Цікаві свідчення того, як виглядало Полісся в роки Першої світової війни, можна знайти в листах німецького професора Едуарда Мейєра. У лютому 1918 року він виїздив на східний фронт з лекціями про міжнародне становище. Його листи з Полісся нині опубліковано, там є інформація й про зарічненські села.
Із Житновичів (Пінський район) 9 лютого він пише: «Ліс тягнеться далеко, з болотами та хлібними нивами; його немилосердно висікають та відправляють у Німеччину. Окремі села в лісах звільнені від населення, розширені у військових потребах».
12 лютого професор переїхав у село Завишшя (Пінський район). Звідти вирушав до зарічненських сіл - Нобля та Ніговищ. Щоправда, Ніговищі він називає Нізовищі. Але й на всіх німецьких картах так позначено цей топонім.
Переклад листа професора зробив наш відомий історик Василь Расевич: «Вівторок, 12 лютого. Вчора рапорт був дуже приємним. Ми з генералом (і ще кілька офіцерів) поїхали далеко на фронтові позиції на Ніговищі. По годині гострої їзди дамбами, калабанями та калюжами ми добралися мокрі і захляпані зі всіх боків, ніби після морської подорожі. До всього йшов дощ (при тому, що сьогодні зранку відлига, але падає мокрий сніг), від чого нас добре захищали наші плащі-накидки.
Вся дорога пролягала через дикий, заболочений ліс. Протягом довгих миль не було жодного поселення, бо все, що раніше тут існувало, місцеві жителі зачистили і перебудували для війська.
Ніговищі знаходяться на головній лінії одразу за фронтовими позиціями серед безкрайніх боліт і є осідком дивізійної бригади і, як і решта дислокацій, мають чудову казарму, а також приміщення для вистав, фронтового театру, концертів, а також для зібрань, де може зміститися до 300 людей (в Житковичах був ще більший і дуже гарно розташований театр).
Приміщення завжди було переповненим. Такі солдатські клуби провадилися сестрами-помічницями дуже хорошого походження, які до всього є дуже симпатичними і отримують задоволення від своєї діяльності.
Нас дуже гарно прийняли чудовою кавою (кращою ніж тут), тістечками, білим хлібом і по-справжньому добрим маслом, що я дійсно відзначаю: чим далі просуваєшся на фронт - тим кращим є забезпечення. І так має бути.
Сьогодні після обіду поїздка далі до дивізії «Пруський табір» у Ноблі, а зранку - на південь до 85 резервної дивізії в село Деревок».
Що побачив професор у Ноблі, у його листах не зафіксовано. Але тепер нам відомо, як облаштовували німці свої місця перебування на Поліссі, як вони вивозили наш ліс до Німеччини й перебудовували наші села на свої потреби.
Профессор Едуард Мейер (Eduard Meyer) був істориком зі світовим іменем, у 1919 – 1920 роках він займав пост ректора Берлінського університету.
А на світлині німецького лейтенанта Макса Кранца зафіксоване місце перебування німців поблизу села Невель у 1916 чи 1917 році:
https://www.europeana.eu/…/…/2020601/contributions_4156.html
3. Foto: Laubhütten der Geschützbedienungen Fußart. Bttr. 682 im Köhlerwald bei Newel, südwestlich Pinsk, 1916/17.
Немає коментарів:
Дописати коментар