вівторок, 4 серпня 2015 р.

Полювання за амазонками (Денисюк Іван)




У першодруку моя стаття «Полювання за амазонками» мала підзаголовок: «Міф чи реальність?» Дискусія навколо цього питання нескінченна.

Для спалаху нового полум’я до пригаслого жанру суперечок докидаємо ще трохи палива: передруковуємо у перекладі забуту статтю І. Созоновича «Тип амазонки в європейській літературній традиції і поляниця войовнича російських билин», яку опублікував москвофільський «Сборникъ Галицко-русской Матици. – Львов, 1902. – Т. 2. – Кн. 4. – С. 137–153, наводимо деякі нові фольклорні записи з Полісся, спираємось на найсучаснішу статтю київського історика-культуролога Віктора Яновича тощо.
Розвідка Івана Петровича Созоновича (1856–1923) – російського історика і лінгвіста, професора Варшавськго університету, цікава багатющими матеріалами.

На жаль, при написанні свого есею про амазонок, яких я і мої учні «піймали» на Поліссі, була вона невідома. На неї натрапив нещодавно Павло Салевич. Метод дослідження у Созоновича – доведений до крайніх меж компаративізм, «впливологія».

Із єдиної згадки про «чоловікоподібних» (амазонок) нібито утворилася огромна література шляхом, вульгарно кажучи, списування і фантазування. Один мій колега був теж переконаний, що всі дисертації списані. А хто ж написав першу? Адам і Єва, здається, були неписьменними…

Сучасні інтертекстуалісти висловлюються наукоподібніше: жоден новий текст не постає без свого попередника. А пратекст? Чи не спирався Гомер на реальноіснуючу Трою, що її «відкопав» археолог Шліман? Крім теорії переймання сюжетів, є й інша концепція – їх самозародження при однакових умовах.

Перекази, легенди чи міфи про амазонок були живучими тому, що в різних закутках нашої планети при матріархаті (теорія це чи міф) самозароджувались організовані збройні жіночі загони

І. Созонович спирається лише на ту билину (точніше – старину), в якій може побачити книжні впливи, а інші, не вигідні для нього билинні сюжети, де виступає поляниця, замовчує. Зовсім на протилежних позиціях – на визнанні реальності амазонок – стоїть згаданий уже Віктор Янович, автор публікації у газеті «День», № 43 під назвою: «Перші амазонки. Сваромати – народ войовничих жінок».

«Сваромати» – не друкарська помилка у відомій назві етносу – «сармати». За гіпотезою автора статті, етимологія цього складного слова у сполученні старослов’янських «свара» – війна і «мати» – жінка (мати), отже, «войовничі жінки, народ войовничих жінок». Пізніше слово сваромати – савромати.

«Батько історії» Геродот називав савроматами народ, що жив на схід від Сіверського Дінця. Пізніше вони поширили свій вплив на Північний Кавказ і на територію всієї сучасної України та стали називатися сарматами. Таким чином, цей етнос стояв біля джерел слов’янського етногенезу.

У різні часи амазонки, то змішуючись зі скіфами, то розходячись, займають різні території – не лише на південних берегах Чорного моря, а й на північних, а також на берегах Азовського. Їхні бойові загони воюють то з успіхом, то з поразкою у Римі. Частина їх іде на північний схід Європи.

ПУБЛІКАЦІЇ

1 Див.: Літопис Червоної калини. – 1993. – № 1-2. – С. 30-32, 42-45. Окремою брошурою опублікував її професор Віктор Давидюк під назвою «Амазонки на Поліссі» (Луцьк: Надстир’я, 1993. – 27 с.). Її текст помістили упорядники видання: Денисюк І. Літературознавчі та фольклористичні праці: У 3 томах, 4 книгах. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2005. – Т. 3. – С. 58–78.

Немає коментарів:

Дописати коментар