У колекції Національного музею народної архітектури та побуту України є й вітряк із села Морочне. Його зовнішній вигляд мало про що розповідає нам.
Існує опис цієї будови спеціалістами. Вітряк із села Мале Морочне зведений у 1948 році вскладчину всім селом, замість вітряка що згорів у війну. Кожен порізав на своїх межах вільху таку, щоб годилась на брусся, потесали і під керівництвом власника вітряка, за активної участі його синів звели вітряк, бо потерпали без млина.
Тож вітряк зведено толокою, а згодом переведено до колгоспу, хоча власник продовжував працювати на ньому і при передачі його, вже занедбаного до музею, благословив його майбутню суспільну місію.
Це дво- триповерховий кругляк, у якого жорна на другому поверсі, на першому комора, мішки з зерном піднімають воротком на другий поверх і засипають у кіш над жорнами, а проте, значна висота (а отже й розмах крил та потужність) викликали ускладнений привід жорен.
Жорна розміщені як у стовпових вітряків не по центру, а проз бік. Коване веретено, встановлене вилкою на портлицю верхнього каменя, вверху кріпиться до балки, що визна- чає висоту другого поверху, хоча підлоги тут нема.
Веретено має чималу циліндричну баклушу, що входить у зачеплення з кулаками колеса на торчовому валу, встановленому по центру вітряка на підлозі другого поверху, а вгорі – до вже рухомої балки поворотного верху.
Тут на ньому закріплено велику конічну баклушу, що обер- тається кулаками колеса на валу з крилами. Крила не мають коромисел, а суцільна, дубова, тесана на конус, на два кінці, “шмига”, що протягується крізь отвір у валу, є основою одразу двох протилежних крил.
Це архаїчна, хоч і складна у виготовленні, доборі довгої рівної деревини, але механічно і експлуатаційно дуже досконала конструкція, виготовленням якої володіли майстри цього глухого присілка. Верх має невисокі каркасні стіни четвериком і двосхилий дах на кроквах, критий коленими дошками.
Навертається на вітер двома правилами, закріпленими до каркасу поворотного верху і зв’язані внизу.
Нещодавно до Національного музею народної архітектури та побуту України надійшла пропозиція про співпрацю від віце-президента «Рівненського земляцтва» Василя Яніцького. Він дізнався, що вітряк із села Мале Морочне Зарічненського району Рівненщини, що в експозиції «Полісся», належав колись його прадіду Павлові Репецькому.
Будували його всім селом уже після війни, у 1948 році, тож доброї деревини знайти було годі - розповідають, що для млина люди порубали вільхи в себе на межах.
Але нині вітряк перебуває в аварійному стані. Реставраційні роботи заплановано на осінь. Василь Яніцький шукає на рідній Зарічненщині старих будівельників, які пам’ятають іще секрети прадідів, щоб усе відбудовувалося за старовинними технологіями.
До речі, катастрофічна нестача фахівців, які вміють перекрити хату соломою чи збудувати дім без єдиного цвяха — ще одна проблема, з якою постійно стикається керівництво музею. А реставраційна майстерня, де досвідчені майстри ділилися б досвідом із молоддю, не працює уже років 15.
Немає коментарів:
Дописати коментар