Новосільський рід Ляховців

Моя батьківська хата, побудована прадідом Мартином

Якщо аналізувати давні документи по нашому селу, то лише в кінці ХІХ століття тут можна знайти записи про родину Ляховців. 

Першим тут оселився Мартин Ляховець, тому родину так і називають – Мартинюки. Я вирішила детально дослідити походження нашого прізвища та родоводу.

Учені-лінгвісти стверджують, що є прізвища, які вказують на національне походження засновника роду. Але не завжди перший носій такого прізвища належав до неукраїнського етносу. 

Досить було кому-небудь пуститися на якийсь час у мандри до іншого краю, щоб після повернення отримати від земляків відповідне прізвисько, яке згодом закріпилося як прізвище.

Прізвище Ляховець утворене від назви національності: ляхи – поляки. Поляки самі себе ніколи так не називали. Таку назву їм давали ті слов’янські народи, які від поляків зазнали лиха, набігів. 

Корінь «лях» входить до багатьох українських прізвищ: Ляшко, Ляшенко, Ляховецький, Ляшкевич. Наше прізвище Ляховець має або польське, або українське коріння. 

У відомому історичному документі – «Реєстрі всього Війська Запорозького», складеному в 1649 році, знаходимо спогад про прізвище Ляховець. Козацькі писарі безпосередньо на місцях з народних вуст занотували сорок тисяч чоловічих прізвищ, прізвиськ, що віками відстоялись в часі і жили ще юридично не затверджені в океані рідної мови, а передавалися згідно з нормами українського звичаєвого права з покоління в покоління. 

Історія мовби подарувала нам зі своїх першопочатків пракорені нації, статистичне джерело етнічного складу населення Української Козацької держави середини ХVII століття, а точніше національний паспорт 40 тисяч голів родин. І серед них два прізвища Ляховець. Цікавий той факт, що на Україні є навіть ціле село Ляхівці. Можливо, наші предки – вихідці цього села. 

Інша, більш достовірна версія, пов’язана із білоруським селом Ляховичі. На наших поліських землях часто оселялися малоземельні поляки, бо тут можна було дешевше придбати землю чи ліс. 

Їхні прізвища згодом звучали так, як і назва населеного пункту, звідки вони приїхали: Барановські, Колби, Полховські. В одному із польських документів початку ХХ століття розповідалося про те, що до гміни Кухітська Воля було привезено 300 поляків, аби ті оселилися на поліських землях. 

Ляховець Микола із сім'єю. Мені 10 років

Cеред них були і Ляховці – вихідці із села Ляховичі Пінського повіту. Ось чому жителі з таким прізвищем не мали глибоких коренів на Поліссі і проживали в Кухітській Волі, Кухчі, Новосіллі і Залізниці. Часто вони були однофамільцями, але не родичами.

Наш прадід Мартин народився в Кухчі, а згодом оселився в Новосіллі. Він був дуже сильним, працював лісником у храпинського пана Ридзевського. А лісники займали особливе становище у панських маєтках, зате й вимоги до них були високі. 

Це мали бути надійні люди, відважні, вірні, тактовні. Під час нападу мали надіятись тільки на самих себе. А ще – не піддаватися підкупу і не допускати непорозуміння із селянами. Жили вони в лісах, які охороняли. 

Будували там будинки і сторожували ліс удень і вночі. Мали 1% коштів від продажу лісу, ще 1% найчастіше вторговувавали в купців. Тому й жили лісники безбідно. Наш прадід Мартин теж мав будинок у панському лісі, ревно оберігаючи лісові володіння Ридзевських. Згодом перевіз будинок у село. А під час будівництва, піднімаючи важку колоду, підірвався і згодом помер. 

Мав велику сім’ю. Син Іларіон одружився на Катерині Євменівні Кочережко із Кухче. У них була дочка Марія, яка виїхала в Запоріжжя. 

Дочка Ксенія вийшла заміж за Філончука Самійла Леонтійовича й жила в Новосіллі. 

Ксенія Ляховець із чоловіком Самійлом Філончуком

У батьковій хаті залишилися Григорій та Зіновій, а згодом діти-сироти Зіновія.

Був Мартин одним із зажиточних селян, мав золото. Про цей його скарб донині в нашій родині зберігається легенда. Якось Мартин вирішив заховати в клуні своє золото. Почав мурувати горщик в стіні, але за цим заняттям його застав сусід. Наляканий тим, що наміри його стали відомі, Мартин переховав золото, а куди, досі невідомо.

А тому сусіду приснився сон, що ніби золото Мартина заховане під трьома берізками, які росли на подвір’ї. Десь у 70-х роках ХХ століття була велика буря, з коренем вирвало ті велетенські берези. Що тоді робилося! Зібралося півсела, всі шукали золото, але марно…

Скільки років минуло з того часу, а маленький хрестик на могилі нашого прадідуся донині вказує на місце його поховання…

У музеї Білоруського Полісся зберігається чимало знімків фотографа Ляховця із Кухітсько-Вільської гміни. Він один із тих, хто прибув на Полісся разом із нашими предками. 

Родина Ляховців не дуже велика, а прізвище це тепер носить лише сім'я Святослава в Новосіллі.