Його життя обірвалося в Мутвиці

Обеліск загиблим у селі Мутвиця

На відзнаку 60-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні в Україні було видано «Книгу скорботи України». У третьому томі цього видання опубліковані імена наших земляків – жителів Зарічненського району, які загинули в роки Другої світової війни.

На сторінці 32 знаходимо коротке повідомлення: «Крутіков (голова сільради). Вбитий оунівцями в 1943 році. Інші дані відсутні». Скупі рядки, а за ними доля людини… Ось що ми про неї знаємо…

Після того, як Морочнівський район було звільнено від фашистів, у село Мутвицю прибув новий голова сільради - білорус Крутиков Євстахій Миколайович. Чому аж із Білорусі прислали його на Полісся, цілком зрозуміло: це була одна держава, а партія веліла…

Ми розпочали пошуки. З архіву Білорусі отримали повідомлення, що Євстахій Миколайович народився в селі Рудня Бурицька Гомельської області. Написали лист місцевим школярам, і вони розповіли, що  Крутіков дійсно проживав тут із своєю сім’єю, мав п’ятеро дітей. Білоруські учні дали нам адреси сестер убитого мутвицького голови сільради.

 
Рядки їхніх листів читати без хвилювання не можна: «Доброго дня, дорогі слідопити, - писали нам Марія Миколаївна та Лукерія Миколаївна. – Ми дуже дякуємо людям, які пам’ятають про нашого брата.

Він народився в селі Рудня Бурицька Лоєвського району. Рік його народження ми не пам’ятаємо, тому що росли сиротами по чужих будинках. Старша сестра Лукерія із 1902 року, а брат на років чотири старший.

Був одружений. Дружина, Крутікова Лукерія Пилипівна, загинула під час війни. У них залишилося 5 дітей. Найстарша дитина померла, а інші були віддані в інтернат міста Річиці. Зразу ж після закінчення війни Марія Миколаївна поїхала туди відвідати племінників, бачила усіх чотирьох: Маню, Машу, Івана та Григорія.

   
А пізніше їхній інтернат переїхав кудись в інше місце, а куди, ми так і не дізналися. І якщо ви розшукали нас, спробуйте знайти і наших племінників. Повідомте нас про свої пошуки.

 
Наш брат був дуже добрим, ласкавим, доброзичливим. Він завжди говорив, що ми переможемо, що настане світле майбутнє. Працював у колгоспі столярем, був грамотним і далекозорим.

 
На жаль, фотографій брата у нас не збереглося, бо ж Білорусія дуже постраждала під час війни. Крім брата, ми обидві втратили під час війни своїх чоловіків. Самі ж неграмотні, писати не вміємо. Лист для вас диктуємо своїй сусідці. Напишіть нам, де похований наш брат. І, можливо, через газету десь знайдете його дітей.    

                                                                                  Із повагою, сестри Крутікови».

   
Звісно, ми продовжили пошуки. Із філіалу державного архіву Гомельської області отримали архівну довідку такого змісту: «У документах архівного фонду Річицького спецдитбудику №10 у книгах  руху вихованців за 1944 – 1949 роки значаться вихованці: Крутіков Іван Остапович, 1938 року народження; Крутікова Марія Остапівна, 1938 року народження, Крутікова Маша Остапівна, 1932 року народження.  Місце народження дітей – село Бурицьке Хатківської сільради Гомельської області.

   
Дати прийому дітей: Іван -  25.08.1944 року, Марія – 18.09.1946 року, Маша – 1944 рік. Іван та Марія  (1938 р. н.) поступили в Річицький дитбудинок №10 із Річицького дитбудинку №9, а Маша – із Річицького дитприйомника.

   
Вибули із спецдитбудинку  №10 Іван та Марія у Річицький дитбудинок №11, а Маша вибула 02.03.1948 року в спецучилище швейників №26. Даних про Крутікова Григорія тут немає».

 
Пізніше ми дізналися, що із училища швейників, що в Річиці, Маша виїхала до Калінінграду. Написали ми лист і в це місто, але відповідь прийшла невтішна: «У місті Калінінграді Крутікова Марія не значиться».

 
На цьому наші пошуки завершилися… Ми не порадували білоруських жінок гарними новинами. Але пообіцяли їм розповісти широкому загалу про їхнього брата. Тепер достеменно відомо, що Крутіков Євстахій Миколайович  був убитий у 1944 році, у ніч із 13 на 14 жовтня.

Про це ще пам’ятають старожили села. Складний був час, переказують вони. Це ж треба було залишити своїх дітей-сиріт у дитбудинку і їхати встановлювати порядок у далеке село Мутвицю? Нам, напевне, не зрозуміти такого…

   
Спочатку Євстахія Крутікова поховали в  Мутвиці, а згодом його останки були перевезені до братської могили в Зарічному. Ім’я білоруса висічене  на пам’ятнику жертвам Великої Вітчизняної війни, що на  вулиці Ватутіна.

На останньому засіданні гуртка мої вихованці запропонували надіслати знайдені нами матеріали до передачі «Жди меня». А раптом там зацікавляться долею розкиданих війною дітей і допоможуть їм з’єднатися…