вівторок, 19 грудня 2023 р.

Весільний обряд села Морочне. Рік 1935

Весілля  Малайчука Анатолія Семеновича (1932 р. н.)  та Пишко Марії Василівни (1941 р. н).  Село Морочне, 1960 рік.

Звичай із гміни Морочне повіту Пінського, за 35 км на південь від Пінська.
Записано Г. Диковицькою, ученицею ІІ класу Пінської гімназії. 
Обряд вміщено в краєзнавчій збірці "Z krainy wjunow", виданій 1935 року в місті Пінськ.

Вечори від Божого народження до Хрещення поліщук вважав святими. Це були вечори відпочинку. Проводили їх селяни на різних посиденьках із сусідами. Молодь вела переважно розмови про весілля. А в м’ясоїд уже найчастіше відбувалися весілля.

День перед Хрещенням вважався пісним. Він називався Водянухою, бо в цей день відбувалося освячення води. Вода та зберігалася в кожній поліській хаті цілий рік і служила ліками від різних хвороб. Коли молодий хлопець нап’ється цієї води, він може йти свататися.

Дівчата у переддень Хрещення гадають. Виходить дівчина із спеченим млинцем за ворота й прислухається, у якій стороні чути розмови чи гавкання собаки. Значить, у ту сторону й заміж вона вийде. Інша дівчина підходить до плоту й обіймає кілки. Якщо випаде парна кількість, то вийде заміж у цьому році, якщо ж ні – бути їй ще один рік дівкою. Потім підходить дівчина до якогось будинку й чекає під вікном. Якщо почує вираз «пішла» чи «іду», тоді матиме впевненість, що вийде заміж в цім році. Але коли звучатиме «сиди» чи «почекай», повертається додому сумна. Інколи дівчата кидають через дах постоли. У яку сторону вони будуть направлені, туди й заміж дівчина піде.

Найголовнішою темою розмов у той час у хаті поліщука є весілля. Причепурившись до такої урочистості, молодий запрошує свата (найчастіше батька хрещеного), батька, а часто й сваху і вирушає до обраної молодої. Бере із собою невелику буханку хліба та горілку. Молода часто жила в іншому селі. Бувало, що вона навіть ніколи не бачила молодого.

До хати молодої спочатку заходив сват, потім батько, а в кінці жених. Дівчина, побачивши сватів, хутенько тікала до сусідів. Розмову сват розпочинав отак: «Добрий вечор, люди! Ми люди подорожні, чи не позволите нам переночувати?» - «Просимо, просимо! Хліба, солі й м’яса для вас хватить!» - відповідали батьки дівчини.

Тоді сват виймав з вереньки (коробки з накривкою з лози) горілку й хліб і розпочинали сватання. Де свати добивалися згоди батьків дівчини, обмінювалися хлібом. Родичі молодої брали хліб молодого собі, а свій давали його батькові. Це називалося «заміна хліба».

Кавалера посилали шукати молоду. Коли вона поверталася додому, приступали до «запоїн». Спочатку молоду запиває батько молодого до родичів молодої чи до свата. Сват подає келишок молодому, який п’є до молодої. Часто змушували молодих цілуватися та випити по два келишки, щоб у парі вік скоротати. Після запоїн домовляються, коли мають бути заручини та весілля.

На заручини запрошують уже більше гостей. Тоді мають бути горілка та м’ясо. За столом під образами садять молодих. Урочистості розпочинаються із пісні:
Ой, прибудь, прибудь сам Господь з неба
Да наладь у нас все добре, що треба.
Ой, у садочку, виноградочку розвивається зіллє,
Молодого Васильочка зачинається весіллє.
Він начинає, Бог йому дає, мамонька помагає.

Заручини тривають один вечір. Перед весіллям молодий купує дівчині черевики, деколи в бідніших селах робив нові постоли й посилав молодій як подарунок. У переддень весілля в будинкові молодого пекли коровай. Великий пшеничний хліб вагою до 8 кг. Прикрашали його калачами, колосками хліба, паперовими квітами. Перед всаджуванням до печі співали:

Де ж молоденький воду брав, хто ж тобі коровай розчиняв?
Брав я воду в Стиру, розчиняли коровай матері,
Брав я воду з криниці, розчиняли коровай сестриці.
Присвіти, Боже, з раю нашому короваю,
Щоб було видно коровай у піч всадити.
А коли коровай спечеться, то співали:
Короваю, мій раю, я тебе убираю,
То в лист, то в барвінок, то в квіти,
Щоб любили діти.

Весілля розпочинали у молодої. Приїжджали молодий із гостями на конях. На першому возі знаходився коровай. Після привітання родичі молодої запрошують гостей до столу. Через деякий час приходить молода. Під образами кладуть кожух, а під кожух насипають збіжжя, щоб молоді були багаті. Розпочинається пригощання. Навколо столу, від гостя до гостя ходить келишок. Кожен випиває одразу по два, щоб жили в парі. Перед виїздом до церкви молода виходить із-за столу й сідає на діжу, а улюблений брат розплітає їй волосся, розчісує його, вкладає на голові вінок, а потім повертається на своє місце. При цій урочистості свахи співають:
Да кукувала зозуленька в садочку,
Приложивши головоньку к листочку.
Да плакала дівонька в світлиці,
Приложивши голову к скамейци.



Потім батько молодої благословляє молоду пару на нове життя, а молоді цілують хліб і руку батька. Дружко подає рушник молодому і молодій, обводить їх три рази кругом столу, а молоді всім кланяються. Молодих випроводжають на подвір’я, де молоді й гості сідають на вози, причому молоді сідають на різні вози. Свахи співають весільні пісні:
Да йшла дівонька до вінця, да сипала золото з рукавця,
А за єю мамонька ступала, дрібне золото збирала.
Да не збереш, не збереш, тілько свої сльози проллєш.

До шлюбу їдуть з великим «шиком». Коні й дуги прикрашені кольоровими стрічками та паперовими квітками. Музиканти грають від вуха, а свахи співають:
Ой сусідочки-голубочки, просимо вас,
Не переходьте дорогу в добрий час.

Наближаючись до церкви, співають:
- Попе, попе, ходію, відчини двері в неділю.
Попе, попе, батько наш, одчини церкву, просим вас.
- Ой, як положите червонця на замки, тоді вам церкву одомкну.



Після обряду шлюбу сідають на весільні вози. Тепер уже молоді їдуть разом на першому возі. Музика грає, свати співають із задоволенням:
А ми попа ошукали, немного за шлюб дали.
За свого молодого червоного дали,
За свою панєночку сем золотих і грошівочку.

Молодих зустрічають родичі молодої. Батько вдягає кожух навиворіт і тримає фляжку з горілкою та келишок, а на прикрашеному вікові від діжі – мед і поломані куски хліба. Частує молодих, а потім запрошує усіх до світлиці. Просячи гостей до угощання, свахи молодої співають:
Просимо гостей, просимо, ми вам полумиски носимо:

Печені поросята, смажені гусята.
А свахи молодого відповідають:
Ви нас не просіте да нам більш носіте.

Сівши за столи, знову пускають по кругу келишок. Випиваючи, гості голосно говорять: «Дай, Боже, щоб молоді в парі вік коротали. А на їх столі щоб ніколи не убували хліб і сіль, щоб в них все спорилося й множилося!» У цей час за столом були лише гості молодої, а від молодого тільки дружки.

У цей час приїздили гості молодого. Зустрічав їх батько молодої. Гості молодої уступали місце за весільним столом гостям молодого, а самі сідали за іншим столом. На краю столу ставили привезений коровай. Через деякий час складали молодій подарунки. Найчастіше це полотно, рушники, хустини і т. д. Свахи співали:
У нашої молодої велика родина,
Як скинеться по золотому, то буде грошей скриня.

Перед закінченням учту подається на стіл каша з молоком, і до того є така приспівка:
А де наша Малаша, що не мазана каша?

Після споживання каші моляться. Після молитви сідають на свої місця, щоб бджоли до вуликів сідали. І знову співають:
А по тому Отченашу пили батьки нашу.
Да й нам казали, щоб і ми випивали.

Молодь збирається до танців, а старші – до келишків. Перед виїздом до молодого всі сідали на лавах, «щоб була щаслива доля». Перед від’їздом знову співали:
Ой, застогнали сиві коні надворі, ой, як почула дівка в коморі,
Да й упала своїй мамоньці в ноги:
- Здорожи, моя мамонько, здорожи, хоч одну ніченьку в себе подержи.
- Ой, я б рада, моя дівочко, держати, ой, та наїхали тії пани, щоб тебе взяти.

Перед від’їздом гості всідаються на вози і забирають кухор і постіль молодої, які до того часу мають бути викуплені дружками молодого (за декілька десятків злотих), а дружки молодої співають:
Давай, мати, давай, меншій дочері не оставляй.
Меншая лінувалася, на скамейках витягалася.

Молода з плачем прощається з односельчанами. При виїзді із села тамтешня молодь затримує кортеж, щоб молодий дав за молоду викуп (посельщину), поставив горілку. Свахи співають хвалу багатству молодої:
Сторонітеся, люди, багатирочка їде.
Сем возів добра везе, а на восьмому сама їде.


Родичі молодого зустрічають весілля з хлібом-сіллю, а гості співають на привітання:
Вийди, вийди, матінко, погляди, яку тобі невісточку привезли.
Високу, як ялину, червону, як калину.
Под єю земля гнеться, а вона ніколи не поклониться
Ні свікрові, ні свікру, ні діверу, ні ятровці.

Сідають до столу. Родичі молодого частують гостей. Музиканти грають, а весільні співають:
Ой, знати, знати, хто хоче спати,
Очками плющить, ножками лущить.

Коли встають із-за столу, випроводжають молодих із музикою «до кліті» (до свірунку). Молода намагається бити молодого по плечах, припрошує його вдарити їй між плечі, щоб потім її не бив. На другий день збираються гості до світлиці й ідуть будити молодих, несучи для них сніданок: ковбасу з яєчнею. Інші дружки самі впрягаються у віз і їдуть до головного свата, везучи йому ковбасу з півзя та калача із зігнутого патика. Якщо сват пригостить їх горілкою, то буде їхати на возу, якщо ж ні – ітиме пішки. У той день приїжджають гості молодої, так званий «перезов». Перезов співає:
Ми свата не відали, самі коні приїхали
Стежкою топланкою за своєю годованкою.
Вийди, дівонько, з хати, приїхали батько й мати.
Вилами калиноньку, звесели родиноньку.
Привезли гостинчика – білого сирчика.


Перезов сідає до столу, лиш не їсть і не п’є, просячи, щоб показали молоду, такими словами:
Ми не хочемо вашого пиття, покажіте нам наше дитя,
Що з нами пило, їло, а од нас полетіло.
Що з нами годовалоса, а тепер розсталоса.

Випроваджають спочатку когось іншого, накритого кожухом, і питають: «Чи ваше, ваше?» А гості відповідають: «Не наше, не наше». А коли приходить молода, кричать: «Наше, наше!» І садять її за стіл. Перед закінченням весільного обряду відбувається поділ короваю. Коли вносять коровай, то співають:
Нагнівався коровай, у коморі стоя,
Що самі п’єте, гуляєте, а про мене не дбаєте.

Дружко, оперезаний рушником, знімає з коровая оздобу й ділить коровай на частини. Інший стукає києм по підлозі й викликає кожного гостя словами: «Чи є в тім дому Микита Гриб (чи хтось інший)? Чи приймає дар Божий? А як не приймає, то запорожнім віддам». Звучит відповідь: «Є! Приймає!» При цьому обдаровують молодих на нове господарство. Коли хтось дарує корову, то при цьому кричать: «Муууу», а хто курку – «Ко-ко-ко». А коли хтось дарує гроші, то промовляє: «Дарую тобі гроші в осовому пні, щоб було людям і мені». І кладе на тарілку кілька десятків злотих. Нижня шкірка короваю дістається музикантам.

Тиждень після весілля молода не відвідує своїх батьків. Потім через тиждень їде до них у гості з так званими «пирогами».

1 коментар: