Події Першої світової на Поліссі: Кутин, Комори, Стайки, Залізниця

Теперішня війна на Сході України щодня приносить нам гіркі новини. Ми чуємо про страшні звірства й насилля. Пережила такі часи й наша зарічненська земля. 

1915 рік… В одних поліських селах стоять німецькі війська, в інших – російські солдати. Наприклад, у Морочному та Мутвиці тоді розміщувалися навіть російські штаби. 

Якою вона була, та війна, розповідають архівні матеріали. На інтернетсайтах нині розміщується багато оцифрованої інформації про далекі від нас часи. Ось свідчення поліщуків про німецькі звірства на наших землях…

12 листопада 1915 року в селі Муравин за дорученням предводителя Пінського повітового дворянства С. І. Папа-Афанасопуло членом Пінського комітету допомоги населенню районів, звільнених від ворога, Ф. О. Володько проводилося опитування місцевого населення. 

Із протокола допиту селянина Михайла Васильовича Татуся, жителя села Кутин Морочанської волості (40 років): «27 вересня 1915 року село Кутин зайняли німці. Вони зігнали в одне місце всіх чоловіків, зняли з них чоботи та кожухи й відправили до церкви. А звідти 28 вересня погнали рити окопи. 

П’ятдесятирічний селянин Адам Євдокимович Демчук відмовився виконувати їхній наказ. Він сказав: «Я проти своїх братів рити окопи не буду». Почувши це, німці довго над ним знущалися, загрожували його вбити, але Демчук свого рішення не змінив, він повторював: «Що хочете зі мною робіть, а окопів проти своїх я рити не буду». 

Після цих слів він був розстріляний розривною пулею. Про це свідчили невеликий отвір на спині й великий розрив на грудях убитого. Німці хотіли тут же закопати труп, але його дружина попросила дозволу занести тіло на кладовище». 

Свідчення Михайла Татуся підтвердила дружина вбитого Федора Іосафатівна Демчук. Через свою неграмотність вона не могла підписати цей допит, тому за неї підписався син Петро Демчук (НІАБ. Ф. 295. Оп. 1. Д. 9027. Л. 69-69 об. Рукописний. На бланку).

Про перебування німців у Кутині донині свідчить німецький дот на краю села, а про героїчний вчинок поліського селянина мають знати не лише жителі цього села, а й всі земляки-зарічненці.

У той день було опитано жителів села Калець Дзіковицького Михайла Адамовича (42 роки) та його сина Гната (16 років). Раніше вони проживали в селі Стайки, що поблизу Комор. Ось їхні свідчення: «Зайнявши село Стайки, німці 13 вересня 1915 року зібрали всіх чоловіків, закрили їх у сараї. 

Перед тим забрали у них чоботи й теплий одяг. На другий день погнали усіх жителів села у невідомому напрямку, а худобу, коней та все майно їхнє вороги забрали собі. Наш сусід Іван Федорович Дзіковицький просив німців залишити йому коня, щоб відвезти повозкою туди, куди скажуть німці, малих дітей. 

Але німецькі солдати почали бити його палицями й прикладами рушниць, а потім убили з рушниці. Тіло Івана Дзіковицького було залишнене на місці вбивства й пролежало там 8 днів, доки Марія Невядомська не відігнала від нього собак. Жінка вирила могилу й похоронила вбитого». 

Михайло Дзіковицький підписати допит не міг, оскільки був неграмотний. За нього підписався син Гнат. А правильність запису підтвердив міщанин Погосту Зарічного Іван Степанович Полховський (НІАБ. Ф. 295. Оп. 1. Д. 9027. Л. 68-68 об. Рукописний. На бланку).

Довго думала над питанням: чи публікувати для загального ознайомлення страшні свідчення жителя села Залізниця? І вирішила: вартує, адже ми маємо пам’ятати й жорстокі сторінки нашої історії.

Прибув для дачі свідчення в Муравин житель Кухітськовільської волості Черевко Микола Михайлович (35 років). Під час війни він перебував на службі у розвідувальному загоні 4 кінного корпусу. 

Свідчення Миколи Черевка: «12 вересня 1915 року німці зайняли Залізницю. Розмістившись по селах, вони почали ґвалтувати жінок та дорослих дівчат. Мою сім’ю перегнали до сусіда Хоми Довжика. Чотирнадцятирічну дочку Єфросинію зґвалтували, а жінку Марію, яка обороняла дочку, один мадяр прогнав штиком, розрізавши їй усе обличчя. 

Від Хоми Довжика мадьяри перейшли до Йосипа Бренчука, де зґвалтували його 10-річну дочку. Вона померла в момент насильства. Потім були зґвалтована 15-річна Феодосія Черевко. Від сусідів дізнався, що згодом дівчата повмирали після насилля». 

Із рукописного бланку: «Усіх жителів села й дружину Марію мадьяри погнали у невідомому напрямку. Хому Довжика, який допомагав обороняти від насилля дівчат, вороги мучили, і він помер дорогою до Любешова. А Микола Черевко попросився на службу до розвідувального загону, де перебуває й зараз». (НІАБ Ф. 293. Оп. 1. Д. 9027. Л. 70—70 об. Рукописний. На бланку).

Отакі страшні події про наш край зафіксовані в історії. На уроках історії України наші вчителі мають розповідати дітям про них, а допоможуть у цьому отакі історичні свідчення.