Меморіальна дошка Граховському в Глуську |
Колиска й труна в Граховського – символи людського життя, його початку й кінця. У цьому він бачить сенс оновлення світу. Сергій Іванович зазначав: «У моєму паспорті записано: «Рік народження – 1913, місце народження – містечко Нобель».
Але я тих місць не пам’ятаю. Імперіалістична війна забрала в мене батька, а мене з матір’ю погнала в біженці.
Було все, як написано в «Поемі доріг»: двоє біженців тікає від війни на возі. А причина одна – Миколаївська війна».
Про подальше неспокійне життя сказано в таких рядках поеми:
З тае пары мяне заўсюди вабяць
То стежкі палявыя, то шаша.
Ад нарадження і до скону, мабыць,
Жыве ў душы цыганская душа.
Дорога, душа, вічний неспокій стануть наскрізними символами творчості поета. Сім’єю поет називає себе та матір Ганну Парамонівну, а про батька згадує рідко, бо він то воював у часи Громадянської війни, то шукав заробіток поза Глуськом.
Годувався хлопчина в сім’ї дядька-коваля, де було четверо своїх дітей. Із цієї родини вийшли знамениті лікарі та поет Янка Бобрик.
Напевне, саме особистість цього талановитого представника маминої родини й спонукала юного Сергія тягнутися до поезії.
Немає коментарів:
Дописати коментар