вівторок, 4 серпня 2015 р.

Дещо про амазонок (розповідь Єви Гладун із Горинич)


”Колись були такі жонки, і вони воювали. Їздили на конях, вбивали людей мечами, із луків стріляли. В їх були такі здорові груди, що вони їх через плечі перекидали. Цицки такі сильно великі росли, що не можна ні в ліфчик, ні в що вложити. Через плечі перекидають та й ідуть на войну. 

То моя бабка розказувала покойна, мого тата мама. Я була маленька і всьо то слухала, все запомніла.
Ну і одная приїхала, коня прив’язала до хвоїни і пішла спати. А чоловік сховався високо на хвоїну, на сосну, щоб вона не бачила. Ноччу схватився і накинувся на її і тії цицки поодвалював, поодрізував”.

— Цю розповідь про войовничих жінок наші студенти записали 1987-го від тоді 61-річної Єви Гладун у селі Гориничі Зарічненського району на Рівненщині, — розповідає професор Львівського університету Іван Денисюк, 84 роки. — А неподалік, у селі Нобель, на півострові озера є урочище Татарка. 

Так-от, місцеві жителі розповідають, що там у кургані похована надзвичайно войовнича жінка. Нібито вона також мала такі груди, що під час бою закидала їх через плечі на спину. 

Давньогрецький лікар Гіппократ писав, що дівчатам з амазонського племені з дитинства припалювали праву грудь, щоби загальмувати її розвиток. Ліва ж виростала більша, зате з правого боку ніщо не заважало стріляти з лука та рубатися мечем верхи на коні.

Античні історики войовничих жінок-амазонок селили в Малій Азії, на Кавказі й у Приазов’ї. Геродот, зокрема, зазначав, що після однієї війни з греками амазонки висадилися на скіфській землі — теперішній Україні — й поступово змішалися з місцевим племенем. 

Шукаючи слідів амазонок на Поліссі, професор Іван Денисюк натрапив і на записи мандрівника Х ст. Ібрагіма Ібн Якуба. Розповідаючи про землі польського князя Мєшка той пише: ”Межують із Мєшком на сході Руcи і на півночі Пруси. На захід од Русів — місто жінок (тобто між Польщею і Руссю — теперішнє Полісся). 

Вони володіють землями й невільниками, і коли котра-небудь із них народить сина, то вона його вбиває. Вони їздять верхи й самі виступають на війну і відзначаються сміливістю та хоробрістю”.

— Полонених чоловіків амазонки використовували виключно для продовження роду, причому примусово, — додає професор Іван Денисюк. — Щоби чоловіки не тікали, їм калічили ноги. Вважалося, що кульгаві краще ”справуються на ложі”.

Згадує про жінок-воячок й автор ”Повісті временних літ”: ”Амазонки ж чоловіків не мають, подібно скотам безсловесним, — цитує він грецьку хроніку. — Але один раз на рік, весняного дня, виходять зі своєї землі і злучаються з чоловіками навколишніх місць і вважають той час урочистим і великим святом. Коли ж відчують в утробі зачаття, розбігаються звідти всі. 

Коли приходить час родити і народжується отроча, гублять його, а якщо дівчина, то вигодовують її старанно і виховують”. Далеким відголоском такого парування — зустрілися раз на рік і розбіглися — був звичай сватання дівчини до парубка: вона сама обирала собі нареченого. 

Французький інженер Боплан застав його ще XVII ст., коли перебував в Україні.

Про жінок-воячок на Поліссі згадує і стародавня пісня, яку співали в Петрівку в селі Тур Ратнівського району Волинської області:

Круз наше село Турецькоє,

Перейшло войсько дивоцькоє.

Котора дівка корогву несла,

То тим вона велика зросла.

А которая перепилочка (палицю),

То та виросла невеличка,

А которая в барабан била,

Вона виросла як калина.

Єва Гладун на войовниць каже ”жонки”. Професор Денисюк зазначає, що слово співзвучне з назвою ”амазонки”:

— Один чеський автор ХІХ століття взагалі виводить слово ”амазонки” від слов’янського ”самажонки”, ”саможони”.

Відголос войовничих амазонок — ”войська дівоцького” — зберігся під час весілля у селах Ратнівського й Любешівському районів Волинської області та сусіднього Малоритському Брестської (Білорусь). Із десяток свашок молодого, ідучи по молоду, вдавали військовий похід і співали войовничих пісень, як-от:

Ой ми свашки ни спашки,

Ми всю ничку ни спали,

Всю ми Волинь звоювали,

Волиночку собі взяли.

Свашки мали спеціальне вбрання, лише для весілля.

— Найцікавіше в ньому — головний убір, — каже професор Іван Денисюк. — У полотняній шапочці, яку прикріплюють під бороду, можна вгадати сліди шолома давніх амазонок.
Войовничість свашок мали підкреслити два пучки фарбованого пір’я — "роги" — на шапочці-"шоломі".

Отакі-от амазонки...

Посилання на джерело: http://ukrainka-26.livejournal.com/106131.html

Немає коментарів:

Дописати коментар