Археологічні дослідження урочища Пішаниця почали проводитися після ІІ світової війни, коли в Західній Україні розпочала роботу археологічна експедиція АН УРСР. У той час серед інших досліджувалися пам’ятні місця та могильники і на території Зарічненського району.
Перше дослідження було проведене у 1957 році, коли урочище Піщаниця було обстежене археологічною експедицією під керівництвом відомого українського археолога Ю.В. Кухаренка. Експедиція пропрацювала три місяці (з квітня по червень).
Було виявлено численні сліди могильника зарубинецької археологічної культури. Отримані результати дали змогу стверджувати велику археологічну цінність захоронень Піщаниці та спонукали наукове керівництво АН УРСР направити нові експедиції до урочища.
Вже тоді ж 1957 році, через кілька місяців після попередньої роботи, нова експедиція під керівництвом Ю.В.Кухаренка та І.П.Русанової дослідили залишки давнього слов’янського городища на північному краю Піщаниці.
У ході дослідження було виявлено залишки керамічних виробів доби неоліту та численні вироби з кременю. Також було знайдено сліди селища кінця ІХ – Х ст. – ґрунтовий шар потужністю 0,5 м. Це відкриття дало великий поштовх для розгортання історико-краєзнавчих досліджень Піщаниці, її околиць. Отримані дані були опубліковані в науково-популярних виданнях Інституту археології АН УРСР та місцевих виданнях.
На жаль, в наступні роки дослідження на Піщаниці припинилися в силу різних обставин – зміни тодішнього ідеологічного курсу в державі, відсутності коштів на проведення експедицій та розкопок тощо.
Тільки у 80-х роках ситуація покращилася. В 1988 та 1993 роках урочище Піщаниця досліджувала археологічна експедиція під керівництвом відомого рівненського вченого та археолога Б.А.Прищепи. Саме він став ініціатором та головним натхненником проведення обстежень в заплаві правого берега річки Стир давнього слов'янського поселення ІХ – Х ст., результати якого були розміщені на стендах Зарічненського краєзнавчого музею та письмово опубліковані в газеті «Радянське Полісся».
Знахідки, знайдені в урочищі Піщаниці, датовані ІХ-ХІ століттям. Серед найголовніших та найцінніших – підвіска, потім ще одна у вигляді жіночої фігури з піднятими руками, каблучка, защібка, які привертають увагу своєю чіткою, вишуканою формою, накладка з рослинним візерунком, дзвіночок з геометричним орнаментом. Він з кусником металу всередині і ще й досі звучить, як і тисячі років тому. Складний малюнок поверхні півкулі викликає думку, що він, мабуть, прикрашав пояс заможної людини.
Малі розміри і художнє оздоблення предметів вказують, що більшість їх належить до жіночих прикрас. Природно, що носіння подібних сигнальних підвісок було пов‘язане з релігійними поглядами: такі елементи одягу охороняли людей від злих духів.
Водночас це мало й практичне значення - за необхідності можна було створити в лісі неймовірний шурхіт, шарудіння, гамір. Це відлякувало різних звірів у лісових хащах, тайзі. Сприяв цьому і шкіряний широкий ремінь. На ньому чоловіки і жінки підвішували необхідні у повсякденному житті побутові речі: ніж, кресало, шило тощо.
Нічого подібного не спостерігалось у племен, що населяли центрально- та східноукраїнські землі. Безумовно, жінки які носили ці оздоби, могли походити з місцевих слов‘янських родів. Проте дарувались прикраси чоловіком або нареченим, які були заможними, тому саме по естетичному оформленню знайдених прикрас можна зробити висновок: знайдені артефакти належали знатним і родовитим родам.
Проте є ще один цікавий факт: художнє оздоблення окремих виробів, знайдених в урочищі Піщаниця, високе мистецтво їх обробки підказує, що ці прикраси були привезені з далеких країв, тобто воїни подорожували і були в різних далеких землях. У той час ними могли бути тільки варяги. Так називали людей із Скандинавії слов‘яни, візанційці, араби. Варяги захищали місцеве населення від розбійників, а також збирали данину, підпорядковуючись місцевим управителям тіунам.
Саме з варягами пов’язана наступна сторінка історії унікального Піщаницького городища. Вказані вище археологічні експедиції довели, що саме тут в часи княгині Ольги (середина Х століття) розміщувалася військова залога варягів – найманців на службі в київських князів.
Розташування військової споруди спостерігається на рівнині, позбавлене природного захисту, хоча майже навпроти високий берег Стиру. Колоподібна форма, найзручніша для оборони, робилась штучно.
Вали дуже чітко виринають над поверхнею землі. Рови глибокі та оточують замкнутий простір у вигляді витягнутого овалу. Згідно з давніми правилами, 4 варяги захищали 5 метрів стіни або валу.
Також, знаючи що найменшою одиницею була «корабельна дружина», можна припустити що щільність вояків оборонної споруди: вона була в межах від 80 до 120 воїнів – чисельний склад 2-3 човнів. Люди, що належали до одного човна, жили між собою близько і зустрічали всілякі небезпеки, стоячи один за одного до кінця.
Немає коментарів:
Дописати коментар