пінської районної бібліотеки, де зосереджені польські видання про Полісся. Нині великі можливості для краєзнавчих пошуків надає й Інтернет. Кожна прочитана давня книга, кожен новий архівний документ подають нові відомості про окремі факти з історії району.

 
Так літнього дня 2014 року до рук потрапило видання російського письменника Гільтебрандта «Рукописное отделеніе Виленской публичной бібліотеки, состоящей подъ августейшимъ покровительствомъ его императорскаго величия государя наследника цесаревича Александра Александровича. Выпускъ первый. I - Церковнославянские рукописи - II -  Русские пергаменты». Воно вміщувало сенсаційну для нас новину – розповідь про рукописне Четвероєвангеліє, написане 1520 року в селі Нобель Зарічненського району.

Петро Андрійович Гільтебрандт був запрошений для розбору рукописів Віленської  публічної бібліотеки в 1865 році. Найбільшою його заслугою  вважають те, що йому вдалося видати із власними поясненнями Турівське Євангеліє ХІ століття.

Письменник детально розповідає, як на початку своєї роботи знайшов невеличку шафу з 3-4 десятками рукописів часів латинства та 2 великі вітрини, заповнені рукописами латинською та польською мовами. У ящиках, шафах, сірих та сирих нішах знаходив він все нові й нові  пергаментні грамоти. Серед них був і давній поліський рукопис.

Як Нобельське Четвероєвангеліє 1520 року потрапило до Вільнюса, можна лише здогадуватися. У 1856 році граф Тишкевич заснував тут Музей давнини, а при  ньому утворив Археологічну комісію. Із справ цієї Комісії видно, що в числі пожертвувань приймалися й рукописи. У 1865 році було зібрано 538 рукописів та 2077 давніх грамот, актів, автографів.

Колишній попечитель Віленського навчального округу Корнілов ревно зайнявся пошуками давнини. Він бачив, що вони масово зникають, і хотів зберегти те, що вціліло. У 1865 - 1867 роках  відрядив у Західний край досвідчених осіб, яким доручив привезти до Вільно рукописні книги, які мали цінність.

Тоді було написане звернення до духовенства, учителів із проханням допомогти віднайти давні рукописи. Особливо успішною була поїздка Соколова, якому випала честь віднайти Турівське Євангеліє. Напевне, у Вільнюській бібліотеці зафіксовано, ким і коли було привезене туди  й Нобельське Євангеліє.

   
Опис цієї рукописної книги знаходимо в Гільтебрандта за  №15: «Нобельское (Нобель – местечко и в старину, и теперь  Пинкаго уезда) Четвероевангеліе 1520 года, в четвертку (длины  4¾ верш., шир. 3¼), 347 листовъ или 694 стр., по 16 строкъ на странице, в малиновомъ бархатномъ  (выцветшемъ)  переплете, украшенномъ позолоченнымъ Распятіемъ посредине, а по угламъ  четырьмя евангелистами».

   
Автор монографії дає невелику характеристику давньому пергаменту: «Передмова до Євангелія від Матвія неповна. Написання суцільне, де немає розділових знаків». Післямову до нобельського рукопису  Гільтенбрандт подає без перекладу.

   
Із цього запису стає зрозумілим, що «книга ця, названа тетро, створена при королі Сигизмунді, єпископі Іоні, владиці Турівськім та Пінськім, при князеві Федорі Ярославовичі, повелінням христолюбця, раба Божого Симеона Батиєвича, старця (старости) Хоїнського, і дана в храм Святого Миколи в Ноблі. А хто цю книгу візьме від церкви Святого отця Миколи в Ноблі Пінського повіту, той буде проклятий у цей вік і в майбутній. А писав дяк, многогрішний раб Божий Севастьян Аврамович у Ноблі. Закінчена книга ця місяця червня, у перший день місяця, у день Святого Іустина філософа й  мученика Іустина».

   
Гільтенбрандт подає також уривок Євангелія на сторінці 167. Зрозуміло, що даний рукопис створювався в Ноблі, але необхідно уточнити: писалося це Євангеліє в церкві Святого Миколи чи було подароване їй після написання. Цілком імовірно, що книгу було переписано із більш старого Євангелія безпосередньо  при церкві. Це було характерно для тих часів, коли монастирі й церкви позичали один одному для перепису церковні книги.

   
А в Ноблі в ХVІ столітті діяв Свято-Преображенський чоловічий монастир та 5 церков: Миколаївська, Спасівська, Воскресенська, Петровська та Пречистенська. Пізніше за наказом Пінського старости Хвальчевського Миколаївська церква була перевезена із містечка Нобля в село Храпин.

Щоправда, причина такого перенесення не вказувалася. Мабуть, це сталося через невелику кількість жителів у Ноблі, адже автор «Писцевої книги колишнього Пінського староства» Лаврин Война зазначає: «Не можна не відмітити, що в такому невеликому місті було аж 5 церков». У повітовому місті Пінську тоді нараховувалося 11 церков.

   
Більш детальний опис Нобельського Четвероєвангелія знаходимо в російського історика, археографа Флавіана Добрянського. Він народився в сім'ї священика села Черниці Новограда-Волинського повіту Волинської губернії. Закінчив Волинську та Московську духовні академії, а в 1876 році був  запрошений до складу Тимчасової комісії, створеної у зв'язку з Височайше затвердженим проектом відкриття у Вільні Публічної бібліотеки, з музеєм при ній.

   
Флавіан Добрянський у своїй праці «Описаніе рукописей Виленской публичной бібліотеки, церковно-славянскихъ и русскихъ», 1882 року видання,  докладно передає зміст Нобельського рукописного Четвероєвангелія:

«Л. 1. Передмова до Євангелія від Матвія. Початку немає.

Л. 2. Євангеліє від Матвія.

Л. 98. Передмова до Євангелія від Марка.

Л. 100. Зміст.

Л.102. Євангеліє від Марка.

Л. 159. Зміст Євангелія від Луки.

Л. 161. Передмова.

Л. 164. Текст.

Л. 257. Заголовок Євангелія від Іоанна й передмова.

Л. 260. Євангеліє від Іоанна.

Л. 325. Соборник. Російських святих у соборнику немає. Далі вказані тижні Великого Посту, різні потреби. У кінці подані вказівки на євангелівські читання».

     
Автор робить відмітку: «…полуустав довольно небрежный». Таке письмо властиве людині без належної освіти. Мабуть, таким був дячок-переписувач Севастьян Аврамович, бо чорновою рукописною роботою під наглядом священиків та ігумень монастирів займалися нижчі церковні чини: диякони, псаломщики, послушники.

   
Утім, потребує уточнення навіть ім’я переписувача книги, адже на звороті 347 сторінки Добрянський відмічає запис, зроблений тим же почерком, що й зміст Євангелія: «Буде й буде Микольському добра два й три, і до п’яти попів, а писав Левко, дячок Глоумі…»

     
Особливо зацікавив нас факт існування прокляття на вилучення Євангелія із церкви. Воно дуже серйозне та страшне, адже накладене на всі віки й навіть для загробного світу. Читаючи праці Гільтенбрандта та Добрянського, знаходимо пояснення цього явища.

Виявляється, рукописи вже тоді користувалися великою популярністю, й придбати їх було дуже багато бажаючих. І щоб зберегти написану книгу для церковних потреб, переписувачі вдавалися до таких не зовсім Божих дій.

   
Про значимість Нобельського Четвероєвангелія говорить і той факт, що книгу згадує у своїй багатотомній «Истории Русской Церкви» митрополит Московський і Коломенський Макарій (Булгаков). У п’ятому томі «Период разделения Русской Церкви на две митрополии» читаємо: «Несколько рукописных книг, употреблявшихся в Литовской митрополии, сохранилося доселе. Таковы пять Евангелий ХVІ века, из которых одно Нобельское, писано 1520 года при єпископе Туровском и Пинском Ионе и князе Федоре Ярославиче для Никольской церкви местечка Нобли Пинского повета…»

Зробивши історичний ракурс у минуле Нобельського Євангелія, ми не змогли не поцікавитися його нинішньою долею. Через соціальну мережу розпочали пошуки залишків колишньої Віленської публічної бібліотеки й дізналися, що давні рукописи зберігаються в бібліотеці Академії наук Литви імені Врублевських.

На наш лист із проханням підтвердити місцезнаходження рукопису й зробити його сканування для подальшого репринтного видання дуже швидко отримали відповідь від завідувачки рукописним відділом Ерики Кулішене. 

Вона повідомила, що Нобельське Четвероєвангеліє нині зберігається у Вільнюській бібліотеці, із ним можна ознайомитися в будь-який час, приїхавши до Вільнюса. А відносно сканування відзначила, що для цього необхідні великі кошти – біля двох із половиною тисяч євро, а ще – офіційне звернення на ім’я директора бібліотеки.

Зваживши на нашу зацікавленість унікальною книгою, пані Ерика надіслала нам кілька світлин давнього рукопису.

В Україні кожен житель знає про Пересопницьке Четвероєвангеліє, яке писалося в 1556 – 1561 роках. Дотепер воно популяризується в нашій державі. Напевне, така ж доля має бути й у поліської святині, яка давніша за часом написання.

   
У цьому році громадськість Зарічненщини відзначає 495-річчя написання Нобельського Євангелія. У недалекому 2020 наступить півтисячолітній ювілей унікальної пам’ятки Полісся. Хочеться вірити, що знайдуться небайдужі люди, які допоможуть повернути святиню на батьківщину написання. Можливо, тим самим знімуть прокляття, накладене ще в ХVІ столітті. Можливо, через це храми в Ноблі знищувалися й відбудовувалися десятки разів: їх спалювали татари під час набігів, 22 серпня 1875 року Свято-Преображенська церква згоріла від блискавки, у 1914 – від російського снаряда, у 1977 – від нічного візиту небажаних гостей.          
Був якийсь Божий знак і в 1993 році, коли відкривали нині діючу церкву в Ноблі: у найурочистіший момент літургії обірвалося панікадило. Тоді цей прикрий випадок не затьмарив святкові почуття прихожан, але сам цей факт викликає різні роздуми.

Про значимість нашого краєзнавчого відкриття ще скажуть своє слово історики, філологи, церковнослужителі. А те, що через 500 літ після написання нам вдалося знову заговорити про унікальну поліську пам’ятку, не вважаємо випадковістю. За роки краєзнавчих пошуків нами прочитано, перекладено сотні статей, знайдено сотні документів, встановлено чимало невідомих сторінок із життя Зарічненського району в минулому.

 
Один із авторів цієї статті, настоятель Свято-Параскевської парафії села Морочне,  протоієрей Павло Дубінець, - уродженець села Нобель. Він обстежив там кожну стежину, кожен камінець. Про тисячолітню історію Нобля може розповідати годинами.

   
Учитель Валентина Тумаш народилася в селі Новосілля Зарічненського району, більше десяти років захоплюється історією рідного краю. Її далекі предки молилися в Миколаївській церкві, для якої було написане Четвероєвангеліє.

     
І спробуй тепер засумніватися, що не існує зв'язку поколінь…

Члени Національної спілки краєзнавців України Валентина Тумаш та Павло Дубінець