Єврейська трагедія в Серниках (записала Ольга Полюхович зі слів Полюховича Павла Тимофійовича)

Поселення євреїв у селі Серники було бiля ринку, нинi це вулиці Гагарiна, Шевченка, Кузнецова. Хати були збудованi близько одна до одної.
На початку вулицi Шевченка жив єврей Алтер Козинец, далi жили Мошель Коник, Янкель Лакач. 

Багатим серед eвpeїв вважався Ворон Ісулович: його батько мав коня i багато землі, а також xyтip в селi Олександрове.
Під час розстрiлу євреїв Ворон Ісулович утік iз села i вже в мирний час приїжджав в Серники аж з Ізраїлю. 

В єврея Мордюка бyла мельниця. Магазини були в Hoваї та Лейбочки. На цiй вулицi також проживали двi баби - Гiся i Мнушка, вони тримали козу, i сiльськi дiти бiгали до них та дражнили козу.

Найстаршим серед серницьких євреїв був Фроня. Biн мав одну дуже гарну дочку на iм'я Нiсель i був дуже культурним.

Єврей Мешня мав свій ресторан. Якось пiсля вiйни на тому мiсцi навіть викопали пляшку горiлки. Також у Мешнi була дерев'яна хата на два поверхи.

Мали євpeї в Серниках i свою дiючу синагогу. Зараз на цьому мiсцi збудована хата Федора Свєшти.  Молилися в синагозi сидячи. Субота в євреїв була, як у нас недiля, i називалася Шабон.

А ще icнував такий закон: якщо засвiтити вогонь у п'ятницю ввечері, то в суботу євреї не мали права його caмi погасити. Тому кликали малих сiльських дiтей i просили погасити вогонь, а за це давали малим пирога чи булочку.

На нинiшнiй вулицi Шевченка була колись жидiвська баня. Євpeї в селi мали також свою фризерню (перукарню).

Найрозумнiшим серед серницьких євyеїв вважався Гершун. Про нього казали: "Це Гершунова голова".

У єврейських господарствах було багато човнiв, робили їx вони самі. Човни були високі, як баржі, висотою до 1,5 метра. Возили цими човнами на Пiнськ дрова, дерева, продукти, всяку всячину. Завiдувала всiма човнами євреейка на iм'я Лестягiра. Сiльськi люди брали у неї напрокат човни для cвоїx потреб.

Школа була в xaтi єврея на iм'я Мотяч. Жидiвськi дiти ходили в школу разом iз серницькими дiтьми. Навчання було 7 класiв. Вже пiзнiше в Серниках побудували i нову польську дерев'яну школу на три коридори, з їдальнею.

Пiд час  Великої  Вiтчизняної вiйни нiмцi зробили в цiй школi свiй штаб, а як вiдступали, то спалили школу та всі  єврейськi хати. Залишилась на все село тiльки одна неспалена єврейська хата.

У Серниках проживали євpeї й  бiднi, i багатi. Єврей на iм'я Ланок заготовляв кору крушини й згортав її в дубовi пачки. У нього працював сiльський чоловiк на iм'я Степан (Бенько по-вуличному). Степан був дуже бiдний, i Ланок йому казав: "Степанко, ти в мене не вмреш і не збагатієш".

Єврей Мендель мав дуже доброго коня, i його наймали для поїздок до Пінська. Інший єврей, Луцкей, тримав аптеку. У  нього  була дочка Годня, яка славилася своєю красою. Пiзнiше, на мiсцi, де вони проживали, люди знаходили золото.  Казали, що  золота у євреїв було багато.

Перед Пречистою євреї святкували осіннє свято Кучки. Бiля хати робили будку, яка прилягала до стіни. Верха на нiй не було, євреї сiдали, молилися i чекали дощу. Якщо йшов дощ, то дуже радiли, навіть танцювали. 

Якщо ж дощу не було, то поливали будку з вiдра. І зараз під час затяжних дощів у нас кажугь: "Прийшли жидiвськi кучки".

У серпнi 1943 року всіх євреїв, якi жили в селі Серники, зiгнали на ринок i повели через село на розстрiл в урочище Пiсковате, Приблизно тодi було розстрiляно біля 800 чоловiк. Кому вдалося втекти, то ховалися в людей на городах, тiкали в лiс. 

Один iз них, звати його було Мотель, пiзнiше, пiсля втечi, жив у Пiнську. Серничани їздили до нього шити чоботи.

Ямку для євреїв копали серничани. Нiмцi силою заставили їх це робити. Коли євреїв гнали до цiєї ями, то стояв дуже великий крик i голосiння. Як почався розстріл, матepi закривали cвоїx дiтей собою, а одна дiвчинка вискочила з ями i все кричала до мaтepі, тo її взяли й закопали живою. 

Тодi багатьої євреїв закопали живими. Закопували ту могилу жителi села пiд прицiлом нiмцiв. Ще тиждень після того земля на могилi ворушилася...

3i слiв очевидця, жителя села Серники Полюховича Павла Тимофiйовича, 1930 pоку народження, записала бiблiотекар Серницької публiчно-шкiльної біблiотеки Ольга Полюхович.