Інколи спаде ж таке на думку: чому в нашому селі немає водойми? Старі навколишні села розташовані на березі чи то річки,чи то озера,а наше село Вичівка немає ні того, ні іншого. Але колись біля села протікала річка. Спробую вам це довести.
Досліджуючи свій родовід за період з 1700 року до теперішніх днів, я дізнався багато про історію нашого села.У процесі дослідження я натрапив на старі карти "Речі Посполитої і Литовського князівства" Шуберта (квадрат ХІХ-5), на яких чітко видно, що в нашому краї протікала річка Стубла, яка брала свій початок в Рафалівці, біля Володимирця.
У районі теперішнього с.Олександрово вона утворювала багато рукавів. Один з них проходив через села Серники і впадав у річку Стир біля села Іванчиці. Інший такий рукав, на лівому березі якого знаходилась Вічувка (нині-Вичівка), проходив повз Жолкино, Нечатово, Федори та ряд інших сіл Білорусії, впадав у річку Стир біля села Гривковичі.
За часів радянської влади, у період осушувально-меліоративної компанії 60-70 років ХХ століття, русло річки Стубла було виправлено, і всі води направлено через село Серники до річки Стир. Так зник другий рукав річки Стубла.
Біля Вичівки не було правого берега річки, а було суцільне велике болото - Морочно. Ця назва збереглася і донині, у Вичівці його називають Велике, а в селах Білорусії - це болото Морочно.
Залишки зниклого русла можна знайти, досліджчуючи навколишню місцевість. Це - наполовину засипаний міст на в'їзді до Вичівки із боку села Бродниця. Потім ложбина біля школи, яку старожили колись називали "поролі".
Далі міст в урочищі "Заброди"по мощено-сипаній дорозі на Городну. Існує ця дорога і нині, а сипали її в 1904 році під керівництвом сільського старости Тишковця Павла Івановича. Далі Яменський брід, урочище Луг, що простягалося до білоруського села Жолкино. Все це є залишками річки Стубла.
У старожилів Вичівка є поговірка: "Поки хмара на нашу гору вилізе, то в Серниках всю воду виллє". І воно дійсно так: Вичівка - це найвища точка в усій околиці. Досліджуючи ті ж самі карти, я побачив на них мітки, так звані репери. Один із них стояв на піщаному пагорбі. Ці пагорби ми в дитинстві називали "горами", адже для нас вони були високими.
Там, де був репер, стояла вежа, яку ми називали "маяком", і якраз у центрі основи вежі розміщувався той репер. Зріз його був квадратним. Не пам'ятаю що було на ньому викарбувано, але на карті це місце позначено трикутником і числом 150,6. На квадраті ХІХ-5 цієї карти вищої точки немає. Отже, вислів старожилів про "вичівську гору" отримав своє підтвердження.
Пам'ятаю, що останню вежу(маяк) зводили солдати в 1962-68 роках, вона мала висоту метрів 20-25 і була зроблена з круглих колод. З роками колоди потрухли, вежа впала, а репер викопали і здали на металобрухт. Нової вежі більше ніхто не ставив. Другий репер стоїть в селі і донині, він позначений на карті міткою 145.
Ось так: Вичівка мала річку Стубла і гору в 150,6 метра над рівнем моря.
Немає коментарів:
Дописати коментар