Про поліських драбів ХVІ століття, про обладунки середньовічних поліських воїнів із сіл Зарічненщини

Із дитинства запам’ятала слово «драб»: часто чула його від своєї бабусі, коли та висловлювалася про когось бідного, нещасного. І лише на сьомому десятку свого життя дізналася про первинне значення цього слова, котре залишилося на Поліссі ще з часів середньовіччя. 

А дізнавшись про бідного воїна-драба, продовжила пошуки й дослідила всі три «пописи» (переписи) війська ВКЛ.

У 33 томі Литовської метрики, що має назву «Переписи войска литовскаго» вміщені результати перепису воїнів ВКЛ 1528, 1565 та 1567 років. Трішки передісторії.

У 1526 році великий князь литовський Сиґізмунд І уклав перемир’я з Москвою на десять років і спробував скористатися мирним часом для організації оборони.

Із метою дізнатися, хто і як має служити, на вальному сеймі 1 травня 1528 року постановив провести по всій державі «попис» земських маєтків. Було винесено постанову, що вся шляхта повинна з кожних восьми служб людей виставляти у військо (в поле) «пахолка на добромъ кони, во зброи, зъ древом, съ прапором, на которомъ бы былъ панцеръ, прылбица, мечъ або кордъ, сукня цвѣтная, павеза и остроги двѣ».

У реєстрі пінських бояр перепису 1528 року знаходжу знайомі імена. «Хто на колькихъ конехъ маетъ служити»: Матіяс Зенкович (мав села Кухче, Іванчиці, Муравин і Телковичі) – на коні й сам, Іван Мороченський – 1 кінь, Дмитро Федькович із сином Олізаром (мали дворець Неньковичі) – 3 коні, Семен Ордич (мав землі в Погості й Старих Конях) – 1 кінь, Сенько Доманович (мав землі в Морочному, Прикладниках та Коморах) – 1 кінь, Данило з Погосту – 1 кінь.

«То бояре Пиньскии же, которые людей не мають»: Полюх Лук’ян із Серник сам.

У реєстрі попису війського 1565 року значиться хоругва Пінська. Серед поліських воїнів чимало тих, хто мав землі на Зарічненщині.

Сава Поляхович служив із конем, мав прибилцю (шолом), панцир (бойове спорядження, яке захищало тулуб воїна від ударів холодної зброї) та ощеп (спис).

Михайло Тенюка з Ненькович як повинність ставив коня, панцир, ощеп, прибилцю, сагайдак (набір озброєного лучника), «а на ласку господарскую» - другий кінь, панцир, ощеп, прибилцю, сагайдак.

Богдан Орда з Нобля – коня, панцир, прибилцю, ощеп.

Матіяс Зенкевич - 2 коні, панцир, прибилцю, ощеп.

Семен Орда вислав сина свого Олександра, а з ним 2 коні, панцир, прибилця.

У реєстрі попису війського 1567 року теж чимало інформації про господарів зарічних маєтків.

Матіяс Зенкович сам на Волині живе, а зі своїх маєтків, що в Пінському повіті, вислав слуг і ставив 2 коні, зі зброєю, панцирем, прибилцею, сагайдаком та рогатиною (різновид списа з довгим та широким вістрям). А ще Матіяс поставив драба з рогатиною. Драб - рядовий воїн найманої піхоти, в іншому значенні - обідранець, босяк.

Семен Орда сам служив князю Костянтину, воєводі Київському, тому вислав слуг на ім’я Іван Калаур та Степан Денисович, 2 коней, зі зброєю, панцирем.

Світохна Василевська, вдова із Морочного, ставила коника, сагайдак, рогатину.

Михайло Тенюка з Ненькович ставив 2 коні, зі зброєю, 1 кінь - по-гусарськи, а сам – по-козацьки, із сагайдаком, шаблею, панцирем та прибилцею.

Полюхович Керик – клячу, Полюхович Ждан – клячу, меч, шаблю, рогатину, Полюхович Гринець – клячу, сокиру, рогатину.

Звісно, я виписала лише частину тогочасних шляхтичів нашого краю. А всього з Пінського повіту в 1567 році служило в литовському війську 234 кінних воїни й 23 драби. Один із них, напевне, був мій земляк із Кухче...

Ілюстрації: Ян Матейко - Литовське військо 1576-1586;

Юліуш Корсак - драби XVI століття.