Цинкаловський Олександр Миколайович (1898-1983) – історик, археолог, етнограф, краєзнавець, дослідник Волині. Народився 9 січня 1898 року в стародавньому Володимирі.
Тут пройшли його дитячі роки. На формування майбутнього вченого мав вплив його дід Павло Німецький, який цікавився історією Волині, збирав історичні пам’ятки і прищеплював своєму онукові любов до рідного краю. У 1925-1929 роках навчався у Варшавському університеті на богословському факультеті, де згодом став працівником місцевого археологічного музею. Упродовж 30-40-х років ХХ століття Олександр Цинкаловський виїжджає в експедиції по Волині.
Перебуваючи в 1933 - 1935 роках у літописному Ноблі, він поцікавився, чи зберігся серед місцевого люду переказ про битву, зафіксовану в Галицько-Волинському літописі. Пошуки були вдалими, бо в 1953 – 1957 роках він створив на основі записаного переказу поему-легенду «Город Небель». При цьому додав примітку: «Опрацьоване на підставі місцевої легенди в селі Неблі зі слів старої бабці, а виголошено тою ж бабцею речитативом». Автор підписався псевдонімом «Олександр Бужанський».
Досі невідомо, чи цей твір Цинкаловського десь публікувався. Бібліограф із діаспори Максим Бойко, який знав усю літературу про Волинь та Полісся, зафіксувавши цей твір Цинкаловського, поставив знак запитання щодо часу та місця його публікації.
Поему надрукував Григорій Дем’янчук у книзі «Етнокультура Волинського Полісся. Чорнобильська трагедія. Зарічненський район» за 1998 рік.
Шлях цього твору до читача був далеким. Але нарешті він знову опублікований…
Гей, старий Володимире (1),
Короля Данила граде,
Що по Києві-столиці
Славу Руси перейняв!
Ти залізними полками
Обсадив далеку Визну (2),
А над морем та Дунаєм
Текуч, Торг і Білгород (3).
І гремить по всіх країнах
Слава батьківська Романа,
Короля Данила мудрість
І відвага Василька (4).
І від тебе шлях простягся
Через Торунь аж до моря (5)
І на Угри через Вереч
Та на схід аж до Дніпра.
А річками через пущу
Шлях простягся прип’ятянський
Через Ратне (6), Пінськ і Турів
Та Десною ген на схід.
Городів дубові вежі
Стережуть шляхів, погостів (7),
А між ними на Поліссі
Славний город наш Небель.
ІІ
Зачнемо ми тую пісню
Про поліський город Небель,
Що на шляху прип’ятянськім
Аж до моря держить ключ.
Там, де Стир (8) і Веселуха (9)
Обіймаються, мов сестри,
Розляглося, наче море,
Синє озеро Нобель.
В нім зійшлися, мов тенета,
Усі шляхи водянії,
Що на озері Нобельськім
Зав’язалися вузлом.
І нікому не злічити
Тих річок і переходів,
Тих шляхів, що від правіку
Город Небель пильнував.
І розходилася слава
Про незчисленні багатства,
Що за стінами міцними
Нагромаджені були…
Та не так високі вежі
І не так дубові стіни,
Як Василькова дружина
Пильно город стерегла.
Всі в золочених шоломах,
Всі в посріблених кольчугах,
Всі з блискучими мечами
І без страху у серцях.
І наказано їм князем,
Сином славного Романа (10),
Від Литви та від Ятвягів
Стерегти важливий шлях.
І шанують княже слово,
І чатують неустанно
Сорок витязів хоробрих,
Сорок княжих юнаків.
ІІІ
В граді Неблі сурми грають,
Сурми грають на тривогу
І скриплять на вежах брами
На залізних ретязях.
То Скомундові ватаги (11),
То Борутові (12) загони
Сплюндрували Загороддя (13),
Попалили аж по Пінськ.
І спішать купці лякливо
У тяжких своїх ком’ягах (14),
І в човнах пливуть рибалки –
Тільки весла миготять.
Небельчани всіх приймають
У своєму городищі,
Що на озері розсілось,
Як та качка на воді.
Всі до бою вже готові,
А на вежах, заборолах –
Сорок витязів хоробрих,
Сорок княжих юнаків.
Почалася люта січа,
Бій з ватагами Борути,
На Скомунда-чародія
На життя або на смерть.
І лягла у чистім полі
Вся нападників ватага,
І Скомунд разом з Борутом
За Ясельду (15) утекли.
Проминуло літ немало,
Поспадало листя в лісі,
Затягнуло першим льодом
Синє озеро Небель.
Знов Скомунд плекає думку
Та по зорях все ворожить,
Як ба город Небель взяти,
Перейшовши через лід.
Знов збирає він ватаги,
Посилає по Боруту
І йому свої заміри
В таємниці відкрива.
І провадять знов ватаги
Через пущі та вертепи
І до города до Нобля
Підкрадаються нишком.
Знов у Неблі сурми грають,
Сурми грають на тривогу
І скриплять на вежах брами
На залізних ретязях.
Підступають знов ватаги
На чолі із злим Скомундом
І з Борутем, що провадить
Сім ятвязьких ватажків.
Обійшли рови і вали
Та на озері замерзлім,
Де ні стін, ні веж не було,
Стали ніби чорна тінь.
Та як буря налетіла
На ятвязькії загони
Сорок витязів хоробрих,
Сорок княжих юнаків.
І зчинився бій завзятий,
Люта січа розгорілась
На тонкому, першім льоді
На життя або на смерть.
І Борут із злим Скомундом
На високих кучугурах,
Що над озером Небельським,
Приглядались здалека.
І не витримав лід тонкий
Тягару людей і зброї,
І забрали нетрі Небля
Оба війська у полон.
Тільки Борут із Скомундом,
Із Скомундом-чародієм,
Перестрашені до смерти,
За Ясельду утекли.
Проминуло літ немало,
Знов Скомунд збира ватаги
І лісами понад Бугом
Підступає аж за Холм.
Палить дворища і села
І дороги трупом стелить,
А з Охожі та Бусова (16)
Силу люду полонить.
ІV
В княжім граді сурми грають,
Сурми грають на тривогу.
То збирається кіннота
Під Василька білий стяг.
Б’ють копитом бистрі коні,
Чують бій і ржуть в тривозі,
А на списах коруговки
В легкім вітрі лопотять.
То Василькова дружина
Поспішає до Охожі,
Звідси вістка про ятвягів
До столиці надійшла.
Як орел на здобич свою
Налітає у просторі,
На Борутові ватаги
Налетів Васильків полк.
Як орли на зграю круків,
Так на голови ятвягів
Налетіла вся кіннота
І мечами посікла.
І лягли в завзятій січі
Сам Скомунд разом з Борутем,
З тим Борутем, що проводив
Сім ятвязьких ватажків.
А по битві князь Василько
Наказав на страх ятвягам
Стяти голову Скомунда,
На дубовий паль встромить.
І не чути вже віддавна
Про ятвязькії напади,
Про кінноту Василькову
І про княжих юнаків.
Там, далеко за лісами,
За бродами, болотами,
Заколисане віками,
Спить Полісся міцним сном.
Там річки пливуть ліниво
Серед решток пущ колишніх,
І пливуть літа поволі,
Мов вода поліських рік.
А на просторах широких,
Мов дзеркала велетенські,
Чи при місяці, чи в сонці
Грає поверхня озер.
На грудах (17) та над річками,
На озерах та на пущах
Залишились свідки слави –
Вали давніх городищ.
Старий Пінськ і стольний Турів,
Кобринь і градець Ратенський –
Торговища та твердині
Княжих воїв та купців.
Та давно шляхами тими
Від Дніпра аж ген до моря
Не спішать купців ватаги
На ком’ягах та човнах.
Занесло річки пісками,
Замулило переходи,
А по волоках забутих
Виють вовки уночі.
І по річищах зрадливих,
По мілизнах і по вирах
Кораблів, як то бувало,
Не провадить поліщук.
По дворищах і по селах,
По хатах курних та чорних
Заглянула у віконця
Лиха матінка-нужда.
А на озері Нобельськім,
Де колись був город Небель,
На півострові високім
Залишилося сільце.
А в оселі цій убогій
Є переказ серед люду –
Про ятвязькії походи
Та про княжих юнаків.
Є переказ, що у Неблі,
Уночі при дні озернім,
Як мине велика буря,
Чути січу, чути бій.
Чути, як мечі брязкочуть
По щитах та по шоломах,
Свищуть, як в повітрі стріли,
І стинаються списи.
А як ухо приложити
До землі у тиші ночі,
Чути крик і чути стогін,
Передсмертний чути зойк.
То над ранок вже по бурі
Спалахне луна на сході
Та замінить води Небля
В червень, ніби людська кров…
Примітки О. Цинкаловського:
1. Город Володимира – столиця Галицько-Волинської держави.
2. Визна – пограничний город з ятвягами над річкою Безна.
3. Білгород – оборонний город у лимані Дністра.
4. Князь Василько – брат Данила.
5. Шлях Бугом і Віслою з Галицько-Волинської держави.
6. Ратно – містечко Ковельського повіту на водному шляху з Прип’яті до Бугу й далі на захід.
7. Погость - /від погостити/ - місце збирання податків і резиденція купців-гостей.
8. Стир – річка на Волині, права притока Прип’яті.
9. Веселуха – річка на Поліссі, що впадає до річки Струменя, притоки Прип’яті, недалеко від озера Нобель.
10. Князь Роман – Галицько-Волинський Великий князь.
11, 12. – Ятвязькі князі – ватажки.
13. Загороддя – на північному заході від Пінська, урожайний і густо заселений край в ХІ – ХІІ століттях.
14. Ком’яга – велика лодь для перевозу товарів і людей. Виготовлялася в Пінську, Столині й Турові.
15. Ясельда – річка, західна притока Прип’яті.
16. Брусово – село недалеко Холму.
17. Груд – високе підвищене місце, ніби острівець на болотах.
9. Веселуха – річка на Поліссі, що впадає до річки Прип’яті, недалеко від озера Нобель.
ВідповістиВидалити