Читаємо уривки "Русинського лементаря"

Небайдужі поліщуки знайшли текст "Русинського лементаря", і нині ми можемо читати його уривки. Це такі близькі серцю слова: ніби оживає мова наших прабабусь...

* * *
Як будеш письменний, пильнуй і не одступай од письма. Бо ти од його одступиш на п’ядень, а воно од тебе на сажень.

* * *

Перше читаннє

Коток

А-а, котино, 

Поймав собі мишку,

Засни, мала детино, 

Да жиє в затишку.

Ой на кота воркота,
Котику сіренький,

На детину дримота. 

Котику білесенький,

Коток буде ворковати, 

Котику волохатий,

Детиночка буде спати. 

Не ходи по хати, 

А-а, коточок, 

Не буди детяти.

Захавався в куточок. 

* * *

Поліські прислів 'я

Хто рано встає, тому Бог дає.

Чуже переступи, та не займи.

Хліб їж, а правду ріж.

Правда не тоне в воді, не згорить в огні.

Не учися розуму до старості, але до смерті.

* * *

– Гриць, ходи молотити.

– Голова болить.

– Так ходим їсти.

– А где ж моя велика ложка?

* * *

Од серця до Бога на простку дорога.

Добре брацтво красній за богацтво.

* * *

Бувальщина 

Колись давно об’єжджав князь свою землю, щоб побачити, чи все скрусь по правді робитса. В одним селі побачив вун хлопца, котрий вельми добре в школі вчився, та і сказав йому: — «учись, хлопче, — паном будеш».

І правду князь сказав, бо хто розумний, учоний і справедливий, то чи вун мужик, чи циган, чи шляхтич — то буде паном. А хто дурний, не учоний і грубіян, то чи мужик, чи циган, чи шляхтич, то буде хамом.

* * *

Хата

Наша хата нова і хороша. Зробив єї батько килька літ тому. Я того не припомню, бо тогді був єще маленький, але старша сестра Мариська всенько добре памятає. Як звозили дерево колодами. Червонюсєньку цеглу, вапно, песок, глину. 

Навперш цеглою подмуровали, потом клали дерево в стіни, подлогу, столю, посля зробили накравлю, пошивали соломою, муровали піч, вивели комин, двери з гемблованих досок, окна, оконници. Вельми мні шкода.

Що я не бачив, бо коб я тогді тому добре придививса а помагав, теє подньос, інше подав, то тепер певно відав, як хати ставляти.

Як одчиниш двері, то зараз за порогом сіни на вскрусь, з сіней на праву руку двери до светлици, а за тими други до комурки. На ліву руку двери до істьопки. В сінях стоїть драбина на гору. 

Светлица в нашой хаті видна і чиста, коло стін стоїть вшеляке домашнє начиннє. Два лужки, три лави, перед німи стул — коло лужок кухвер мальований на белізну, коло дверей шафа, а над єю полиця, а над столом до стени примоцована інша. 

На полицях ружна посудина, горшки, миски, ножі, талерки, ложки, склянки і два хороше мальовани кубочки. В кутку коло груби метла і лопата, крохи подаль кочерга, ночовки, дойниця, дежа, цебер і два черпаки. 

Все чисто вимите, витерте, хата заметьона, стіни вибельони, а на ніх розвішони образи і малюнки.

* * *

Байка

Кунь стояв при жолобі і доєдав овес; прилєтає воробей, садитса на жолоб і каже: муй ти конику — голубчику, вельми я голодний, — сніг всюдею, нигде поживитиса, а в тебе гетульки овса, дай — нехай і я крохи поклюю. Кунь йому на теє: овшем, їж здоров, буде з мене і з тебе.

Дождали літа, мухи стали страшно докучати коньови. Нещасний оганявса кулько сили і мочи, але ради не маш, скусали аж до крові. Побачив теє воробей, влетів в стайню і давай ганятиса за овадами і мухами; тиї переполошив, тамтиї побив і коня оборонив.

* * *

Правдиве здаринє

В одного пана був собака, з тих, що іх пуделями зовуть, такий з покручоною шерстиною, як на овечці. Пан його научив, що дасть йому рано в зуби кошик, положить там гроши, а собака іде до пекара по булки. 

Раз пан недоличивса одної булки, на другий день знов нема одної. Пошов пан за собакою наглядати, аж як вийшов той з пекарні, не іде просто до дому, але звернув в іншу улицю,забіг под сходи, где лежав чужий собака, вельми худий; поставив кошик і одну булку оддав тому хворому собаци. 

Пан, побачивши теє, неоказвавса і не перешкоджав. А собака носив булки недужому, аж той поздоровів.