Історія виникнення цього села зафіксована в книзі «Загублена у віках історія Заріччя». Її повідав наш земляк-історик Василь Расевич: «Я натрапив у виданні «Wiadomości kościelne» за 1877 рік на інформацію, що моє село Задовже в результаті конкордату 1847 року відірвали від Любешівської парафії римо-католицької дієцезії й насильно перевели на православ'я».
Тепер стали доступними дещо раніші документи - 1834 року. Тоді село належало Адамові Вікентійовичу Стравінському. Воно перейшло до нього від Карла Стравінського.
У Задовжі тоді було 86 жителів: 41 чоловік та 45 жінок. Це 13 родин: по одній Дарко, Деркач, Литвинчик, Мельнюк, Салимончик, Сирець, Цизар, Цирман, 2 родини Камчиць та 3 родини Геник. У цих родинах проживали племінники й прийомиші з прізвищами Байрак, Дубровчик, Куксюк, Кухтюк, Мацерук, Хвесько, Хвилончик. Більшість прізвищ не притаманні для нашого краю. Деякі однакові прізвища зустрічаються в Задовжі й Заозер’ї.
Ось ці 13 родин:
1. Андрій Григорович Мельнюк та його брат Марко – 6 членів родини; син Яків відданий у рекрути.
2. Левко Йосипович Сирець – голова родини, із ним жили його племінники Пилип та Харитон Куксюки – 6.
3. Іван Лук’янович Дарко – 5.
4. Йосип Павлович Деркач та його брат Олексій, прийомиш Олексія Лаврін Якович Кухтюк – 8.
5. Іван Цизар, його прийомиші Лука та Леон Кухтюки - 5.
6. Головами родин названі Матвій Федорович Цирман, його брат Юхим, але на час ревізії вони померли. І в родині із чоловіків були Андрій Юхимович Цирман та його племінник Сильвестр Нестерович Мацерук – 6.
7. Сидір Саливонович Камчиць та його прийомиш Тадеуш Михайлович Хвилончик – 6.
8. Іван Федорович Камчиць та його прийомиш Михайло Дубровчик – 8. Господар Іван Камчиць у бігах із 1812 року.
9. Гнат Іванович Литвинчик, шурин Іван Геник, прийомиш Никифор Давидович Байрак – 5.
10. Іван Остапович Геник, прийомиш Максим Хвесько – 9.
11. Михайло Саливкович Камчиць, його брат Петро, племінник Максим Гнатович Мацерук – 10.
12. Павло Остапович Геник, прийомиш Яків Федорович Мацерук, шурин Андрій Савкович Мацерук – 7.
13. Петро Гнатович Салимончик, племінник Василь Степанович Сирець - 5.
Після спілкування із жителями села дізналася, що прізвищ Камчиць, Геник, Байрак у селі не пам’ятають. А от про Сирців розповідали, що задовжанський пан закупив кріпака з таким прізвищем у Бучині. Це прізвище зникло після війни.
У селі пам’ятають бабусь Деркачиху, Цирмолючку. Мосіюки виїхали із Задовжа після трагедії в Чорнобилі.
Записи про село Задовже можна відшукати в метричних книгах Храпинської церкви із 1843 року. Раніші документи - у Кутинських метричних книгах. Але священники не зазначали окремо села Задовже й Заозер’я. Обидва записувалися як Задовже. Лише в 1906 році знайшла назву «Заозерье».
Деякі прізвища згодом видозмінюються: Камчиць стає Камчич, Хвилончик – Хвілончук, Цизар – Цезар, потім Цесарук. Мене дуже цікавило, коли ж у Задовжі з’явилося прізвище Фрідріх. У 1848 році зустріла вперше запис, що хрестив дитину Данило Максимович Фрідрік. Пізніше прізвище звучить уже як Фрідріх.
Згодом з’явилися дуже цікаві прізвища: Хмара, Чухрай, Сеременюк, Занкович, Зінкевич, Романовський, Хвішко, Нестерович, Петринич, Анцута.
У метричних книгах Храпинської церкви зазначено, що деякі жителі Задовжа були представниками «римського віросповідання». У 1843 році зареєстрований шлюб Льва Федоровича Хвілончука «римського віросповідання» та Федори Камчич православного віросповідання. Свідком на весіллі був Мина Миколайчук. «Римського віросповідання» були Олексій Кухарук, Степан Антонович, Лаврентій Рак.
Цікаво було читати в метричній книзі 1853 року про кантоніста Мойсея Яковича Ковальчука.
Рік виникнення села поки що встановити не вдалося. Ревізька казка 1834 року фіксує й жителів села в 1816 року. Отже, на початку ХІХ століття в селі Задовже було більше пів сотні жителів.
Немає коментарів:
Дописати коментар