субота, 4 березня 2017 р.

Новосільська родина Юрашкевичів (Жанна Юрашкевич-Вакуліч)

       
Першим Юрашкевичем у Новосіллі був Павло із села Залізниця (нині Любешівський район, а до 1939 року – село Кухотсько-Вільської гміни Пінського повіту). Він одружився на тутешній дівчині Марії. 

У них народилося четверо синів та дві дочки: Юхим, Кирило, Макар, Андрій, Марія та Ксенія.
За родинними спогадами, Павло був скупою, жорстокою людиною. За маленький непослух жорстоко карав навіть власних дітей. Коли його син Юхим одружився з красунею Катериною і захотів відділитися від батьківської сім’ї, не виділив йому ні клаптика землі, ні миски, ні ложки. 
Але молоді не впадали у відчай, багато працювали, тому згодом змайстрували власну невелику хатину. Потім батько якось змилостився і виділив грядку на городину. Але коли молода невістка посадила капусту, уже свекруха вночі вирвала розсаду і потоптала її ногами. Отак жилося нелюбій невістці…

Плакала Катерина, але, на щастя, мала любого та працьовитого чоловіка, який розраджував її. Та й сама багато працювала: шила, пряла, ткала, бо мала золоті руки. А в 1914 народився первісток Михайло. 

Недовго радів Юхим: у 1917 чоловіка забрали на війну. Катерина залишилася без підтримки, бо на той час батьків у неї вже не було, а рідня бідувала. Пішла жити з дитиною до чоловікового брата Макара, в якого і своя сім’я була великою.

Від чоловіка з фронту звісток не було. Треба було шукати якусь раду, за щось годувати сина. Залишивши сина у Макара, жінка їде на заробітки на Кавказ. Довго-довго, до кінця своїх днів, Катерина буде розповідати про свою працю на Кавказі. 

Але заробітки були скудні, бо й там, на Кавказі, тоді жилося бідно. Привезла із собою лише мішок сухих грушок-дичок. А дома чекала неприємна новина: син Михайло обпік ноги. Лікувала його народними методами. 

Сім довгих років не мала Катерина звістки від чоловіка. Зате якою щасливою почувала себе, коли Юхим повернувся. Дізналася, що йому довелося пережити. Під час одного бою з німцями за часів Першої світової війни російський солдат Юрашкевич потрапив у полон. 

Повезли його до далекої Австрії. Вишикували всіх полонених на площі, і прийшли туди «покупці». Один із них запитав, хто вміє пекти хліб. Юхим відповів, що він має такі навики, хоча ніколи навіть не пробував цього робити. 

Подумав, що, маючи справу із хлібом, не вмре з голоду. І довгі роки полону працював пекарем.

Війна закінчилася. Юхим повернувся додому, захотів будуватися. Наймався теслею, будував будинки, орав, сіяв, косив. І все це робив дуже справно. Уподобав його храпинський пан Ридзевський. 

Став запрошувати до себе на роботу, виділив кусок землі на Політку. Там були страшні зарослі, але молодий господар помаленьку їх викорчовував. Працював від зорі до зорі. Невдовзі народився другий син Дмитро. 

Сини підростали, стали допомагати батьку. Збудував добротну хату, яка дуже сподобалася пану Ридзевському. Той пропонує перевезти нову будівлю до нього в двір, а за це дарує панського лісу на нову хату. 

Так і зробив Юхим: перевіз із Політка новозбудований дім до храпинського маєтку, а сам збудував хату «на все село» у Новосіллі. Що будівля вдалася на славу, свідчить те, що і нині вона в прекрасному стані

Усе літо працювали з дружиною по заробітках, а своє збіжжя молотили ціпом та в бочку аж взимку. Збудували клуню, хлів, тримали три корови. Стали заможними господарями. 

Син Михайло одружився на Ользі Григорівні Тумаш із села Храпин. У них 1941 року народився син Петро, а 1943 - Степан. 

Шістнадцятирічний Дмитро закохався в Наталію Наумівну Сидорчук із Новосілля. Вона була дуже молоденька, низенького росту, але для нього – найкраща в світі. Щастям світилися очі батьків та дітей. Усе в житті налагодилося. І ось знову війна..

Михайла забрали на фронт. По дорозі на станції Дарниця поїзд, яким везли солдатів, був обстріляний німецьким літаком. Чимало уродженців Зарічненщини загинуло там, серед них і Михайло. 

Смерть брата бачив Андрій Юрашкевич та інші односельці. Похоронили загиблих в одній великій могилі. Пізніше батько їздив на те місце, але там уже будували новий масив.

А в селі господарював Юхим. Був заможним хазяїном, тому часто вночі до нього приходили «лісові» гості по продукти. Хто вони, інколи й не знав. Били його і Катерину, забирали все, що бачили, що могли знайти. 

Сина Дмитра агітували теж іти до лісу. Але Юхим вагався, бо часто чув, як то в одному, то в другому місці були вирізані цілі сім’ї. Пекучим болем нагадувала про себе і родинна трагедія: загинула його сестра Марія, її 16-річна донька Ярина та свекруха Софія. 

Причина проста – чоловік Марії був на фронті, а вона ходила до райцентру Морочне, щоб отримати гроші на дітей. А тих, хто виходив за межі села, вбивали, щоб не доносили на «лісовиків». 

Ця жахлива трагедія сталася в будинку сестри. Після вбивства Марію та Ярину підперли кілками до печі, ніби вони живі. Але коли Юхим зайшов у будинок, то побачив там страшну картину: менші діти плачучи ходили по закривавленій підлозі. 

Всіляко оберігав чоловік сина Дмитра від небезпеки, хлопець часто переховувався в лісі. Одного разу в село прибули німці і вимагали, аби Дмитро йшов служити до них. Щоб домогтися свого, фашисти забрали із собою в Камінь-Каширський матір Катерину. Пообіцяли випустити, коли до них з’явиться Дмитро. 

Юхим запланував сховати сина у брата Кирила, який проживав у селі Судчі. Невістка Наталка ось-ось мала родити дитину. Дмитро вирішив попрощатися із своїм другом. Пішов до сусідів Тумашів, а там була засідка. 

Його товариш утік через вікно, а життя Дмитра обірвала куля. За непослух Юхиму Юрашкевичу спалили клуню, забрали кожуха, спідниці, інші ткані речі із скрині. Згорів і сусідський хлів.

Невістка Наталка не витримала такого горя. У неї розпочалися передчасні пологи. Народився хлопчик, та в породіллі розпочалася сильна кровотеча. І доки свекор Юхим віз її волами до лікарні в Кухітську Волю, невістка померла. Через тиждень не стало й дитини. Усіх трьох похоронили поруч. 

Катерина з горя пішла до річки Веселухи топитися, та почула, як десь у селі заплакали діти. Подумала, що в неї ще двійко внуків без батька і їх теж треба годувати. Незабаром захворіла й невістка Ольга. 

Так і замінили Юхим з Катериною своїм онукам і батька, і матір. При організації колгоспів у сім’ї Юрашкевичів забрали вола, січкарню, плуга, борону. Прадід Юхим молився на колінах і вранці, і ввечері, онуків заставляв молитися, а попів чомусь не любив. І коли помирав, наказав поховати його без священика.


Старшого внука Петра Юхим вивчив на бухгалтера. Юнак був дуже здібний. Згодом він одружився на сироті із Кухотської Волі Черевко Любові. Вона працювала медсестрою, жили разом із дідом, доки не побудувалися. На жаль, діток не мали. Онук Степан, мій батько, працював шофером, експедитором, дорожником. Одружився на Ользі Троневич із села Кухче. 

Другий син Павла Юрашкевича Андрій був одружений на Анастасії. Вони мали 6 дітей. Воював він на фронтах Великої Вітчизняної війни. Після повернення довго лікувався в Рівному. 

І так, як у ті часи не було телефонного зв’язку із селом, вчасно повідомити родину про його смерть не змогли, тому й похований Андрій у Рівному. На даний час у селі Новосілля проживає його син Петро з дружиною Марією. 

Кирило одружився на дівчині із Судча. Вони виїхали в Каховку і мали 5 дітей. Померли в один день, доживши до глибокої старості. 

Макар Юрашкевич одружився на Тетяні Сілівчук із села Радове. Познайомився він із нею при цікавих обставинах. Тетяна була з бідної родини і наймалася працювати в Новосілля до гарних господарів. Таким був Павло. 

Разом з іншими дівчатами вона жала жито, робила це дуже справно, а коли сіли обідати, Тетяна майже нічого не їла. Ввечері дід Павло сказав синові: «Оця дівчина буде моєю невісткою, бо добре працює, мало їсть та ще й гарна». Так і сталося.

Сім’я Макара була бідною, бо власної землі мали лише клаптик. Народилося у них 10 дітей, двоє хлопців померло. Макар Павлович змушений був їздити на заробітки в Донбас, на Одещину. 

Через бідність більшість їхніх дітей змушені були шукати кращої долі «у світі»: Ілля – на Камчатці, Зіна – у Донецьку, Люба і Марія – у Києві, Іван - в Одесі, Анастасія – у Дніпропетровську. У селі залишилися Леоніда та Ганна. Усі вони були працьовитими. А ще у всіх жінок із родини Юрашкевичів надзвичайно густе і довге волосся, сіро-голубі очі, ямочки на щоках.

Нашу родину часто називають Паламарями, бо на Поліссі було багато священиків з роду Юрашкевичів, а представники нашої родини прислужували в церкві. Аби дослідити давні корені родини Юрашкевичів, ми звернулися до пошукової системи Інтернет. Виявили, що прізвище Юрашкевич належить до давнього шляхетського герба «Гоздава». 

Цей герб було надано 1077 року королем Владиславом І шляхетному лицарю Христиану з Ґоздави за хоробрість на полі бою. Лілія символізувала благородний шляхетський стан, а павичеве пір’я в нашоломнику - мудрість. 

Можливо, носії цього герба могли прибути до Польщі з Угорщини в XIV столітті, так як в той час там правила анжуйська династія з аналогічним гербом. До герба «Гоздава» історик Тадеуш Гайль причисляє 512 прізвищ. Історики стверджують, що прізвище Юрашкевич належить до типу незвичайних. 

У давніх хроніках громадяни із таким прізвищем були важливими персонами. Давні спогади про представників цього роду можна знайти в переписі населення часів Івана Грозного. У царя зберігався спеціальний реєстр приємних по звучанню прізвищ, які вручалися придворним у випадку особливого ставлення до них та в знак заохочення.

Немає коментарів:

Дописати коментар