У 1860 році в кожній губернії Російської імперії були складені описи поміщицьких маєтків. Вони були направлені в Міністерство внутрішніх справ і Редакційні комісії, які складали Положення про селян, що виходили з кріпосної залежності. До розгляду не бралися маєтки, у яких нараховувалося менше 100 кріпаків. Було опубліковано 6 томів «Відомостей про поміщицькі маєтки». В описі Мінської губернії є відомості про 77 поміщицьких маєтків Пінського повіту. Найбільшими на Зарічненщині були маєтки Борова Крашевського (602 кріпаки), Кухче Орди (266), Кухітська Воля І Орди (340), Кухітська Воля ІІ Орди (335), Іванчиці Ширми (191), Муравин Скірмунта (222), Неньковичі Нелюбовича (407), Погост Зарічний Цехницького (258), Річиця Терлецького (271), Храпин Ридзевського (367), Вичівка Скірмунта (528), Перекалля Орди (291).
У цьому документові вказано, скільки землі мали селяни, які повинності були в них. Наприклад, маєток Храпин нараховував 43 двори, у яких проживало 200 кріпосних чоловіків та 167 кріпосних жінок. У деяких маєтках жили «бобилі» - кріпосні, які не мали землі й власного будинку. Із названих маєтків лише в Неньковичах проживало 2 таких селянина. У Храпині двір обслуговувало 3 кріпаків чоловічої статі. А в деяких панських маєтках було чимало обслуги: у Боровій – 10 чоловік, у Неньковичах – 20, у Кухітській Волі – 12. Поміщик Ширма з Іванчиць взагалі не тримав дворових людей, а поміщик Скірмунт із Вичівки – аж 53 чоловіки.
В усіх згаданих маєтках кріпаки були панщинними, і лише в поміщика Церпицького в Погості Зарічному 28 селянських дворів було панщинними, а 10 – оброчними. Ці 10 дворів віддавали третій сніп із посівів ярових та озимих і зобов’язані були протягом 10 років за рибну ловлю віддавати в рік 200 рублів. У маєтку Вичівка було троє огородників чи майстрових людей.
Із цього опису можна дізнатися, якими були земельні наділи зарічненських кріпаків. У Храпині земля під садибами селян становила 28,75 десятин, на один двір – 0,66 десятини. Орної землі у храпинських кріпаків було 456 десятин, сінокосу - 272 десятини. Земель, якими селяни цього села не користувалися, було 449,25 десятин.
Повинності селян у кожному поміщицькому маєткові були іншими. У Храпині кріпаки мали заплатити 32 копійки «данини за оцінкою із двору». Таку ж данину платили в Боровій (1 рубль 27 копійок), в одному маєткові Кухітської Волі (25 копійок), у Неньковичах (56 копійок), у Перекаллі (42 копійки). В інших маєтках такої данини не платили.
Які ж трудові повинності виконували наші предки? В описі вони звучать як «пригонъ со двора» та «сгонъ съ рабочей души». Тепер зрозуміло, чому в наших селах таким популярним був вираз «гонити на роботу»: коли оголошували, що треба йти на колгоспну роботу, то казали «гонять на роботу». Це, виявляється, давній вираз, ще із часів кріпацтва. Отож «пригонъ со двора» - це панщина, «сгонъ съ рабочей души» - це строкові сільськогосподарські роботи. Дивно, але число днів панщини в різних селах значно різнилося.
У більшості маєтків панщина становила 156 днів для чоловіків та жінок – у Храпині, Неньковичах, Кухчі, Іванчицях, Погості Зарічному, Вичівці. Поміщики Орди з Перекалля та Кухітської Волі зменшили панщину для жінок до 104 днів, залишивши для чоловіків 156 днів. У Річиці кріпаки працювали 153 дні, у Муравині – 150 днів. Непомірною була панщина в Боровому – 243 дні для чоловіків і 165 днів для жінок.
Дні згону теж різнилися в різних селах: 6 – у Погості Зарічному й Іванчицях, 8 – у Храпині та Кухчі, 12 – у Перекаллі, Вичівці, Неньковичах, Кухітській Волі, Муравині та Річиці. І лише в Крашевських у Боровій чоловіки відпрацьовували аж 22 дні згону, а жінки -12. До повинностей кріпаків ще відносилися шарварки - примусова охорона маєтків поміщиків, спорудження ставків і гребель, завдання за наказом поміщика возити своїми кіньми чи волами поміщицькі товари на ярмарки.
Кріпаки Погосту Зарічного шарварків не виконували. Шість днів працювали на таких роботах кріпаки-чоловіки й жінки з Перекалля, Кухітської Волі, Кухча, Вичівки, Муравина та Річиці, 8 днів – з Іванчиць, 10 – із Ненькович, 12 – із Борового, 13 – із Храпина. І коли узагальнити всі ці цифри, можна прийти до висновку, що найбільші тяготи кріпаччини відчували жителі села Борове.
Прийшов рік 1861. Була проведена кріпосна реформа. Виходячи з основних засад маніфесту, визначалися й майбутнє самоуправління селян. Протягом двох років у кожному сільському товаристві вводилася в дію уставна грамота, у якій зазначалися кількість землі, що надавалася селянам в постійне користування, розмір повинностей на користь поміщика. До введення уставної грамоти всі селяни та дворові мали перебувати в підпорядкуванні поміщиків і виконувати свої обов’язки
Для завідування справами селянських громад у кожній губернії засновувалися губернські присутствія, які складалися виключно з поміщиків, а для розгляду спірних питань, що виникали між поміщиками і селянами, у повітах вводилися посади мирових посередників. «Пам’ятна книга Мінської губернії» за 1861 рік подає інформацію про мирові дільниці та про мирових посередників нашого краю.
У Пінському повіті було сформовано 6 мирових дільниць. Зарічненські села ввійшли до складу різних дільниць: до ІV дільниці – Кухітсько-Вільська волость, де було 7 селянських товариств, 1066 жителів; до V дільниці – Морочанська волость, де було 10 селянських товариств, 595 жителів; Неньковицька волость, де було 3 селянських товариства, 375 жителів; Моровинська волость, де було 11 селянських товариства, 768 жителів; до VІ дільниці – Витчівська волость, де було 7 селянських товариств, 773 жителі.
До списку осіб, які в Пінському повіті займалися справами селян, що вийшли з кріпацької залежності, увійшли поміщик Вікентій Терлецький із Річиці, відставний поручик Іван Нелюбович із Ненькович та колезький секретар Казимир Скірмунт.
Щоб дати можливість поміщикам пристосуватися до нових умов, передбачався 9-річний термін тимчасового стану селян, протягом якого вони повинні були виконувати свої дореформені повинності. Тимчасово зобов’язані селяни отримували особисту свободу (до цього вони були власністю поміщика), а також у власність садибу і наділ землі, які вони повинні були викупити, після чого вони переходили в становище «селянина-власника».
Норми наділу землі встановлювалися різні, залежно від місцевості та якості землі. Вона надавалася селянському двору за числом «ревізьких душ», які мали право на наділи.При викупі землі селянин платив 20 % суми, а решту за нього платила держава. Селянин зобов'язувався виплачувати державі борг за кредит протягом 49 років. До викупу селянином землі поміщик зберігав право власності на всі належні йому землі, а селянин зобов'язаний був розраховуватися за надану йому в користування землю панщиною або оброком.
Переведення селян на викуп, а, значить, припинення тимчасово зобов'язаних відносин, не було обов'язковим, і багато хто з селян не поспішав з викупом. У 1881 році було прийнято закон про обов'язковий викуп, інакше селянин втрачав право на земельний наділ. Із 1883 року категорія «тимчасово зобов'язаних селян» перестала існувати.
В Російському державному історичному архіві зберігаються відомості про дозвіл на викупні кредити по Пінському повіті й велика кількість справ про викуп земельних наділів тимчасово зобов’язаними селянами цього повіту. Наприклад, у фонді 577, опис 18 є справа 1387: «Дело о выкупе земельных наделов временнообязанными крестьянами И.В. и В.В. Тукальских-Нелюбовичей имений Мутвица и Ненковичи Пинского уезда Минской губернии [Дело]: 27 ноября 1867 г. - 4 июля 1872 г. - 1867-1872. - 23 л.; 36,5х26 см». Такі справи є по кожному населеному пунктові краю. Цікаво було б їх прочитати...
Немає коментарів:
Дописати коментар