Історія одного надмогильного пам'ятника на Нобельському церковному цвинтарі

Якщо Ви коли-небудь прошкували стежкою до Церковної гори в Ноблі, справа могли бачити невелике церковне кладовище. Називаю його некрополем, адже тут поховані видатні для поліського краю люди – члени родини священника Варфоломія Прокоповича. Пам’ятаю, коли вперше читала імена похоронених там людей, цікавилася, хто вони. Деякі прізвища були невідомі: Тризно, Кузьмінська. І особливо цікавило прізвище Стрибульська Схоластика… Бо ж Стрибульські проживали в сусідньому Кутинкові…

І ось що довідалася.

Родоначальником нобельського роду Прокоповичів був Степан із села Калениця Жировицька Брестського повіту. Мав він 3 сини: Степана, Варфоломія та Йосипа. Усі вони стали священниками.

Старший син Степан у 1812 році був настоятелем храму Різдва Богородиці села Семаховичі Пінського повіту. Ця унійна церква тоді входила до Нобельської протопопії. Батько Степан служив дяком у цій церкві.

Син Варфоломій спочатку навчався дома, а потім – у Литовській унійній духовній семінарії міста Жировичі Слонімського повіту Гродненської губернії. Одружився на 25-річній Марії - дочці унійного священника Нобельської Преображенської церкви Йосафата Кузьмінського. Йосафат із дружиною Вікторією мали 5 дітей: Магдалину, Маргариту, Марію, Макрину та сина Фавста.

У 1833 році унійний єпископ Йосип Семашко рукопоклав Варфоломія вікарним священником до приписної Різдво-Богородицької церкви Воловецької парафії Гродненської губернії. А в 1838 році він став настоятелем Нобельської Преображенської церкви після свого тестя. Після смерті тестя Йосафата Кузьмінського Варфоломій узяв на утримання його дітей – Фавста, Магдалину й Макрину. Хоч тоді в нього вже було 4 власних дітей. Такий тоді був звичай: сиріт не залишати наодинці. Із ними жила й стара мати Агафія Іванівна.

На цьому надмогильному пам’ятникові три імені: Схоластика Варфоломіївна Стрибульська, Магдалина Варфоломіївна Прокопович та Макрена Йосафатівна Ташликович (Кузьмінська).

                                      

Макрена Йосафатівна Кузьмінська носила прізвище Ташликович. Напевне, вона вийшла заміж за місцевого хлопця, адже Ташликович – поширене в Ноблі прізвище. Іншої інформації про Макрену не знайдено. Але відомо, що вона була дочкою священника Йосафата Кузьмінського.

На надмогильному пам'ятникові висічені слова псалому 66 із псалтиря Давида: "Боже, ущедри нас і благослови нас, просвіти лице Твоє на нас і помилуй нас".

У священника Варфоломія Прокоповича було 6 дітей. У лютому 1841 року померла «від кашлю» дворічна дочка Антоніна. Залишилися  Схоластика, Флор, Магдалина, Іван і Фавст.

Дочка Варфоломія Магдалина померла 24 квітня 1860 року у віці 20 років «от чахотки». Цікаво, що в метричній книзі записано, що вона похоронена «на кладбище м. Нобля». Інші поховання – «на Нобельском кладбище».

Варфоломій Прокопович прожив усього 50 років. Він помер 28 квітня 1857 року. Його похоронили обабіч церкви. Парафію залишають за його сином Флором, але той лише через 2 роки закінчував навчання. Ці 2 роки службу в Ноблі відправляв його двоюрідний брат Семен Степанович Прокопович.

.

Коли батько помер, усі три сини Варфоломія навчалися в Мінській духовній семінарії. Навчання це обходилося дуже дорого. Високими були дорожні витрати, а приїздили сини додому на Різдво й на літні канікули. Багато коштів потребували одяг, взуття, білизна.

Ще за життя Варфоломія в Преображенській церкві Нобля почав служити дяком Микола Стрибульський, 22-річний син священника. Він закінчив Пінське духовне училище. Мав талант художника, «занимался пачканьем икон». Микола писав ікони для поліських храмів навколишніх сіл на замовлення. Інколи оформляв іконостаси. Мав на це благословіння Мінського єпископа Михайла.

Микола попросився на «квартиру та стіл» до священника Варфоломія. Родина Прокоповичів пожаліла бідного сироту й прийняла до себе. Коли Варфоломій Степанович помер, його сім’я дуже обідніла. Дружину Варфоломія призначили просвирнею Преображенської церкви.

Дячок Микола Стрибульський просить руки Схоластики, дочки Варфоломія. Сім’я зраділа, що буде кому ними опікуватися, доки сини навчаються в Мінську. Гроші в Миколи водилися. У той час він писав іконостас для Нобельської Преображенської церкви та для Мульчицької церкви у Волинській губернії. І замовлень у нього було дуже багато.

Домовилися про придане. Мати давала за дочкою 2 воли, 2 корови, кобилу, маленький будиночок із 2 кімнат на священницькій землі. Грошей на весілля у Прокоповичів не було, тому всі витрати на весілля взяв на себе жених. Брати приїхали на весілля сестри, оскільки в них були різдвяні канікули. Весілля святкували 4 січня 1858 року. Вінчав молодих Любешівський благочинний священник Іоан Дашковський. Через 2 місяці Схоластика померла «від лихорадки». Її похоронили поруч із батьком.

Ось тут і розпочалися в родині Прокоповичів проблеми. Коли Микола Стрибульський влаштувався до них на проживання, обіцяв платити за це. А тепер після смерті тестя відмовився. Зять вимагав, аби Прокоповичі віддали йому придане дружини. Марія Йосафатівна навідріз відмовилася, оскільки придане було призначене дочці, а її не стало. Довго тривав цей конфлікт, аж доки не втрутилися церковні верхи. Через деякий час за Миколу почав сватати свою дочку вікарний священник Іоан Шолкович. 24 вересня 1859 року Микола Стрибульський одружується з 22-річною Марією Шолкович. 

Мене дуже зацікавило питання, чи ж ті Стрибульські, які в 1930 році мали землі на хуторі Кутинок, є продовжувачами роду дяка Миколи Стрибульського. Відомого поліського маляра.

Звісно, досліджувати весь родовід не стала. Відшукала факти, які підтвердили мої здогадки. У 1861 році в Стрибульських народжується дочка Ольга, у 1863 – дочка Варвара, у 1864 – син Микола. До 1867 року Микола Стрибульський записаний дяком Нобельської Преображенської церкви.

А в 1885 році в нобельській метричній книзі зареєстрований шлюб Варвари Миколаївни Стрибульської, дочки заштатного причетника Нобельської церкви Миколи Стрибульського, та Михайла Феодосійовича Кутасевича. Отож Кутасевичі цієї гілки роду могли успадкувати від поліського художника його талант. І, напевне, хтось із Кутасевичів, які мали землю в Кутинку, був спадкоємцем дяка Миколи Стрибульського.

Із дівчиною якого роду одружився його син Микола, встановити не вдалося. Але в записах нобельської метричної книги 1891 року є запис про народження в родині почесного громадянина Миколи Миколайовича Стрибульського та його дружини Олександри Василівни сина Володимира. Хрестили його нобельський псаломщик Ненадкевич та Анна Миколаївна Стрибульська. 

А вказаний у документі 1930 року Володимир Стрибульський із села Кутинок – син Миколи Миколайовича, онук дяка й художника Миколи Стрибульського та священника Іоана Шолковича.

Ось чому представники роду Стрибульських майже всі вміють гарно малювати. Вони стовідсоткові нащадки поліського художника, оформлювача поліських церков.

Пошуки продовжуються...