Цінності людського буття в творчості білоруського поета Сергія Граховського: творчість життєвих доріг (Тумаш В. М., Барановська Катерина Іванівна)

Меморіальна дошка Граховському
 в Глуську

1914 року Граховські прибули до Глуська на Могильовщину.У вірші «Подорожі» поет скаже: «А я мандрую від колиски й не зупинюся до труни». 

Колиска й труна в Граховського – символи людського життя, його початку й кінця. У цьому він бачить сенс оновлення світу.  Сергій Іванович зазначав: «У моєму паспорті записано: «Рік народження – 1913, місце народження – містечко Нобель».

Але я тих місць не пам’ятаю. Імперіалістична війна забрала в мене батька, а мене з матір’ю погнала в біженці. 

Було все, як написано в «Поемі доріг»: двоє біженців тікає від війни на возі. А причина одна – Миколаївська війна».

Про подальше неспокійне життя сказано в таких рядках поеми:

З тае пары мяне заўсюди вабяць

То стежкі палявыя, то шаша.

Ад нарадження і до скону, мабыць,

Жыве ў душы цыганская душа.

Дорога, душа, вічний неспокій стануть наскрізними символами творчості поета. Сім’єю поет називає себе та матір Ганну Парамонівну, а про батька згадує рідко, бо він то воював у часи Громадянської війни, то шукав заробіток поза Глуськом. 

Годувався хлопчина в сім’ї дядька-коваля, де було четверо своїх дітей. Із цієї родини вийшли знамениті лікарі та поет Янка Бобрик.

Напевне, саме особистість цього талановитого представника маминої родини й спонукала юного Сергія тягнутися до поезії.