Доля Лілії Тукальської-Нелюбович. Доля її пам’ятника, що в місті Пінськ

Рік 1897 видався для мутвицьких поміщиків Станіслава Тукальського-Нелюбовича та його дружини Анни з Корсаків дуже щасливим: 22 жовтня в них народилася донечка. Через 4 роки у неї з’явився братик Геронім. Саме він, Геронім, розповість у своїх рукописах про долю його сестри, котра прожила всього 13 років.

Рік 1911 був дуже трагічним для родини Тукальських-Нелюбовичів: приблизно за місяць із життя пішли й батько, і дочка…

Лілія навчалася в ІV класі реального училища. Якось вранці вона занедужала: боліло горло, піднялася температура. Лікар установив діагноз «інфлюенца» й рекомендував не підводитися з ліжка. Трохи одужавши, знову пішла на навчання. 

А через кілька днів гарячка повернулася. Викликалися різні лікарі, дівчинка вживала рекомендовані ліки, але її самопочуття не покращувалося. Відомий у тогочасній Варшаві лікар Богуцький виявив запалення легень. Було вирішено робити операцію. Усунення рідини з легенів зробив лікар Чехомський. Операція була вдалою, але поліпшення не було. Вирішили робити повторну операцію, цього разу з вирізуванням ребра. Усі ці операції, стверджує пан Геронім, відбувалися в їхній квартирі. Оперував знову лікар Чехомський. Наступило видиме поліпшення, а одразу після цього – незрозуміле погіршення… Виявилося, що в рані був забутий якийсь тампон – його вийняли вже при повторній операції. 

І доки дівчинка хворіла, її батько поїхав до Мутвиці, аби уладнати фінансові справи: для лікування дочки потрібні були великі кошти. І прямо в потязі на станції Луків у нього стався сердечний напад. Син Геронім згадує: «Як виявилося потім, він залагодив справи в Пінську й повертався до хворої доньки, гнаний неспокоєм та тугою. Не доїхав – не витримало серце… Я не чув, щоб татусь колись нарікав на серце…» Заливши важкохвору дочку, Анна Тукальська-Нелюбович поїхала до Лукова забирати тіло чоловіка. 

«Далі мені писати важко, - зазначає в рукописі Геронім. – Нарешті після чергової операції лікарі вирішили, що пацієнтці необхідне свіже повітря й порадили вивезти Лілію до Мілановки. У березні сестра померла від туберкульозу. Похорони були в Пінську. Саркофаги стояли поруч у склепі, який був споруджений з волі мами на кладовищі в Пінську. Дат я не пам’ятаю, але мама завжди говорила про цифри-сокирки… У моїй пам’яті споминів про похорони залишилося мало. Хіба лише переповнений парафіянами костел під час богослужіння та юрба людей у похоронній процесії. Пам’ятаю, що було чимало селян із Мутвиці, Вєшні, околиць…»

Дати смерті батька й дочки легко можна встановити за надписами на їхніх пам’ятниках на пінському кладовищі: Станіслав помер 22 лютого 1911 року, його дочка – 26 березня 1911. 

Написати цю статтю мене спонукала інформація Вікторії Антоненко, вміщена на білоруському сайті: https://pinsk.1reg.by/authors/viktoriya-antonenko/ 

Тепер стала відомою й інша історія – доля пам’ятника дівчинці Лілії. Оця скульптура донині знаходиться на кладовищі, що на вулиці Спокійній у Пінську. «Śpij, Luli! … śpij, jedyna moja» - «Спи, Ліліє!.... спи, єдина моя», - ці слова вигравірувані на цьому пам’ятникові дівчинці в гарному платті з комірцем, із портфеликом у руці. 

Автор статті розповідає про таємниці, що окутують це ім’я, про історію створення пам’ятника. Цікаві факти повідав історик-архівіст Едуард Злобін. Автор пам’ятника – скульптор Б. Мазурек, це одне з найкращих творінь митця 1914 року. Дозвіл на виготовлення пам’ятника в такому вигляді мама Лілії отримала у Ватикані. Біля ніг дівчинки була фігура її собаки. Автор статті припускає, що гімназистка могла померти від укусу собаки. 

Пояснення й цьому фрагментові скульптури подає Геронім: «Літо ми неодмінно проводили в Мутвиці. У мене тут був улюбленець фокстер’єр Кецьо, Ліля мала Міка. Узагалі, у нас була ціла «ферма» з розведення фокстер’єрів. Матір усіх цуценят Трильбу було привезено з Англії кимось із наших родичів…» Діти мутвицьких поміщиків обожнювали собак, ось чому на пам’ятникові Лілії присутній собака.

Із статті Вікторії Антоненко дізнаємося, що скульптура на пінському кладовищі часто піддавалася вандалізму: після війни її розстрілював п’яний НКВС-ник. При проведенні робіт по благоустрою некрополя в 2007 – 2008 роках частини пошкодженого пам’ятника були зібрані, виявлено було й голову скульптури. Ці рештки зберігалися в склепі, але вони вже зникли. Згодом плита пам’ятника була запаяна, бо на цьому місці із кінця 1990-х років збиралися «сатаністи». Існував проєкт, згідно з яким мала проводитися реконструкція пам’ятника, та, на жаль, цього не сталося. 

Нині від скульптури дівчинки-гімназистки залишилася лише її частина. Цікаво, що в міжвоєнний час ця скульптура була на польських та німецьких фотолистівках. На одній із них пам’ятник названо найкращою скульптурою пінського кладовища… 

А ще слід зазначити, що на пам’ятникові так багато кам’яних квіток лілій… І всі вони дівчинці Лілії…