У 2013 році вийшов фотоальбом світлин Ісака Сербова. Він уміщує 442 унікальних світлини, які зберігаються у відділі рукописів бібліотеки Віленського університету. Упорядковувала його мистецтвознавець Ольга Лобачевська.
Цікавий її коментар до фотоальбому: «Пачаўшы працаваць з фотаздымкамі Сербава, я зразумела, што адкрываю для сябе новую сапраўдную Беларусь, — расказвае Вольга Лабачэўская. — Сербаў разбівае стэрэатыпы пра тое, што беларусы былі беднымі і ўбогімі.
Вось, да прыкладу, экспазіцыя расійскага этнаграфічнага музея ў Санкт-Пецярбурзе: з усіх суседзяў (украінцаў, напрыклад, ці малдаван, што таксама недалёка ад нас) мы там паказаны самымі непрывабнымі. Нашыя цудоўныя касцюмы — іх быццам не існуе! А на фотаздымках Сербава мы бачым зусім іншы візуальны вобраз. Прыгожыя людзі з пачуццём ўласнай годнасці — і ніякіх беднасці і ўбогасці».
Вось, да прыкладу, экспазіцыя расійскага этнаграфічнага музея ў Санкт-Пецярбурзе: з усіх суседзяў (украінцаў, напрыклад, ці малдаван, што таксама недалёка ад нас) мы там паказаны самымі непрывабнымі. Нашыя цудоўныя касцюмы — іх быццам не існуе! А на фотаздымках Сербава мы бачым зусім іншы візуальны вобраз. Прыгожыя людзі з пачуццём ўласнай годнасці — і ніякіх беднасці і ўбогасці».
Сербов фотографував у 73 населених пунктах. Є свідчення, що всього він зробив біля 5 тисяч знімків. Серед опублікованих у білоруському альбомі світлин 5 зроблено в Сенчицях, 2 – у Ноблі, 7 - у Морочному, 2 – у Вульці Річицькій. Уточнено, що села Вулька Річицька нині не існує, але розташоване воно було поблизу мого рідного села Новосілля.
Цікаво довідатися, як же подорожував Сербов Поліссям. Їздити доводилося різним транспортом. Місцеве населення по-різному зустрічало дослідника. Траплялися з ним і курйозні випадки. Сербов згадував, як реагували поліщуки, коли вперше побачили велосипед та фотоапарат. Його залізного коня вони висміювали, тому дослідникові довелося з ним розпрощатися.
Із собою він возив громіздкий фотоапарат, яким робив свої світлини. Місцевому населенню не зажди подобалося чекати спалаху фотоапарата, ставати в шеренгу, як це просив зробити фотограф, тому кілька разів поліщуки здавали дивакуватого Сербова поліції.
Були випадки, коли Сербова арештовували на місцевому ярмарку, бо поліщукам здавалося, що він засланий іноземний шпигун або злодій. Не подобалося їм і те, як мандрівник із загадковим спорядженням цікавився місцевими гончарями та бондарями.
Такі арешти тривали недовго, вони викликали посмішку в дослідника, і він діставав з кишені посвідчення, у якому чітко було вказано: «Предъявителю сего Исаакію Авраамовичу Сербову оказывать законное содѣйствіе въ составленіи этнографическихъ коллекцій».
Такі арешти тривали недовго, вони викликали посмішку в дослідника, і він діставав з кишені посвідчення, у якому чітко було вказано: «Предъявителю сего Исаакію Авраамовичу Сербову оказывать законное содѣйствіе въ составленіи этнографическихъ коллекцій».
Цікаве спостереження вже дослідників спадщини Сербова: на фото чоловіки-поліщуки зображені неохайними, обідраними, з ковтунами на голові та з невдалих ракурсів, зате жінки завжди в новому вбранні, із з білозубими посмішками просто зачаровують своєю природньою красою. Напевне, чоловіче населення регіону чимось не вгодило досліднику, можливо, тією ж недовірою з їх боку або для своїх фото він спеціально обирав найбільших нечепур регіону.
На світлинах є представники таких родин: Войтович, Багно, Клубук, Любчик, Пінчук.
Немає коментарів:
Дописати коментар