неділя, 18 лютого 2024 р.

Документ 1647 року про оренду містечка "Борово алиас Рафалов"


У збірнику документів «Україна перед визвольною війною 1648–1654 рр.» у переліку географічних назв зазначено: «Борове (Рафалів), містечко Луцького повіту, Собещицького ключа».

Тут подано документ про оренду містечка Борово (Рафалів) шляхтичем Веспасіаном Беневським. Орендатор виявився дуже жорстоким. Тому 20 липня 1647 року власник містечка, дерптський воєвода Андрій Лещинський (син Рафала Ліщинського) подав заяву на шляхтича Веспасіана Беневського про те, що останній, взявши в оренду в нього дев’ять сіл і два містечка, збільшив понад інвентар розмір повинностей. Підданих цих маєтностей грабує, мордує і ув’язнює їх, унаслідок чого багато міщан і селян втекло.

Він тримав в оренді на три роки всю Собещицьку волость (ключ). Ключ – це велике приватне володіння, що складалося з розміщених поблизу населених пунктів із центром у великому селі, містечку або місті. До неї належали села Собещид, Молчиці, Бельська Воля, Рудка, Сопачів, Бабка, Вараш, Суха Воля, Заболотє, містечко Борово аліас (або) Рафалов та містечко Андрієво (те, що раніше називалося Любахи над річкою Стир).

За час оренди Беневський наносив великої кривди підданим, бив їх, мордував. І привів ці маєтності до великого зубожіння. Деякі піддані не витримували цих кривд, побоїв. І в 1645- 1646 роках, і в нинішньому 1647 біля півтори сотні їх залишили свої місця проживання.

І нині пани Беневські «вшеляким способом тые добра пустошат, крывды чинити не перестают». Так, у Мольчицях селян, які «сидять на чиншу» і панщини, крім певних днів, виконувати не повинні, Веспазіян Беневський заставляє дерево до Луцька возити. А на свої приїзди до тих Мольчиць «стацие собе складати кажет», тобто з корчми горілку, пиво, мед купувати, кури, гуси, барана, сир, яйця, масло, овес складати. Це коштує мольчицьким підданим 50 злотих.

Той же пан Беневський «на месчан боровенских албо рафаловских сурово наступившы», війтівство «на себе одобрал». Лантвійта (замісник війта), як того злочинця, взяли в ланцюги за шию й відправили до Собещиць. Велів його «посторонками бити» і посадив у тюрму.

По кілька разів приїжджаючи до того містечка, наказував бити «без милосердя» бурмістрів (вище керівництво міста) батогами з ременів, із конопляних шнурів (лезивом). Мордував їх по декілька днів.

Таким тиранством «на волности их наступивши», містечко взяв під свою «юриздицию». Неправильними судами своїми одних оправдовував і кривдив. А ще грабував: у Гришки Пінчука забрав пару волів кормних (коштували по 25 золотих), та яловицю (13 злотих). Продав багато чого, грабував.

Аби старшину визволити з тюрми, боровенські міщани мусили заплатити 20 золотих: від Антона Веремеєвича золотих чотири, від Тимоша Веленського - 6, від Данила Нерковича – 4, від Макара Сенковича - три, від Гришка Пінчука - три, від Гриця дяка - два, від мельника - 29. Крім того віддати 6 вепрів вгодованих і різного збіжжя із млина – 3 маци (міра об’єму збіжжя; вона відрізнялася розмірами в різних регіонах Речі Посполитої).

Налякані усім цим містяни не захотіли більше терпіти безправ’я та грабежів, і 50 господарів містечка Борово (Рафалів) із дітьми своїми пішли з міста.

А шляхтич Веспасіан Беневський у тому ж 1647 році скаржиться на Андрія Лещинського, воєводу дерптського, про те, що останній, віддавши йому в оренду Собещицьку волость на три роки за 24 500 злотих, під час оренди бере стації і гроші з орендованих підданих, вибирає на себе овечу десятину і гроші за вовну, однімає у них ґрунти, худобу, садить до в’язниці, судить селян і кривди їм чинить. Внаслідок таких утисків і визиску частина селян розійшлась, а інші теж загрожують розійтися.

Згадується у цих скаргах й інше місто Лещинських. Воно названо як «Рафаловка алиас Андреево». І ті кривди, які отримали жителі того містечка (КЦАДА, Актова книга № 2489, арк. 516—521, акт 152).

Джерела дослідження:

1. Україна перед визвольною війною 1648–1654 рр. : 3бірка документів (1639–1648 рр.) / Відп. ред. М. Н. Петровський, К. Г. Гуслистий. АН УРСР. Інститут історії України; Управління державними архівами МВС УРСР; Центральний державний історичний архів УРСР. – К.: Вид-во АН УРСР, 1946.




Немає коментарів:

Дописати коментар