У багатьох історичних працях жителі Зарічного Полісся Пінського повіту названі то древлянами, то дреговичами, то волинянами. Щоденно споглядаючи із вікна свого будинку Пінські (Прип'ятські) болота, я поділяю думку тих учених, які стверджують, що наші предки - дреговичі. Живемо ж навколо драгви, болота.
Про це пише й Ісак Сербов. Вирушаючи в подорож Поліссям, він хотів потрапити саме до дреговичів. Ось як пояснює це автор книги про Полісся: "Эти насельники глухихъ лесов и топких болотъ до настоящего времени сохранили в лучшей чистоте національныя древнерусскія черты не только въ бытовом отношеніи, но также въ своей наружности и характере».
Але після закінчення свого дослідження учений відмічав, що традиційна культура досліджуваної території втрачає свої індивідуальні риси, що «первобытная жизнь приняла совершенно другой характер».
Автор стверджує, що слово «дреговичі» - суто історико-літературне, адже в народній мові воно не зустрічається. Дреговичі, що проживають серед боліт та лісів, називають себе поліщуками. Сусідами ж їхніми на заході є литовці, ятвяги, дуліби та бужани, на сході – смоленські кривичі та радимичі, на півночі – полоцькі кривичі, а на півдні – волиняни та древляни.
Немає коментарів:
Дописати коментар