Як же я люблю вишукувати досі не вивчені сторінки історії мого краю!.. І ось моє нове дослідження про те, як наші предки-поліщуки про українську школу піклувалися.
Рік 1926. Пінський повіт у складі Другої Речі Посполитої. Майже в усіх селах нинішнього Зарічненського району діють осередки Білоруської селянсько-робітничої громади. Читаю десятки публікацій про діяльність цієї партії, котра була створена групою білоруських депутатів у польському Сеймі 1925 року.
Дізнаюся, що основними програмними пунктами її були конфіскація панських земель та безкоштовна роздача їх безземельним селянам, відміна практики польської колонізації. Станом на листопад 1926 року партія нараховувала у своїх лавах близько 120 тисяч чоловік.
Про організацію осередків цієї партії в зарічненських селах знаходжу інформацію в білоруських газетах «Народна справа» та «Наша справа». Там же читаю ось такі рядки: «Одне із завдань «Громади» - за «скарбовы кошт» організувати для кожної національної групи школи з навчанням на її рідній мові».
Зацікавлююся: що ж то за «скарбовы кошт»? Відповідь знаходжу в газеті «Народна справа» за листопад 1926 року. На прохання Головної Управи Міністр внутрішніх справ дозволив членам товариства «Громада» збирати у власних будинках кошти «на користь освіти свого народу». Але не можна цього робити на вулиці й за стінами свого будинку. «А якщо хоче розмістити скриньку в приміщенні, куди має доступ публіка, наприклад, у гмінах, канцеляріях, кооперативах, бібліотеках-читальнях, народних будинках, тоді треба дозвіл повітового старости».
У цьому ж номері газети публікується звернення до учасників «Громади» з проханням вивішувати скриньки у своїх будинках. Чи були такі скриньки в усіх селах району, стверджувати не буду. А от про село Мале Морочне знаходжу в газеті «Народна справа» аж 2 публікації.
27 липня до Миколи Багна прийшов лісник Кот, який був «шпиком». Він хотів забрати в селянина скриньку для коштів «на користь рідної школи». А потім побіг до коменданта поліції.
Поліціянт №332 (виявляється, вони йменувалися цифрами!) та шпик-лісник увірвалися в будинок селянина, забрали скриньку, розпечатали її й забрали кошти в сумі 2 злотих та 19 грошей. Розпочався допит: звідки в Миколи Багна скринька, хто дав дозвіл на неї. Було складено протокол. Автор цього допису – «свідок».
А в листопаді 1926 року ця ж газета публікує статтю «Боротьба за рідну школу». У ній знову йде мова про жителів Морочного. Відбувся суд, на якому Багну Миколі та Теодору Сахворуку за нелегальне тримання скриньок у власних оселях було присуджено штраф у сумі 15 злотих 50 грошей або 3 дні арешту. Малайчуку Миколі винесли таке ж покарання за те, що привіз «скарбонки» й роздав іншим жителям Морочного.
Відчуваючи себе невинними, засуджені морочненські селяни подали скаргу в окружний суд. Чи виграли вони цей суд, не знаю. Але, напевне, виграли, бо в жовтні 1926 року було видане розпорядження міністра, за яким дозволялося тримати такі скриньки.
Цікаво, що осередки «Громади» були й у найменших селах нашого району: моєму рідному Новосіллі, Дубчицях, Сенчицях. При них діяли гуртки, які працювали щоденно. Переконана, що учасником цієї організації був і мій дідусь Веремейчик Сава, 1898 року народження, бо дізналася про його активну громадську діяльність, коли вивчала історію села Новосілля.
Приходжу до такого висновку: у наших селах тоді працювали державні школи, де навчання велося польською мовою. А наші земляки намагалися відкрити приватні школи, де звучала б українська мова. Але чи встигли вони це зробити?!
Польська влада швидко ліквідувала партію під приводом боротьби з комунізмом. У грудні 1927 року відбулися перші масові арешти керівництва й активу партії. Депутати парламентської фракції від БСРГ були позбавлені депутатської недоторканості, арештовані й через рік засуджені до каторги. Через декілька років польська влада обміняла керівництво «Громади» на польських в'язнів у СРСР. Активісти партії були розстріляні в СРСР як «польські шпигуни»…
Що ж чекало на зарічненських активістів «Громади»?..
Немає коментарів:
Дописати коментар