Цінності людського буття в творчості білоруського поета Сергія Граховського: роздуми про людей (Тумаш В. М., Барановська Катерина Іванівна)

«І ўсё ж трымаецца зямля на добрых і сумленных людзях»...

Переживши нечувані випробування гулагської неволі, біль та гіркоту страждань, Граховський зрозумів головне: у всяких, навіть нелюдських умовах, не треба загубити людяності, не озлобитися, не стомитися, а віддавати людям усе тепло хай і зболілого, але не сповненого зла серця.

І, значить, робити щось добре, доки вистачить сил.

У своїй творчості письменник послідовно дотримується постулату: «І ўсё ж трымаецца зямля на добрых і сумленных людзях». Його книги стверджували й зміцнювали морально-етичний пафос, проповідували доброту, сумління, життєву мудрість, чуйність до звичайної людини.

Головною особливістю поезії Сергія Івановича є повне поєднання особистості автора та його ліричного героя. Духовна сутність автора та героя, єдність їхніх почуттів на світ, людину, життя яскраво виявляються у віршах, яким характерні філософські роздуми про роль поета в суспільстві, виховання в людини високих патріотичних почуттів.

Поета хвилювало все, що зустрічалося на довгій дорозі життя, і він неодноразово стверджував: «На людзях і на адзіноце пра ўсё, што апякло душу, ахвотна па сваёй ахвоце кажу, спяваю і пішу». 

У повісті «А мати не спить» відтворено епізод, який письменник спостерігав особисто. Події відбуваються за часів розкуркулювання, колективізації, висилки до Сибіру. Головна героїня твору – Авдотія Кастрицька. Жінка втрачає рідних і залишається безпритульною та одинокою, бо від неї відмовився рідний син. 

Ця жорстока людина, якій мати присвятила все життя, відцуралася й рідної мови, і батькового імені, і хворої старої матері. Осуд відчуваємо, читаючи ці рядки. «Не повинно так бути», - переконує нас автор.

Про взаємовідносини батьків та дітей Граховський пише й у вірші-діалозі «Дві матері». Автор і читач приходять до висновку, що втрата духовності, високої моралі обумовлені попередніми негативними процесами тоталітарної системи. Але письменник не міг не показати, що поруч із негативними персонажами живуть та діють добрі люди, чуйні до чужого горя. На них, вважав автор, і тримається світ.

Сам Сергій Іванович був людина співчутливою. Про це я довідалася, прочитавши його щоденник, який він вів довгий час. Там є звернення письменника до органів влади з проханням допомогти людині важкої долі – Михайлові Курчицькому. 

Колишній партизан, в’язень німецьких концтаборів, у віці 61 рік отримував пенсію 10 карбованців і 8 копійок на місяць. Тяжко хворів і не мав коштів на лікування. Граховський просить органи соціального забезпечення допомогти цій людині. Невідомо, чи почули прохання письменника у верхах, але сам цей факт говорить про активну життєву позицію Граховського.

Деякі рядки його поезій стали афоризмами: «Глядзець на свет не праз акенца, а жыць турботамі зямлі», «Люблю ўсе колеры жыцця… Жыву. Не трацячы надзей, бо верую ў дабро людзей…», «Душа з маленства гартувалася на чыстым праведным агні», «Без праўды можна існаваць, а жыць без праўды не магчыма».