понеділок, 28 січня 2019 р.

"Справа Іванечка": брошура про злочин 1942 року в Серниках


Про трагічні події часів Другої світової війни на Зарічненщині розповідає брошура «Справа «Іванечка», видана в 2016 році прокуратурою Рівненської області (автор Людмила Суржук). 

Ось кілька неймовірно сумних уривків цієї «Справи»: «До 1941 року в селі Серники жили сотні жителів єврейської національності, після війни не залишилося із євреїв майже нікого.

У часи війни тут було створено гетто. Німці з усіх навколишніх сіл, міст, районів та навіть із сусідньої Білорусі зганяли сюди людей. За період існування гетто в урочищі Пісковате, згідно з протоколом огляду місця трагедії, розстріляли майже 700 осіб - в основному літніх людей, жінок та дітей. 
Деякі єврейські хлопці і дівчата з Серників зуміли втекти від розправ у ліс, рятуючи життя. Пізніше вони поповнили ряди партизанів. Серед них - Хаїм Теребілов, Їдка Туркевич, Зіновій Міцегелдер, Файвель Куперман та інші.

Місце захоронення розстріляних селян знаходиться в 194 м на схід від дороги, що йде від села Серники до села Соломир, а обабіч, трохи південніше, в 40 метрах - дорога на хутір Шуми.

До археологічних робіт було задіяно спецтехніку: гусеничні екскаватори, екскаватори-навантажувачі, бульдозери, грейдери, вантажівки. Земляні роботи вручну допомагали проводити жителі Серник та військовослужбовці місцевої частини. Для дослідження території прибули сапери. Корчували дерева лісоруби та чекіровщики лісгоспу Зарічненського району.

У літні спекотні дні було нелегко розкопати могилу розміром 100 х 10 метрів. Там було страшне видовище: черепи і кістки. Вони лежать пластами, один на одному. Час зробив своє — тільки скелети, великі й малі. Одягу немає, тут винен не час, а люди, якщо можна назвати людьми тих звіроподібних катів, які змушували роздягатися, щоб потім одяг продати і пропити.

Старший помічник прокурора Рівненської області з питань організації контролю та виконання Аркадій Тененбаум: «Під час своєї багаторічної слідчої і прокурорської роботи мені багато разів доводилося виїжджати на місце вбивства, самогубства, смертельної травми на виробництві тощо. Інколи брав участь у ексгумації трупів. Але такого, що побачив тут, в урочищі Пісковате, в житті ще не зустрічав. Тільки в кінострічках бачив і читав у книгах.

У цій масовій трагедії є ще свої, так би мовити, трагедії індивідуальні. Ось скелет з простягнутими руками-кістками до маленького скелета. Це мати перед страшною смертю хотіла захистити своїм тілом маленьку дитину, а, може, останній раз пригорнути до себе. Можна тільки уявити собі, які тоді, в серпні 1942 року, були тут крики, зойки, плач, прокльони, стогін».

Після завершення розкопок померлих перепоховали за всіма звичаями та традиціями єврейської спільноти. На процесії равин проголосив молебень, після чого могилу засипали землею. 

Пом’янути душі померлих прийшла вся місцева громада. Люди впорядкували цю братерську могилу, до якої з тих пір постійно навідуються люди з багатьох країн світу".

Ось такі важкі спогади...

1 коментар: