Історія Вовчицької школи (Дослідження школярів)

Стоїть у центрі села, у шумовинні розлогих беріз, споруда. Добра й лагідна, вимоглива й справедлива, терпляча, як мудра мати, вона своїм теплом зігріває дитячі серця.

Це Вовчицька загальноосвітня школа 1 - 2 ступенів Зарічненської районної ради Рівненської області, що є окрасою, гордістю та надією не лише села, а й району.

Багата й славна історія навчального закладу. На початку XX століття у Вовчицях не було школи. Діти навчалися у селі Коник, куди переправлялися через річку мостом.

Пізніше, під час громадянської війни, його спалили, відступаючи, поляки. Ходили в школу Масевич Іван Степанович, Швая Петро Степанович, Швая Григорій Дмитрович, Вишневський Остап Євменович, Усович Єфросинія Степанівна. Навчання проводилося російською мовою. Вчитель був родом із Білорусії.

Із 1921 року за Ризьким договором територія Зарічненського району, у тому числі й нашого села, входила до складу Поліського воєводства Польщі. Тодішні школи знаходилися у найманих хатинах Карпів, Бобриків. 

Ходили в основному хлопчики. Дівчаткам було ніколи: доглядали меншеньких, працювали. Двічі, у середу і п'ятницю, приїжджав дяк із Погоста чи Морочно. Та на це потрібні були гроші. Тому далі ніхто не вчився. 

Старожили розповідають, що школа була в куточку села Сад, де жив підпанок Кузьмін. Вчительку звали Галиною. Пізніше це місце продали Полховському Олександру Івановичу, котрий у 1940 році тут відкрив кооператив.

У 1939 році в селі відкрилася школа з українською мовою навчання. Приміщенням для неї стала хата поміщика Кибальчика. Учителював Андрій Олексійович Семенчик, у минулому дяк із Локниці. Згодом у школу з південних областей України приїхали Віра Григорівна Матюха та Олександра Іванівна Мірошенко. Друга працювала в Канаві, що нині зветься Зелена Діброва.

Коли розпочалася війна, заняття в школі припинилися. Доля перших учителів для нас лишається невідомою. Приміщення школи згоріло.

Навчання відновилося в 1946 році. Під школу був пристосований будинок, перевезений із Зарічного (нині це приміщення шкільного складу). Деякі класні кімнати знаходились у приватних будинках. Не вистачало підручників, зошитів. В одному класі вчилися діти різного віку. У школі працювали такі педагоги Гнида Семен Іванович та Гнида Марія Миколаївна, Ткач Ольга Данилівна, Мальченко Ольга Сергіївна та інші.

Перший повоєнний випуск Вовчицької школи (1947 року реорганізована у семирічну) відбувся в 1953 році. Її першими випускниками стали Бобрик Катерина Семенівна, Лосінець Віталій Герасимович, Масевич Марія Гнатівна, Мельникович Галина Леонтіївна, Мельникович Тетяна Іванівна, Швая Віра Василівна, Полюхович Василь Ілліч, Полюхович Григорій Семенович, Швая Дмитро Миколайович, Швая Василь Борисович, Швая Степан Миколайович, Смаглюк Анастасія Федорівна, Смаглюк Єва Максимівна, Швая Марія Тимофіївна, Вишневська Ольга Гнатівна, Швая Марія Юхимівна, Мельникович Лідія Петрівна, Полюхович Максим Андрійович, Полюхович Іван Семенович.

У травні 2003 року зібралися колишні випускники на ювілейну зустріч. Як цікаву історію, слухали присутні спогади про ті перші уроки, навчання ще при гасових лампах, розповідали про свою першу вчительку Марію Іванівну Кольцову та директора школи Красновського Леоніда Феофановича.

1960 року побудовано дерев'яне приміщення школи (директорував Сітуха Петро Андрійович), яке у 80-х роках минулого століття обклали цеглою. Із 1976 року заняття розпочалися ще в одному (цегляному) приміщенні (директор - Мельникович Михайло Леонтійович). Доречно згадати, що першими вчителями, вихідцями із нашого села, були Мельникович Галина Леонтіївна та Мельникович Михайло Леонтійович.

Протягом другої половини XX - початку XXI ст. керували освітнім закладом Марія Петрівна та Петро Михайлович Юники, Андрій Іванович Масевич, Ольга Петрівна Малига, Іван Олександрович Диковицький.

Нині Вовчицьку загальноосвітню школу І-ІІ ступенів очолює Мельникович Галина Денисівна. У 2009-2010 навчальному році в школі працює 23 педагоги. Серед них - 1 вчитель-методист, 6 старших учителів, 7 спеціалістів вищої категорії, 5 спеціалістів І категорії, 1 спеціаліст II категорії, решта - мають кваліфікаційну категорію «спеціаліст».

Учителі беруть активну участь у різноманітних заходах, у тому числі й у Всеукраїнському конкурсі «Вчитель року». В 1996 році вчитель української мови та літератури Швая М.М. стала лауреатом обласного етапу даного конкурсу.

Більше 60 років діє Вовчицька школа. Із її стін вийшло багато випускників. Різні професії та спеціальності вони здобули. Та найбільше з них стали працівниками сільського господарства, вчителями, лікарями.

Гордістю школи є зразковий (народний) дитячий фольклорний гурт «Вовчицькі півні», заснований учителем української мови й літератури Шваєю М.М. у 1988 році, який є учасником, лауреатом, призером багатьох міжнародних, всеукраїнських, районних фольклорних фестивалів, конкурсів, а також учасником Міжнародного конгресу українців (місто Київ, 1992 рік), одним із засновників фестивалю «Батьківські пороги» (м.Чернівці, 1994 рік) тощо.

Школа пишається своїми випускниками. Серед них:

поети Полюхович Іван Семенович та Швая Василь Гнатович (один із засновників Руху на Рівненщині, делегат його вересневого з'їзду, 1989 рік), 

Заслужений журналіст України, головний редактор газети «Полісся» Алексіюк Тамара Гнатівна, 

Заслужений працівник культури Гриненко Наталія Василівна, 

кандидат географічних наук Полюхович Василь Семенович, 

викладач Бердичівського педагогічного коледжу Мерзін Петро Олексійович, 

делегат XIV з'їзду ЛКСМУ Кучинська Юхимія Степанівна, 

делегати з'їздів УНП Мельникович Ігор Данилович (нині учитель даної школи) та Мельник Павло Володимирович (колишній голова Зарічненської РДА), 

меценати Швая Павло Остапович (голова ФГ «Вікторія»), Швая Віктор Васильович (підприємець), Швая Василь Олександрович, засновник фольклорного жіночого колективу села Вовчиці,

 Швая Віталій Борисович (учасник однієї із радіопередач «Золоті ключі») та інші.

Є у нас вчительські династії. Це - сім'я Ковтуновичів, де всі четверо дітей стали вчителями української мови і літератури: Швая Марія Михайлівна (її син - Швая Олександр Гнатович, вчитель історії й українознавства, заступник директора школи з НВР); 

Рудківська Ганна Михайлівна, колишній директор Ясногірської загальноосвітньої школи Сарненського району, а нині - вчитель української мови й літератури (її двоє синів, Ярослав та Олександр, є викладачами Київського національного лінгвістичного університету, а донька Тетяна - вчитель іноземної мови); 

Боротюк Ольга Михайлівна, вчитель української словесності на Сумщині; Бубкіна Тетяна Михайлівна, вчитель української мови й літератури Ясногірської загальноосвітньої школи І-ІІ1 ступенів (її донька навчається у Київському національному лінгвістичному університеті).

А ще сім'я Полюховичів із села Зелена Діброва, де педагогічну діяльність батька Андрія Олексійовича продовжили донька Галина (методист відділу освіти Зарічненської РДА) та онука, котра навчається у Київському національному університеті ім. Т.Г. Шевченка. 

Потрібно згадати, що дехто із дітей учителів школи теж продовжили їхню справу. Це - Шваї Тамари Федорівни, Шваї Тетяни Андріївни, Хомич Марії Федорівни, Шваї Віри Миколаївни та інші.