Тема. Олександр Іванович Купрін. «Олеся».
Мета. Ознайомити учнів із змістом повісті «Олеся». Розкрити світ людей, «одержимих» високим почуттям любові, готових віддати все, не вимагаючи нічого натомість; розвивати навики дослідження художнього твору; звернути увагу на етнографічні елементи повісті; прищеплювати любов до поліських звичаїв і вірувань; виховувати доброту, щирість почуттів.
Тип уроку: урок позакласного читання, музейний урок.
Епіграфи: Останься со мною, Олеся,
Как птица, как сказка, как песня…
А. Поперечний
Кохання - це найяскравіше й найбільш зрозуміле відтворення мого Я.
Не в силі, не в розумі, не в таланті виражається індивідуальність.
А в коханні...
Із листа О. І. Купріна Ф.Д. Батюшкову
Обладнання: стенд «Слово про письменника», стіл для екранізації, на ньому - експонати шкільного музею, приготовлені учнями на урок, мультимедійна дошка, відеофільм Олексія Бухала «Так було», запис пісні А. Поперечного та О.Іванова «Олеся».
Індивідуальні та групові завдання:
1. Біографу-досліднику підготувати розповідь про життєвий шлях Купріна.
2. Підготовка дослідження про перебування Купріна на Поліссі.
3. Інсценізація «Іван Тимофійович навчає Ярмолу читати».
4. Дослідження образу Ярмоли.
5. Дослідження мови Мануйлихи, її цілительських здібностей.
6. Дослідження образу Олесі.
7. Пояснення чарів Олесі.
8. Інсценізація «Олеся гадає Івану Тимофійовичу».
9. Пояснити, для чого в повість уведено казку про зайчика.
10. Підготувати речі, які б ви використали, створюючи фільм про Олесю.
Хід уроку
І. Організація класу.
ІІ. Психологічна підготовка до уроку.
Учитель читає поезію А. Поперечного:
Живет в белорусском Полесье
Кудесница леса - Олеся.
Считает года по кукушке,
Встречает меня на опушке.
«Олеся, Олеся, Олеся», -
так птицы кричат в поднебесье.
Останься со мною, Олеся,
Как птица, как сказка, как песня.
Боюсь, что вернутся морозы,
Заплачут в апреле березы.
Олеся к цветам прикоснется,
Росою слеза обернется.
Олеся, останься со мною, Олеся...
Учитель. Ці слова пісні із репертуару відомого білоруського ансамблю «Сябры» звучать по радіо і телебаченню дуже часто. Сьогодні ми маємо можливість їх знову послухати, пісня створить ліричний настрій для нашої розмови. Цьому сприятиме й атмосфера, в якій проходитиме урок.
Звучить мелодія пісні А. Поперечного та О. Іванова «Олеся».
ІІІ. Оголошення теми, завдань уроку.
Учитель. Один мій знайомий на запитання, чому він не читає у вільний час, відповів: «Для чого витрачати час на літературу, в яку треба вникати, якщо хочеться просто відпочити розумом». На жаль, у сучасному світі спостерігається така тенденція. Зникло бажання навчати душу. Люди читають все менше й менше. Дехто мотивує це тим, що не бачить сенсу в тому, щоб витрачати час на книги, якщо можна подивитися фільм.
- Ви згідні з ними?
Відповіді дітей.
Учитель. Фільм передає бачення змісту книги режисером, сценаристом, і воно не завжди правильне. Коли ж людина читає книгу, вона пропускає інформацію через призму свого сприйняття, а не просто згоджується із чиєюсь інтерпретацією. Роздумувати й говорити про твір треба на мові самого твору. Аналіз художнього твору дозволяє засвоїти, пропустити його через себе, зробити його частинкою свого досвіду, а значить, зрозуміти.
От і наше завдання сьогодні – стати дослідниками змісту повісті Купріна «Олеся».
ІV. Знайомство з особистістю письменника.
Учитель. Перед вами кросворд «Купрін». Дослідник біографії письменника за декілька хвилин ознайомить вас із його незвичайною долею, а ви в своїх зошитах заповните даний кросворд, темою якого стануть географічні назви, пов'язані з життєвим шляхом Купріна. Слово біографу.
Біограф. Батьківщина Купріна - місто Наровчатов Пензенської губернії. Дата народження 26 серпня 1870 року. Коли хлопцю виповнився рік, від холери помирає батько. Мати залишається з трьома дітьми (син і дві дочки: Зіна і Соня), далі життя у Вдовиному домі в Москві у загальній палаті. Це був період принижень.
1876 рік - сирітське училище.
1880 рік - Друга московська військова гімназія. Захоплення віршами, далі служба в південно-західному містечку прикордонником. Це містечко Степань.
1894 рік - перебування в Києві. У 1909 році отримує Пушкінську премію.
Революція, арешт письменника петроградською Надзвичайною комісією за написання статті в захист великого князя Михайла Олександровича, невдала спроба співробітництва з більшовицьким керівництвом, яке відмовило Купріну у видавництві безпартійної газети «Земля». Тоді письменник приймає сторону білих і стає редактором військової газети генерала Юденича «Приневський край». Разом із залишками розгромленої армії потрапляє в Хельсинки, а потім на запрошення Буніна виїжджає до Парижу. Але еміграція його гнітила: «Мені треба все рідне, всяке - хороше, погане - тільки рідне».
Лише дуже хворим, нездатним працювати повернувся в 1937 році Купрін на батьківщину. «Він не приїхав до Москви, а його привезла дружина, як річ, так як він нічого не усвідомлював, де він і що він», - згадував письменник М.Никандров. Помер Олександр Іванович у Ленінграді 25 серпня 1938 року.
У радянській Москві за Купріна були написані панегіричні нариси і з'явилися покаянні інтерв'ю; але тільки надряпаний хворою рукою підпис належав йому. Він помер від раку в Ленінграді в 1938 році; там же покінчила із собою в пору блокади його дружина Єлизавета Моріцевна.
Учитель: Підсумуємо почуте, розглянувши ваші кросворди.
К - місто, де перебував письменник у Вдовиному будинку (Москва);
У - вулиця в Москві, де він жив, (Кудринка);
П - місто еміграції письменника (Париж);
Р - місто народження Купріна (Наровчатов);
І - місто, де помер письменник (Ленінград);
Н - містечко військової служби Купріна (Степань).
Ось і підійшли ми до теми уроку.
Другий біограф. Повідомлення «Купрін на Поліссі». У 1897-1898 роках Олександр Іванович Купрін жив у селі Казимирівна (нині це село Кузьмівка Сарненського району). Як же він потрапив у цей куточок поліського краю? «Майже всі мої твори - моя автобіографія», - писав О.І.Купрін. А в оповіданні «Запечатані малюки» - читаємо: «Мій товариш, інженер, попросив мене поїхати до нього на північ Полісся, у село Казимирівку, де у нього було біля двох тисяч десятин. Чомусь йому заманулося розвести там тютюн. Прихопивши із собою валізу з насінням сріблястого тютюну, я вирушив на цей сумнівний промисел».
Слід нагадати, що за своє життя Купрін змінив безліч професій. Бажаючи, за його висловом, бачити все і знати все, уміти все і писати про все. Купрін багато їздить по Росії, змінюючи заняття, спосіб життя, середовище. «Куди тільки не закидала мене доля, розпочинає він оповідання «Запечатані малюки», - я був офіцером, землеміром, вантажником кавунів, підносив цеглу, продавав у Москві на М'ясницькій, в одній технічній конторі... Був лісним оглядачем, вантажив меблі під час вес¬няних і осінніх дачних сезонів, займався акторським ремеслом».
До цього слід додати, що Купрін працював у кузні на сталеварному заводі в Донбасі, створював спортивне товариство в Києві, із цікавістю тимчасово виконував обов'язки диякона в церкві села Казимирівка, деякий час займався навіть зуболікарською справою в містечку Степань, що на Рівненщині. «І ніколи мене не гнала нужда, - писав Купрін. - Ні, тільки безмірна жага до життя і нестерпна допитливість».
У Кузьмівні Купріна найменше займало розведення тютюну-сріблянки. Його цікавило життя поліщуків, їх побут, звичаї. Він намагався бути з простими людьми, розпитував їх, записував їх мову і говірку. Діалект поліщуків у його оповіданнях надає цим літературним творам, а їх шість: повість «Олеся», оповідання «Сріблястий вовк», «Лісова глушина», «Конокради», «На глухарів», «Запечатані малюки» - особливого колориту.
Вагоме місце в них займає також опис середовища і природи, на фоні яких відбувається дія. Любов Купріна до природи - характерна риса його творчого хисту. Про природу, ліс, стареньку хату письменник розповідає на стільки проникливе, що в душі читача народжується нестерпне бажання побувати самому в тих місцях, добачити їх, як кажуть, на власні очі.
Твори Купріна про Полісся - не плід його творчої фантазії. Навпаки, письменник витонченого таланту, він вишукував у реальній повсякденності настільки глибокі образи, що вони викликають враження художнього вимислу.
Географічні назви таких населених пунктів у Сарненському і Березнівському районах, як Степань, Волоша, Яблонне, Яринівка, що їх згадує Купрін, живуть і сьогодні, інші - змінили свої назви: Кузьмівкою стала Казимирівка, Переброд - Підгурником, Зульня - Грушівкою, Печалівка - Мирним, Вовче - Моквином.
Яринівський шлях, Бісів Кут і Маринине болото, які часто згадуються у повісті «Олеся», - теж не вимисел письменника. Але від Бісового Кута і Марининого болота лишилися тільки спогади, бо лісоруби й меліоратори дуже змінили навколишній ландшафт.
Привіз письменника у 1897 році в село зі станції Малинська Трохим Щербатий. Купрін разом із Щербатим з рушницею за плечима бродив лісами, відтворюючи потім в оповіданнях первозданну красу Полісся. У селі Кузьмівка знімали фільм «Свідки легендарної давнини».
Цікаво і те, що вуличні прізвища, імена своїх героїв письменник майже не змінював. Давно вже непокоїть читачів думка: було це насправді, а чи тільки легенда, яку Купрін почув колись від когось із поліщуків. Старожили Кузьмівки розповідають, що справді жила тоді в цій місцевості жінка, яку темні, затуркані казимирівські селяни вважали відьмою. Була в неї донька Соломія, чарівної вроди дівчина. Можливо, вона і стала прообразом героїні повісті Купріна «Олеся»?
Найбільш вірогідну відповідь на це питання ріненському досліднику творчості Купріна Василю Рябунцю дав Микола Юхимович Ковалик. Йому в 1976 році було 77. Ось що він повідав: «Микола Юхимович - син Соломії Поліщук, яка померла в 1956 році. Батька Соломії, тобто діда Миколи Юхимовича, звали Емануїл. По-місцевому його називали Мануйло, а жінку його, як ведеться в селі, - Мануйлихою. І жили вони в ті часи на хуторі поблизу Яринівського шляху».
Купрін поважав простих людей, легко знаходив із ними спільну мову. Отже, він був добре знайомий із сім'єю Емануїла Поліщука; йому, звичайно, не могла не сподобатися донька Поліщуків - красуня Соломія. Очевидно, під враженням зустрічей з дівчиною, її захоплюючих оповідок про таємниці, давні повір'я, народні звичаї і виник у письменника задум повісті про лісову чарівницю Олесю, її велике і палке кохання.
З 1984 року у селі Кузьмівка Сарненського району діє літературно-етнографічний музей «Олеся».
Учитель. Ми маємо унікальну можливість побувати в Кузьмівці і навіть у шкільному музеї.
V. Віртуальна екскурсія в Кузьмівку.
Перегляд відеофільму Олексія Бухала «Так було».
Висловлення вражень від перегляду фільму.
VІ. Аналітична робота з текстом.
1. Учитель. А тепер давайте познайомимося з оповідачем, від імені якого йде розповідь.
2. Інсценізація «Іван Тимофійович навчає Ярмолу».
- Який же був наслідок навчання? (У кінці другого місяця пише прізвище).
3. Дослідник образу Ярмоли.
Ярмола - найбідніший і найлінивіший господар в усьому Переброді, «жалування» і свій заробіток він пропиває, таких поганих волів, як у нього, немає ніде в окрузі. Він кухар і супутник автора на полюванні.
У лісі він почуває себе, як дома. Кращого мисливця годі було шукати.
Автор змінив прізвище Ярмоли, він у повісті Попружук.
Учитель. Спадкоємці Ярмоли із Кузьмівки зустрічалися із виконавцем ролі Ярмоли у фільмі «Олеся» Бурундуковим. Про ту незабутню зустріч ще й тепер розповідає Варвара Федорівна Назарчук: «Ну геть чисто такий, як наш дід Ярмола». Це був Ярмола Поліщук, бо дослідники стверджують, що в Кузьмівні інших Ярмол, окрім Поліщука, не було. Як сплелися покоління Ярмоли і Олесі, я вам повідомлю пізніше.
- Про що ж попереджав Ярмола панича Івана Тимофійовича? (Не знайомитися з відьмою, що живе на болоті неподалік села)
- Чому ж то такою небезпечною була ота відьма? І чи насправді це була відьма?
4. Дослідник образу Мануйлихи.
Ім'я Олесиної бабусі автор не називає. Зате ми знаємо, чому вона опинилася в лісі. Якось Мануйлиха попросила у молодиці 15 злотів, та не дала. Стара сказала услід: «Ти мене згадаєш». У жінки захворіло і померло дитя. Вину склали на цю стару і вигнали її із села. Кажуть, вона із «кацапів» чи циган. Дуже вже чай любила.
Мануйлиха вміла замовляти зуби, зупиняти кров, шептати, допомогти, якщо укусить скажена собака чи змія, скарби виявляла. Мова її пересипана прислів'ями та приказками. А взагалі, вона була цілителька, яка знала лікарські властивості трав.
Учитель. Чому ж то вона була спочатку такою агресивною по відношенню до Івана Тимофійовича? (Відчувала нещасливий кінець такого знайомства).
- І як же йому вдалося завоювати її милість? (Носив чай, цукор; бачила дружелюбне відношення до Олесі).
- А тепер прислухаємося.
5. Учениця-дослідниця образу Олесі.
Чийсь ніжний жіночий голос, свіжий, дзвінкий і сильний співав, наближаючись до хати:
Ой чи цвіт, чи не цвіт
Калиноньку ломить?
Ой чи сон, чи не сон
Голівоньку клонить...
Голос раптом обірвався зовсім близько біля хати, голосно дзвякнула клямка, і в просвіті розчинених дверей з'явилася росла усміхнена дівчина. Обома руками вона обережно підтримувала фартух, із якого визирали три крихітні пташині голівки з червоними шийками.
- Дивись, бабуню, зяблики знову за мною прив'язались, поглянь, які смішні. Голодні зовсім.
Такою постає перед нами Олеся вперше. Живе вона удвох з бабусею в лісі, у хатині на курячих ніжках. Ріднішої людини за бабусю в Олесі немає. Вона любить її, поважає, прислухається до порад старенької. Може обняти й дзвінко поцілувати, називає її мила, дорога, золота бабуся. Захищає її від людських наклепів. Олеся вірила в чари і казала, що це у них на роду написано, бо і вона володіє чарами.
Учитель. Письменника зачаровувала природа Полісся, одвічна таємничість лісів, казкові візерунки папороті, а надто самі люди. Дійсно, героїня Купріна володіє винятковими здібностями. Як їх пояснює автор?
6. Дослідник цілительських здібностей Олесі.
У своїй повісті Олександр Купрін пояснює всі ці здібності. Ось як він пише: «Дарма я вичерпував усі доступні для Олесиного розуму докази, дарма говорив у простій формі про гіпноз, про навіювання, про лікарів - психіатрів і про індійських факірів, дарма намагався довести їй, що замовляння крові можна зробити просто: вміло натискуючи вену.
Олеся, така довірлива до мене в усьому іншому, із завзятою впертістю заперечувала мої докази: «Хіба я вмію тільки кров замовляти, а звідки ж усе інше береться. Хочете, я вам за один день всіх мишей і тарганів із хати виведу. Хочете, я за два дні вилікую простою водою найсильнішу огневицю, хоч би всі лікарі ваші відмовилися від хворого. Хочете, я зроблю так, що ви яке-небудь слово зовсім забудете. А сни як я відгадую? А прийдешнє як пізнаю?»
Справді, багато дечого із її чародійства я не міг пояснити. Я не знаю, чи володіла Олеся хоч половиною тих таємниць, про які говорила з такою наївною вірою, але те, що я часто бачив на власні очі, непохитно переконало мене, що для Олесі були присутні ті невідомі інстинкти, туманні, здобуті з випадкового досвіду, чудні знання, які, випередивши точну науку на цілі століття, живуть впереміжку з безглуздими й дикими забобонами, переходячи, як величезна таємниця, із роду в рід».
Отаке авторське пояснення.
Учитель. Чи можемо ми назвати Олесю «дитям природи»?
Учень. Так. Понад усе Олеся любить ліс і все живе в ньому. Вона говорила, що ні за що не поміняла б свого лісу на місто. Коли навіть у Стенань на базар піде, аж противно стає, бо штовхаються, шумлять, лаються. І так їй тоскно за лісом - так би кинула все і побігла б не озираючись.
Учитель. Ця Олесина любов до села, поліської природи живе і в нас. Більшість наших односельчан не терплять міста з його шумом, не уявляють свого життя без Полісся.
6. Інсценізація «Олеся гадає Івану Тимофійовичу».
- Чому ж то такі негаразди нагадала дівчина трефовій дамі?
- Що з нею трапилося?
(За змістом твору учні досліджують відносини панича та Олесі)
- Чи було у них спільне майбутнє?
- Як ви оцінюєте сцену біля церкви?
- Чи було це справжнє кохання?
- Для чого в повість введено казку про зайчика?
- Пофантазуємо. Яка була подальша доля героїв?
VІІ. Складання фанфіків про долю Олесі та Івана Тимофійовича.
Робота учнів над складанням фанфіків, зачитування окремих із них.
VІІІ. Визначення рис етнографічного нарису в повісті Купріна.
1. Лексика.
2. Одяг.
3. Фольклор.
4. Промисли.
Учитель. А тепер звернемо свої погляди на демонстраційний стіл. Для кожного з вас була надана можливість зробити кінокар'єру. Які експонати шкільного музею слід було б використати, створюючи наш фільм про Олесю?
Учні демонструють пучечки трав, карти, полотняний рушник, чай,цукор, горщики, червоні буси і пояснюють, чому вони взяли саме ці експонати, яку роль відіграють вони в повісті.
ІХ. Узагальнення матеріалу.
- Які два світи протиставляються в повісті «Олеся»?
- Гармонійний світ природи, світ Олесі, та світ людської цивілізації. Автор заставляє читача пережити і тривожні хвилини зустрічей героїв, і період зародження кохання, і найщасливіші миті, й трагічні моменти.
- Чому розвиток кохання показано в тісному зв’язку із природою?
- Автор хотів показати, що тільки поза цивілізацією людина здатна кохати безкорисливо. Тільки в єднанні з природою людина здатна досягти моральної чистоти й благородства.
Учитель читає поезію Петра Велесика:
Високий день, за Кузьмівку іду,
Де ліс полоще в синім небі шати.
Я добре знаю: десь отут, отут
Олеся так любила поблукати.
Все, мов тоді... і трави до колін,
Кує роки зозуленька на втіху,
Здається, вибіжиш„Олесю, з-за ліщин
І ліс розбудиш кришталевим сміхом.
Не вибігла. Заплаче, закричить
Надривно так на тій сосні найвищій
Твоя розпука, зболена вночі, Олесю, де ти?
Тільки вітер свище.
А де ж сліди? Вже сон в тих спить слідах,
Чи зливи змили, чи роки їх змили,
Лише в архівах пам'яті ота
Твого кохання папороть лишилась.
Х. Підсумок уроку.
Учитель. Доля закинула Купріна на цілих 6 місяців у наші краї. І ми вдячні тій долі. Письменник подарував світу 6 творів про Полісся. Вони допомагають зрозуміти і уявити наших предків, їх побут і звичаї.
Бізнес по розведенню сріблястого тютюну не відбувся: частина тютюну вигоріла від спеки, другу частину розікрали селяни, а третя, остання, загинула від лісової пожежі. Зате повіз письменник від нас силу-силенну легенд, пісень, переказів, які описав у своїх творах.
А в селі Кузьмівка таки породичалися родини Ярмоли і Соломеї (Олесі): її син одружився з дочкою Ярмоли Анастасією.
ХІ. Домашнє завдання.
На наступному уроці ми дослідимо долю ще однієї поліської Олесі - героїні роману Андрія Дугінця «Стогід». Жила вона приблизно в той же час, але ще ближче до нас: у сусідньому селі Морочне. Ваше завдання - прочитати роман і прослідкувати життя другої поліської Олесі у світовій літературі.
Немає коментарів:
Дописати коментар