Марися
(сама, сидячи на лаві, пряде співаючи).
№1
Тяжко жить мені, дівчата,
З миленьким в розлуці, -
Лає батько, лає мати,
Що серденько в скуці.
Роки сидіть над пряслицею,
Я хочу бути молодицею.
Мати каже: "Вік молодий,
Ой, ти й сама мала!"
А вже сама в мої роки
З батьком любувала.
Роки сидіть над пряслицею,
Ой, так! Нехай ганить батько, нехай лає мати, а я люблю Грицька й любити вік буду. Ой, бідні ж наші голівоньки! Що се за дурість напала на батьків? Напившись, завелися та й побилися через шляхетство, а ми з Грицьком через це сумуємо та горюємо. Його батько подав на мого в суд скаргу, і сьогодні в околицю приїде Найясніша Корона на слідство [1].
У нім ціле наше спасіння. Як прийде, то ми з Грицьком вклонимося йому в ноги та й будемо просити й молити, щоб він помирив наших батьків і щоб вони дозволили нам одружитися. А він такий сердитий, не дай Бог! Як наставить один вус вгору, а другий – униз, як зиркне одним своїм оком, а крикне: за найяснішим указом! – то батьки злякаються й організують нам весілля. (Сідає).
Та що це сталося, Грицьку? Вже сонечко високо, а він ще не приходить? (Грицько повільно виглядає із-за дерева й тихенько підкрадається до Марисі). Боюся, щоб не прокинулися батьки, бо ніяк буде побачитися з ним. (Встає і, ходячи по сцені, продовжує). Ой Грицько, Грицько! Ти щось тепер став дуже лінивим, тобі, певне, тепер серце так уже не сумує за мною. Як прийде, покажуся перед ним сердитою, і хоч буде просити та й молити, щоб поцілувала, то не поцілую. Їй-богу! Не поцілую!
Ява 2
Грицько та Марися
Грицько. Та я й просити не стану, сам тебе поцілую. (Цілує її).
Марися. Ах, Грицьку недобрий! Як ти мене злякав, гніваюся не на жарт.
Грицько. Гніваєшся? Неправда! А чому ж ти на мене так миленько зиркаєш?
Марися. Я? Так, зі злості! Негідний! де ти забавлявся? Це ж зараз прийдуть батьки, а ми так багато з тобою маємо переговорити.
Грицько. Вибач, мила Марисю! Тільки що показався зараз, я з’їздив уже до міста, упав до ніг асесора, просив, щоб він узяв нас під свою опіку.
Марися. Що його просити з голими руками, треба було завезти який гостинець.
Грицько. Та я ж завіз йому два зайці, три пари тетеруків та лубку меду. Він усе прийняв ласкаво і сказав, що тепер же вранці прибіжить до нас судити діло по скарзі мого батька з твоїм. Ой, наварили батьки собі каші, буде що їсти. Він дуже сердитий, як розмовляв, то один вус так угору колом і ставав. Буде возня!
Марися. Дай, Боже, що ця каша нам зубів не поприщила!
Грицько. Він деклерував зладити наше щастя. На Бога та на нього ціла наша надія.
№2
Дует
Спустившись зі всім на Бога,
Чого ж сумувати?
Присягалися любити до смерті,
То й будемо ждати.
Хоче нас нещасна доля
Навік розлучити;
А Бог каже: «Моя воля
Їм із собою жити!»
Не поможуть злі язики,
Ні батьків сторожа –
Він же таки пан великий,
Що хоче, те зможе.
Ява 3
Ті ж, Тихін Протосавицький та його дружина Кулина
Тихін. Хрін тобі в очі! Жінко, о жінко! Іди та подивися, як дочка твоя з Грицьком Тюхайчиком голубиться.
Кулина (за сценою). Хто – дочка? Бійся Бога! та вона ж іще мала. (Входить).
Тихін. Нічого собі мала! Хрін тобі в очі! Іди-но полюбуйся.
Марися. Чому ж я мала¸ коли мені на Спаса виповниться 17 років.
Кулина. Мовчи ти, хитра лисице! Глянь тільки, як вона швидко роки порахувала.
Тихін. Ах ти, бісів сину! Хрін тобі в очі! Не досить того, що батько до живого мене скривдив, назвавши не шляхтичем, то ще синок дочку нам баламутить.
Грицько. Та я ж її милую й хочу на ній оженитися.
Тихін. Ось я тебе так оженю, як твого батька. Жінко, о жінко! Дай мітлу! хрін тобі в очі!
Грицько. Що хочете, те й робіть, а все-таки Марися буде моєю. (Марисі) Бувай здорова! (Виходячи, зустрічається з Куторгою й збиває його з ніг. Марися біжить до хати).
Ява 4
Ті ж, крім Грицька, і Куторга
Куторга. Ах ти ж, поганцю! (Встаючи). Татарин ти нехрещений. От збив мене, як Ходкевич шведів під Кирголмом. Почекай лиш, я віддячу тобі за цю штуку, не тепер, то в четвер. (Здоровається). Здоров будь, пане Протосавицький, здорова будь, пані Протосавицька (Цілує її руку). Видно, видно! дякуючи Богу! Здорові, ось рижки борові. Та я ж до вас із великою новиною – не бачите? Тільки що пан асесор приїхав. А такий сердитий, не дай Боже! Здається – лихий татарин. Як тільки я в’їхав в околицю та став біля Берка, так він і крикнув: «Десяцьких, соцьких! Зібрати всю шляхту до Тихона Протосавицького, та щоб Іван Тюхій Липський прийшов із сином туди ж!»
Тихін. Хрін йому в очі! буде буда, буде! Цей собака Липський подав на мене скаргу в суд, що я побив його, так ось асесора й прислали. Ой, обдере шкуру дочиста!
Куторга. Чого тут дивитися, на те він і асесор. Глянь-но! У нього й руки довші, ніж у інших людей. Ти знаєш його приповість: червона, біла – усе переробить.
№3
Де унадиться юриста,
Хату вимете дочиста!
Таких див він наговорить
І стільки гачків натворить,
Що будеш потилицю чесати
Й вузлик з грішми діставати.
Не дасиш? Він тебе замучить.
Добре стара казка вчить:
Дере коза в лісі лозу,
Дере вовк в лісі козу,
А вовка – мужик Іван,
А Івана – шляхтич-пан,
Шляхтича дере юриста,
А юристу?.. бісів триста!!!
Тихін. Хрін тобі в очі! Добре тобі вести теревені, коли не тяжить на спині біда; та скажи краще, що робити! Пане Куторга! ти є таки письменний чоловік, можеш дати слушну пораду.
Куторга. А приймете чесно моїх сватів до вашої Марисі?
Кулина. Бійся Бога, пане Куторга! – так вона ж іще маленька. То ж дитя ще гірке!
Куторга. Яке в чорта дитя! коли вже з хлопцями водиться та сюсюкається.
Куторга. То чого ж чекати? Це, кажуть, лихий товар: мий та чеши, потім спіши, - заплати тому, щоб вивіз з дому.
Тихін. Добре, пане Куторга, - бери собі дочку, і посаг дам, тільки зроби добру річ, - витягни з біди.
Куторга. Як чорта з болота.
Кулина. Порадь, пане Куторга, - ти ж таки людина бувала, тягався й по судах.
Куторга. Ну, я готовий вам дружню послугу зробити, тільки як дочка запротестує й відцурається від мене, що тоді буде? Ви ж знаєте приповість: доганяючи не націлуватися.
Тихін. Рятуй, рятуй, пане Куторга! Марисю ти ладом угомониш – чоловік таки розумний. Як підпустиш ласочку, як підпливеш селезнем, так вона й розпливеться.
Куторга. Знаєте що, пане Протосавицький? Як прийде до вас асесор, то ставте мене за свідка. Хоч я й не бачив, але буду свідчити, що він тебе колотив, а ти боронився: не жаль для Марисі й душею скривити. Тільки ж, пані Протосавицька, пришліть сюди Марисю, щоб я міг з нею поговорити та угомонити дурну, бач, щоб не цуралася розумного чоловіка.
Кулина. Допомагайте тільки моєму Тихонові, а вже Марися буде ваша, я їй сама ладом напилую вуші. Підем, Тихоне, приготуємося, щоб по-господарськи прийняти Найяснішу Корону. А ти, пане Куторга, почекай – зараз пришлю Марисю. (Виходить із Тихоном).
Ява 5
Куторга (сам)
Куторга. Ну, хвала Богу! Батьків вдалося отуманити, тепер треба піти в голову по розум, щоб дівку оморочити. Ласий, бачте, кусочок. (Цілує в пальці, ніби любується смаком). Личко – як сонечко ясне, щічки – ніби малинки червоні, губки – виглядають, як коралі, а як засміється срібним голосочком та вищирить зубки – то, здається, бачиш два перлових шнурочки. Та й посаг за нею господарський: одна у батьків, а старі карбованці осьминою міряти; і в гумні повно, і в хаті надлишок й обора багата. Добре прислів’я каже: коли обора тече - господиня млинці пече, а коли гумно тече – господар з хати утече. Тихониха ж день у день млинцями гостей приймає. Правда, вік несхожий: я вже добуваю шостий десяток, їй сімнадцятий рочок, - буде клопоту немало. Ой, ой! не раз почешу потилицю – молодь, бач, як бджоли у вулику, будуть облягати мій дім, приятелів копами буду рахувати. Та що ж робити? Не я перший, не я останній - дурних старців немало на божім світі. Щоб зірвати таку гожу та багату квіточку, не жаль і в болоті повалятися.
№4
Хто на старості ризикне,
Біда того не мине.
Та при молоденькій жінці,
При рухливій господиньці
Буть філозофом – то значить:
Не бач, що не треба бачить.
(Витягає над головою пальці, уявляючи роги).
Виростуть над головою груші,
Думай, що це довгі вуші.
Гуляє жінка до ночі –
Ти ніби спиш, замруж очі.
Тоді тобі життя небом:
Усіляким твоїм потребам
Жінка рада догодити,
Стане тебе міцно любити;
Скаже: чоловік мій хоч старенький,
Та розумний, та миленький!
Так, так! У нинішньому розумному віці хочеш спокійно жити? Будь філозофом: бачиш? – не бачиш! чуєш? – не чуєш! Ба, ба! А ось і Марися йде сюди. Яка красуня! Коли дивишся на неї, аж слина по губах тече. Нумо, Куторга! піддай їй лестощів.
Ява 6
Марися та Куторга
Куторга (з усмішкою манірячись). Добридень, панно Мар’яно!
Марися (сором’язливо). Добридень, пане Куторга.
Куторга. Як же панна Мар’яна пригожо виглядає, яке свіже личко, ось ружа тільки що із пучка. З яким нетерпінням я чекав цього щасливого моменту, щоб поцілувати біленьку ручку панни. (Підходить з комічним виглядом і цілує руку Марисі; та відступає, обтирає руку фартухом). Панно Мар’яно! Ви не чуєте, ви не бачите, як я вас міцно люблю, як я за вами сумую.
№5
Романс
Рветься моє серце до червоної рожі,
Здається при колах атоса із лози.
По панні Мар’янні душечка сумує,
Ніби та зозуля жалісливо кукує.
Як не бачу панни, життя, як могила,
Голівці важкенько, утікає сила!
Ох, висох я, висох, як постіл на печі
Гірка ж моя доля, хто ж мене полічить.
Як пташечка тетерів у ліску жалібно бульбоче,
Так і моє серденько до панни сокоче.
Ні верещаки, ковбаси кусочок –
Ніщо не смакує без тебе, коханка!
Дам тобі згарок великий, як ріпа,
Нехай він при сирці міцно твоїм кліпа
Та він нагадає, як серденько ниє,
Як ні вдень, ні вночі не маю спокою.
Марися (перебиваючи). А знаєте, від чого це, пане Куторга? Від старості! Та ти вже надто старий – пора про дівчат перестати думати, а молитися Богу, щоб дав спасіння.
Куторга. Старий, старий!
№6
Дует
Кажеш, що я старий, -
Але видний, але затятий!
Буду міцно тебе любити,
Вік тобі вірою служити.
Молоді ж часто нещирі,
Не шукай в нім доброї віри:
У коханні тобі клянеться,
А там – із другою сміється.
Марися.
Та що мені з чоловіка старого,
Я хочу мого милого,
Бо старий замість гуляти,
Буде кашляти та стогнати.
Мій Грицько – хлопець моторний,
Видний, молодий та гарний.
Глянь! – Аж душа до нього рветься
І серденько міцніше б’ється.
Куторга.
Молодий Грицько нещирий,
Не шукай в ньому доброї віри,
У коханні тобі клянеться,
А там – з другою сміється!
(Під час співу входить становий із писарем і оглядаються по сторонах, щоб підслухати їхню розмову)
Куторга. Глянь, собака Грицько! Він кліщем упився тобі в серце, але нічого з того не буде. Батько твій декларував мені твою руку за те, що я буду свідком проти Тюхія Липського. Найсвятіша Корона приїхала за скаргою Тюхая, поданою в суд на твого батька, що він його побив. І коли ти підеш за мене, то я готовий душею скривити та дати показання на слідстві, що батько твій не бив Тюхія. А коли моє невлад, то я зі своїм назад. Захимеришся тільки, то я буду свідком проти твого батька. Поїхав твій рідний у «нирод» - ні назад, ні «впирод». Попався юристу у кігті, то він його виссе, як упир вітряну дівчину. А коли б йому й вдалося переконати Найяснішу Корону, то це ще не кінець біди. Знаєш, що кажуть люди? – біс біду перебуде – одна згине, десять буде. Справа в суд як піде, то так допечуть юристи, як боровику на вугіллі, - відцурається й своїх!
Марися. Дарма ти мене лякаєш! Ми з Грицьком поклонимося в пояс Найяснішій Короні, то він помирить наших батьків, а тобі за криві показання дасть хорошу гонку.
Куторга. Що, ти думаєш, я боюся асесора? Та я йому такої пари задам, що він не згадає, де в’юни зимують. Я чоловік бувалий, маю розум, зумію ладом його вивести у поле, як зайчика до хортів.
Ява 7
Ті ж та Крючков і Писулькін
(Крючков підходить тихо до Куторги, ударяє його по плечах. Писулькін же з комічною усмішкою підходить до Марисі, яка із сором’язливістю та страхом кланяється).
Крючков. Так ти мене хочеш вивести в поле? Хочеш навчити, де в’юни зимують? Почекай же, голубчик! Я ж тебе провчу, де неправих свідків саджають. Гей, десяцький!
Куторга (зі страхом). Ваше благородне сіятельство! Найясніша Корона! Та я ж тільки собі жартував, - от страшив дурне дівчатко, щоб вона захотіла за мене заміж вийти. Батьки благословляють, а вона козириться, - так я ось здуру таке сказав їй…
Крючков. Здуру хочеш криво присягнути? А знаєш, чим це пахне..? Згідно з указом всемилостивого царя Петра Великого 1779 року серпня 10-го і згідно Статуту Литовського, розділу 3-го, параграфу 375-го це кримінальний злочин, Сибіром пахне. Сибір, Сибір, голубчик! Гей, десяцький! (Той входить). Посади цього молодця в особливу світлицю, та дивись, щоб він не бачився ні з ким, а борони Боже, щоб із господарем не зговорився.
Куторга (виходячи з десяцьким). Найясніша Корона! Бійтеся Бога, не губіть бідного чоловіка! Мало що язик молов. Добре прислів’я говорить: млин меле – мука буде, язик меле – біда буде! Вибачте моїй дурості.
Крючков. Якій дурості? Ти ж чоловік бувалий, то ж недавно хвалився своїм розумом.
Куторга (у бокових дверях). Який тут у біса розум, коли так необережно попав у біду, як швед під Полтавою. (Виходить із десяцьким).
Ява 8
Ті ж, крім Куторги
Крючков. Ну, пане Писулькін, залиш ваші залицяння й берися за діло. Тут, брат, нам пригоже жниво. Гей, десяцький! (Той входить). Постав тут посередині стіл та накрий його судовим сукном. (Десяцький виконує наказ). Хороша погода, можна й надворі попрацювати. Сідай сюди, пане Писулькін, та прибери бумаги. (Писулькін сідає важно, відкупорює чорнильницю, розбирає папери, із яких декілька подає становому, який теж сідає до столу задом до Писулькіна, згодом говорить до Марисі). Ну, Мариню! Іди-но сюди ближче та кажи мені щиру правду – ти ж бачиш, що в мене вуси на наїжачилися, то я ж і не сердитий. Кажи: любиш ти Грицька Липського?
Марися (сором'язливо, забавляючись фартухом). Так, і що?
Крючков. За що ж ти його полюбила?
Марися. Сама не відаю – от так щось припав до серця. Та як же його не любити, коли він молодий, гарний хлопець, а серце в нього золоте.
Крючков. Так хочеш за нього заміж вийти?
Марися (сором’язливо). Але, хочу…коли за нього не піду, то вже вік мені бідній горювати дівкою. Найясніша Корона! Умилосердьтеся над нами та сотворіть наше щастя. (Кланяється йому).
Крючков. Чого ж ти хочеш від мене?
Марися. Найясніша Корона! Закінчте діло нещасне між нашими батьками не по-судовому, а за християнським звичаєм, помиріть їх між собою – нехай не індичаться, та й вимагайте від них, щоб вони нас із Грицьком злучили. Найясніша Корона! (Кланяється ще нижче і з жалістю продовжує). Ти ж таки, хоч чоловік судовий, чиновний, та, напевне, віриш у Бога, - тож ласку Божу сотвори ти й нам милість, зладь наше щастя, а ми вік будемо за тебе, твоїх діток та внучат Бога молити.
Крючков. Но, но, мила! будь спокійна. Я хоч чоловік, як кажеш, судовий, та все зроблю по-християнськи й іще на твоєму весіллі поскачу. Гей, десяцький! (Той входить). А чи зібралася шляхта з околиці?
Десяцький. Усі зібралися, хто з куркою, хто з лубком меду, а хто із сушеною рибою, чекають, що ваша милість їм прикаже.
Крючков. Добре! Нехай усе віддадуть хурману, та спакуйте там все гарненько на віз. Ти заклич тут і Тихона Протосовицького з кобетою. А є Тюхій Липський із сином?
Десяцький. Тюхій, крім меду та риби, притягнув десять вінків сушених боровиків, а син його – копу рожинків в’юнів.
Крючков. Добре, добре. Усе спакувати обережно та клич усіх сюди. (Десяцький виходить, Крючков корчить фуріозну фізіономію: один вус направляє вгору, другий униз; із глибини сцени виходить шляхта, зі страхом кланяючись низько та ховаючись один за одного. Із бокових дверей виходить Тихін Протосавицький із жінкою; Марися сідає в глибині сцени з Грицьком, перешіптуючись між собою).
Ява 9
Ті ж і Тихін Протосавицький, його дужина Кулина, Тюхій Липський, його син Грицько, Тиміх Ольпенський, Базиль Статкевич та інша шляхта.
Тихін. Жінко, о жінко! буде біда! Глянь-но, як у Найяснішої Корони вус один униз, другий угору задерся. Іди ти наперед та поклонися йому, хрін йому в очі!
Кулина. Чому ти мене посилаєш? Ти сам наварив пива, сам його й попивай здоровий, - я боюся.
Тихін. Ти, кобіта, хрін тобі в очі! він же тебе не з’їсть. Візьми ці карбованці – тут їх п’ять десятків, - поклонися в ноги та поклади на стіл; він же юриста, не відцурається від грошей, - тоді діло піде, як по салу.
Кулина. Ну, що робити, - запитаю. (Підходить зі страхом, кладе мішок на стіл, потім кланяється низько становому). Найясніша Корона!..
Крючков. Тихіше! (Кулина зі страхом відходить і ховається за чоловіка, Крючков, тримаючи папери, встає й, не дивлячись на тих, що зібралися, говорить). За указом пінського земського суду, від 23 травня сього року, за №2312, прибув я в околицю для розслідування кримінальної справи про побої, нанесені Тихоном Протосавицьким Тюхію Липському. Липський, маєш свідків?
Липський. Маю, Найясніша Корона!
Крючков. Нехай виступить наперед! (Троє із шляхти виступають). Протосавицький! за що ти його бив?
Тихін. Та він же назвав мене мужиком – хрін йому в очі!
Крючков. Маєш свідків?
Тихін. Маю, Куторгу.
Крючков. Його не можна ставити, він під судом. (Повертається до свідків Липського). Ви бачили, як Протосавицький бив Липського?
Троє свідків (зі страхом кланяючись). Бачили, Найясніша Корона!
Крючков (повертаючись до решти шляхти). А ви не бачили?
Усі інші. Не бачили, Найясніша Корона!
Крючков. Добре ж – слідство закінчене, тепер буде суд. А спочатку: за указом всемилостивої государині Єлизавети Петрівни 49 квітня 1895 року та все милостивої Катерини Великої від 23 вересня 1903 року, а рівномірно в сенсі Статуту Литовського розділу 8, параграфа 193-го, яким призначається на користь суду від «тяжущихся» гривні. Оскаржений Протосавицький повинен зараз же заплатити мито 20-ть, прогонних 16-ть та на канцелярію 10-ть карбованців. А Липський, котрий скаржиться, половину того; свідки, які бачили бійку, а не боронили – по 9-ть карбованців, а вся інша шляхта, що не бачила бійки, за те, що не бачила, по 3-и рублі. Платіть! (Сідає на місце й пише).
Шляхта між собою перешіптується, потім обраний усіма скарбник Тиміх Ольпенський підходить по черзі до Протосавицького, Липського, свідків та іншої шляхти, збирає за призначенням від усіх гроші й, склавши в один мішок, підносить зі страхом до станового, кладе на стіл.
Тихін (відрахувавши скарбнику гроші, коли той пішов збирати до інших). Е.., глянь ти! Як він, на біду нашу, усі укази й закони, як ріпу гризе й не заїкається, - хрін йому в очі!
Кулина. Чого ж тут дивитися? Відомо, судовий чоловік, та ж він на тому й зуби згриз, така, бачиш, порода.
Крючков (після того, як Ольпенський поклав на стіл гроші). А все?
Ольпенський. До копійки, Найясніша Корона!
Крючков. Гаразд! Іди! Зараз буде декрет.
Тихін. Ух, господи! Що се буде?
Кулина. А що буде! Відомо, юриста, обдере всіх дочиста та й поїде з Богом додому.
Тихін. Хрін тобі в очі! Щоб принаймні шкура була ціла, а то як добереться до неї, буде нечистий інтерес.
Крючков (встаючи й виходячи з паперами на середину сцени). Слухайте з увагою! (Усі кланяються). Буду читати декрет. (Теж поклони, Крючков читає). За указом його імператорської величності, при тимчасовій присутності, у комплекті, що складається з дільничого засідателя та його письмоводителя, слухали справу, у якій обставини наступні: Іван Тюхій Липський назвав Тихона Протосавицького мужиком, той за таку образу побив Липського, на що останній представив свідків. Розслідувавши таку справу, тимчасова присутність, згідно указу всемислостивого государя Петра Великого в 1988 році березня 69 дня, наслідуючи й застосовуючи Статут Литовський розділ 5-ий, параграфа 18-го, визначила: а) Тихону Протосавицькому, як кримінальному злочинцю, назначається: 1-е) 25 лоз на голій землі, без дивана [2] і 2-е) штраф 25 рублів на користь тимчасової присутності; б) Івану Тюхію Липському, котрий наніс особисту образу Пртосавицькому, назначається: 1-е) 15-ть лоз на дивані і 2-е) 15-ть рублів штрафу на користь тимчасової присутності; в) свідкам, які бачили бійку й не розвели забіяк, 1-е) по 10 лоз на дивані і по 10 рублів штрафу на користь тимчасової ж присутності; і д) усій іншій шляхті, яка не бачила бійки, за те, що не бачила, а тому й не могла розборонити забіяк, назначається: 1-е) по 5-ть лоз і по 5-ть рублів штрафу на користь тієї ж присутності, і наостанок: г) згідно з указом її величності Анни Іоанновни 1764 року жовтня 45 числа, за негербову бумагу, яка використовується та повинна бути використана по цій справі, Протосавицький 5-ть, Липський 3-и, свідки по 2-а, а всі інші по одному рублю заплатять. Закінчено! Тепер скарбник нехай збирає гроші, потім же приймемося за лозу. (Підходить до столу).
Тихін. У… у… у.., батьки мої рідні! Хрін йому в очі! 25 лоз та ще й не на дивані, а на голій землі! Дав би сто карбованців, щоб диван підіслали. (Крючков сідає за стіл і ніби заглиблюється в читання бумаг, збирач збирає гроші, починаючи від Протосавицького, який, закінчивши оплату, підкрадається до Писулькіна, відкликає його в сторну й суне 25-рублеву бумажку).
Тихін. Добродію! рятуй нещасного та навчи, як би позбутися лози?
Писулькін (у сторону, поглядаючи на бумажку). Добре бути письмоводителем у розумного чоловіка. Мальовані гостики (показує на папірець) самі в карман лізуть, не треба й рук витягувати. (До Тихона). Не знаю, що робити? Він сам боїться, щоб, зробивши вам поблажку, перед судом не відповідати. Та спробуйте. (Тут підходять й інші та слухають його поради). Складіть йому добрий гостинець, а раптом він полакомиться? Поговоріть між собою й складіть, а я тим часом спробую його вгамувати. (Підходить до Крючкова й шепче, той злісно відповідає).
Крючков (до Писулькіна вголос). Не можу, не можу! Знаєш, згідно з указом всемилостивого государя 1884 року вересня 75 дня, яка велика кара за поблажку сторонам в кримінальному злочині, - не тільки місце можу втратити, але й особистість наражається на небезпеку.
Тихін. Жінко, о жінко! хрін тобі в очі! Принеси шкіряний мішок, що лежить у кублі з гречкою, там є сто карбованців, треба викупити шкуру. Ох! дорого ж вона коштує, - хрін їй в очі!
Кулина. Що? Натрусив біди, а тепер розплачуйся. (Виходить і через хвилину повертається з мішком).
Грицько (до батька). Ану, батьку! Розсупонь-но свій мішок, а вийми яких із 50 карбованців, - може, і твоя уціліє шкура? (До іншої шляхти). І ви розшевеліться: які бачили бійку – по десять, а які не бачили – по п’ять карбованців складіть докупи, піднесемо Найяснішій Короні, та ж він умилостивиться над вами й діло завершить; ось як вони, люди судові, зуміють, - так що й вовк буде ситий й кози цілі. (Шляхта збирає гроші, після складання в один мішок віддають Грицьку, штовхаючи його до станового й умовляючи, щоб він виявив сміливість піднести їх Крючкову та просити про помилування).
Тюхій Липський. Іди ти, синку, поклади гостинчик на стіл й проси та моли, щоб він помилував нашу шкуру та й скасував суворий свій декрет.
Грицько. Бачите,батьку, як неладно, що ви заводитеся із сусідами. Добре! Я насмілюся піти, тільки щоб ви погодилися з Тихоном і послали від мене сватів до його дочки Марисі.
Липський. Біс його забирай! Нехай тільки уладиться діло, а я не проти того буду. Іди, проси! (Грицько з однієї, а Протосавицький з іншої сторони боязко підходять до столу, за яким Крючков ніби заглиблений у читання бумаг, і кладуть мішок із грішми; Грицько, кашлянувши голосно та кланяючись низько становому, говорить).
Грицько. Найясніша Корона! Ми – одвіку пінська шляхта, і ти – шляхтич! Не глуми ж, не валяй у болоті шляхетської, братньої тобі кров! Скасуй суворий свій декрет, на стид нашої околиці писаний, - помири мого батька з Тихоном, сотвори моє та Марисі щастя, а ми всі, цілою околицею, вік за тебе будемо Бога молити, вік тобі дякувати!
Писулькін. І я вас прошу, ваше благородіє! Нехай подадуть мирову, і кінці у воду!
Крючков (до Писулькіна, однак голосно). Добре! Для вас це зроблю, прийму гріх і відповідь на себе. Тихін Протосавицький і Тюхій Липський, ходіть сюди ближче! (Ті підходять, за ними Марися й Грицько). Обніміться й поцілуйтеся на згоду! ну, що ж? (Марися свого батька, а Грицько свого штовхають, вони обнімаються й цілуються між собою). Тихоне! на згоду щоб був крупник [3].
Тихін. Готові, Найясніша Корона! Сходіте, жінко й Марисю, та принесіте, хрін вам в очі! (Кулина і Марися ідуть до хати).
Крючков. Ви думаєте, мені мило поневіряти кров шляхетську, я ж і сам шляхтич, вам рідний, та що робити? Служба – не дружба! Закони, миленькі! закони! Догоджаючи вам, біду на себе беру. Тільки з такою умовою, щоб Тихін з Липським навік між собою погодилися і щоб я через вас не вліз «у нирод». Звісно, вимагаю, щоб тут же при мені діток своїх зручили, а там і повінчали. (Тут Кулина й Марися вносять дві миски гарячого крупнику та ставлять на стіл із кубками). Ну, що, Тихоне! віддаси за Грицька свою Марисю?
Кулина (входячи). Гаряча! ой, гаряча, Найясніша Корона!
Крючков. Звідкіля ж ти знаєш?
Кулина. Та я ж сама її зладила.
Крючков. Що?
Кулина. Та горілку. Тільки що перегоріла, гвоздику й різні приправи насулила багацько, меду цілу лубку вкуинула.
Крючков. А… ти толкуєш про крупник!
Тихін. Хрін тобі в очі! чуєш, що Найясніша Корона каже?
Кулина. Та як же, про приправи.
Тихін. Які приправи? хрін тобі в очі! про Марисю! Чи віддаси її заміж за Грицька Липського?
Кулина. А що буде з Куторгою?
Тихін. Хрін йому в очі! Твій куторга тільки хвалитися вміє, та ж як прийшло до речі, чуть у біду із собою разом і мене не втягнув.
Крючков. Ось я тут зараз цілу справу закінчу. Наливайте кубки! (Кулина з Тихоном розливають крупник і підносять Крючкову, Писулькіну і цілій зібраній шляхті). Грицько! любиш ти Марисю? Хочеш із нею йти під вінець?
Грицько. Ой, хочу! Горячо хочу, Найясніша Корона! Бог мене побий, коли я їй не сотворю щастя в сожитті.
Крючков. А ти, Мариню, любиш Грицька, хочеш вік із ним ділити щастя і горе? (Марися сором’язливо повертається до стіни й пальцем її дряпає). Ну, що, чого мовчиш?
Марися. А вже ж, коли мовчу…
Крючков. Так хочу – гаразд! Любиш ти Грицька?
Марися (сором’язливо). Але…
Крючков. Міцно його любиш?
№7
Романс
Марися.
Найясніша Корона!
Важко мні без Грицька жити.
Ніяка земська перепона
Не в силах нас розлучити.
Серце моє – його менье,
Його любов – моя сила.
Без Грицька смерть мені – спасіння,
Без Грицька мені світ - могила!
Нехай батьки лають, мучать,
Ні з ким іншим не зручуся,
Коли з ним мене розлучать,
Я у Прип’яті втоплюся.
Крючков. Ну, коли так міцно його милуєш, то вже нічого роздумувати. Панове батьки! Треба їх злучати, а то нова кримінальна справа звалиться на ваші голови. Пане Липський! чи приймаєш ваше мене за свата для свого сина?
Липський. Та вже ж, Найясніша Корона! Затіяли діло, то й закінчуйте його з Богом, я рад буду благословити.
Крючков. Дайте сюди рушник. (Закидає його через плече). Ну, ось я і сват. Що, панове Протосавицькі, віддасте свою дочку за Грицька?
Тихін. Такого свата важко не уважити, ходи, жінко, ходи, пане Липський! – хрін тобі в очі! Поблагословімо дітей, а там потім зіграємо весілля. На посаг дам два гарці карбованців і шляхетську худобу, після смерті нашої самі все заберуть.
Кулина. Та й на виправу не поскупимося, вона ж у нас єдине дітище, що маємо, то все її, щоб тільки Бог дав їм щасливу долю. (Сходяться батьки й з’єднують молодим руки).
Крючков. Ось так ладно! Тепер, панове батьки, підпишіть мирову й складіть мирового мита по 3-и копійки. (Ті підписують трьома хрестами, а Писулькін за них підписується).
Ольпенський (у сторону). Не був би судовий чоловік, - забрав карбованці та ще й по копійки сягає. У них уже таке нутро: без копійок та четвертей, як без солі у страву, ніяк не обійдуться; копійки та четверті – до скарбу, а карбованці – собі.
Крючков. Десяцький! (Той входить). Приведи сюди куторгу! (Десяцький виходить). Ну, що ж! Наливайте знову кубки та випємо за здоров’я молодого подружжя.
Ява остання
Ті ж і Куторга
Куторга. Дякую, дякую, панове громадо, буду старатися ощасливити Марисю.
Крючков. Мовчи, старий хрін, не про тебе йде тут мова. Бери кубок та й випий за здоров’я молодих Грицька Липського з Марисею, а подякуй Богу, що так легко вдалося уникнути суду.
Куторга. Так це не я – пан молодий? Не за моє пили здоров’я?
Крючков. Покинь, старий хрич, думати про одруження, а намотай собі на вус, щоб міцно тримати язик за зубами.
Куторга. Ой, Навйясніша Корона! Буду собі часто брати на розум філосовську приповість: на те Бог дав людям язик, щоб зуміли мовчати. (П’є із кубка).
Крючков. Десяцький! (Той входить). Коні готові?
Десяцький. Запрягають, Найясніша Корона. (Виходить).
Крючков. Ну, панове шляхто-браття! Я вам рідний, я вам брат! То ж на прощання вип’ємо ще по кубку крупнику, заспіваємо нашу рідну пісеньку та й поскачемо на заручинах. Пане Куторга! у тебе ще не вельми куриться чуприна, ти веди пункти, а ми поскачемо приспівуючи.
Усі. Віват, наш брат, Найясніша Корона!
№8
Ей, чух-чумандра!
Чумандриха весела!
Куторга.
Наші пінські околиці –
Життя хоч царю, цариці,
Вдоволь всього – подивися!
Їж, пий – хоч розпиражися!
Ей, чух-чумандра!
Чумандриха весела!
Куторга.
Є горілка, ломоть хліба,
В’юни й сушена риба.
Чого ж більш людям треба,
То ж пінчуку дав Бог неба!
Ей, чух-чумандра!
Чумандриха весела!
Куторга.
Як зберем добро дочиста,
Повезем на торг до міста,
Тоді квартою червінці,
Гарцем міряємо карбованці.
Ей, чух-чумандра!
Чумандриха весела!
Куторга.
Дівчата наші – се лані!
Гарненькі, як ясні пані.
Зиркне котра – моспане!
Сирця з-під жабер достане!
Ей, чух-чумандра!
Чумандриха весела!
(Шляхта, оп’яніла, хитається, розмова загальна без змісту; Куторга попереду сцени, сидячи, упускає кубок і засинає; Крючков бере на сторону Ольпенського й говорить йому).
Крючков. Знаєш, що на тебе казав Статкевич?
Ольпенський. А що таке?
Крючков. Він доказує, що ти не шляхтич.
Ольпенський. Що! він сміє мене так кривдити? Ось я йому доведу моє шляхетство.
Крючков. Не при мені. Коли поїду, тоді з ним розправишся. (Відходить і бере в сторону Статкевича). Чи знаєш? Тебе Ольпенський назвав мужиком.
Статкевич. Він зумів мене назвати мужиком? Мені сам пан Ери Кобилинський підписав грамоту. Та ж я ж на шкурі його випишу моє шляхетство. (Кидається до Ольпенського й починають битися).
Липський. Найясніша Корона! Шляхта напилася й розпочала бійку, бійтеся Бога, розведіть їх, а то і з вас штраф будуть вимагати.
Крючков (у глибині сцени). Не до мене, не до мене! Бувайте здорові! Нехай до суду скаргу подадуть, тоді приїду на слідство. (Знову). Бувайте здорові! (Виходить із Писулькіним).
Тихін. Віват, Найясніша Корона!
Усі (крім тих, хто б’ється). Віват, Найясніша Корона!
(Завіса опускається, а попереду сцени залишається сидіти сплячий Куторга; той просинається).
Куторга. Що! вже розійшлися? А там чутно й бійка? Добре приповість каже: пінська шляхта як нап’ється, то напевне і поб’ється. (До публіки). Та ви вже, найясніші панове, спати хочете – а що! не правда? То ж:
Найясніша публіка!
Прошу тебе – не дивися,
То є се біда невелика,
Що ми трохи побилися.
Нехай же щаслива розв’язка
Пінській шляхті від вас буде.
Дайте браво, коли ласка,-
Та із Богом, добрі люди!
Кінець.
[1]. У попередні роки асесори чи засідателі, які нині називають приставами, одні обиралися під час дворянських виборів, інші призначалися урядом, що називалося «від корони», і тому останніх пінська шляхта зазвичай називала Найяснішою Короною.
[2]. На дивані – це на килимові. У старовинні часи, коли наказували шляхтича, поклавши його на голій землі, без підстилання килима, - це велика образа.
[3]. Крупник – напиток із горілки й патоки, що перепалюється з різними приправами.
Немає коментарів:
Дописати коментар