Про що розповіли документи домашнього архіву із Серник

Перед Вами рукописний зошит. Нині він у домашньому архіві Полюховича Федора Володимировича. Більше місяця працювала над прочитанням та перекладом вміщених там документів. Хочеться сказати слова подяки власникові цього архівного документа. У багатьох поліських родинах зберігаються давні реліквії, але рідко хто зважиться віддати їх для загального огляду. Федір Володимирович якось сказав мені, що це надбання нашого краю. Ми давно з ним вивчаємо ті записи, а нині подаємо для ознайомлення всім небайдужим до історії нашого краю.

Тут занотовані документи Віленського центрального архіву древніх актових книг Віленської, Гродненської, Мінської, Ковенської, Люблінської, Вітебської та Могильовської губерній. На першій сторінці цього зошита зазначено, що згідно з проханням міщанина Василя Федоровича Полюховича Серницького від 2 березня цього 1911 року, у Віленському центральному архіві були проведені ретельні пошуки, унаслідок яких були виявлені документи, котрі стосуються маєтку прохача Серники. Усі вони виписані з актових книг Пінського гродського суду. 

За кожен отриманий документ Василь Полюхович платив актове мито. Отак більше ста років тому наш земляк зберіг нам деякі факти історії. Хто він, цей Василь, із якого роду, поки що встановити не вдалося.

Усього в рукописному зошиті значиться 14 документів різних років. Серед них – виписки із писцевих книг Станіслава Хвальчевського та Лаврина Войни, де описані дворища Серник у ХVІ столітті. Цікаво, що подані дворища не лише зарічненського села Серники, а й однойменного поселення, що нині в Білорусі. Є навіть інвентар села Сернички 1776 року. Постає питання: чи ці села якось пов’язані між собою, чи просто їхні назви схожі між собою.

Під №13239 за 1793-1795 роки (акт. мито 3 руб.) значиться привілей королеви Бони Лук’янові Полуху Дмитровичу «на высвобожденіе его отъ тяглой службы и по переводу его на боярскую военную службу». Видано 27 травня 1526 року руською мовою. Це той головний документ, на який спираються Полюховичі Серницькі при підтвердженні свого шляхетського походження.

Виписаний привілей тієї ж королеви Бони тому ж Лук’янові Полюховичу «о сложенни с него платы 80 грошей» до королівської казни з пів дворища Созоновське-Білотчич. Видано 6 березня 1537 року руською мовою латинськими літерами.

10 квітня 1598 року руською мовою латинськими літерами був написаний привілей Сигізмунда ІІІ королівським зем’янам Полюховичам-Серницьким про підтвердження привілею королеви Бони від 27 травня 1526 року.

Серед документів рукописного архіву - привілей королеви Бони пінському королівському малярові Навоші на два дворища в селі Серниках та на двір у місті Пінську. Надано у Кракові 20 квітня 1525 року руською мовою кирилицею. Записано у книзі привілеїв священникам та дворянам Пінського повіту під №18139.

Усі ці документи нині можна легко відшукати в мережі. Вони оцифровані й знаходяться у вільному доступі. Але в рукописному зошиті нас чекали прямо сенсаційні факти.

Тут записаний декрет князя Федора Івановича Ярославовича, котрий вирішує суперечку між Полюховичами із маєтку Серники та островлянами про володіння й користування землями над річкою Прип’ять Велятицькою, Серницькою, Ладорозькою та Парською в селі Острів. Цей декрет 21 квітня 1510 року поки що не зафіксований у жодному історичному джерелі. Сам декрет князя Федора написаний руською мовою руською азбукою.

Один із документів свідчить про походження жителів Серник із прізвищами Костюкович, Грицевич та Лазарович. У Віленському архіві зберігається документ під №13039. Це привілей короля Яна ІІІ польською мовою від 20 березня 1680 року, даний шляхтичам Афанасію Костюковичові, Сафонові Лазаровичу та Андрію Грицевичу Навойшам. Цей документ підтверджує привілеї королеви Бони, надані королівському її малярові з Пінська Навоші про раніше надані йому Федором Івановичем Ярославовичем дворища в королівському селі Серниках: Скарбовщизну та Долговщизну та на двір у місті Пінську. Написано у Кракові 1525 року руською мовою кирилицею. Цей документ свідчить, що Костюковичі, Грицевичі та Лазаревичі – це нащадки маляра Навоші. Їхні прізвища пішли від засновників родів – Кості, Гриця та Лазаря.

Ще один документ, записаний в архіві під №13016, - це скарга унійного ієромонаха Серницького монастиря Симона Жаворонювича про нанесення йому важких побоїв королівським зем’янином Матвієм Яцкевичем Серницьким у той час, коли він проводив ремонт тину біля городу, який межує із пляцем пана Олександра Гнатовича Серницького. Датовано 15 квітнем 1664 року. Цей документ свідчить, що в селі Серники діяв унійний монастир. Старожили Серник згадують, що колись давно в Серниках був монастир. Тепер можна проводити ретельний пошук документів про діяльність цього унійного монастиря.

Але найбільша несподіванка чекала нас при дослідженні документа під №13013. 15 серпня 1661 року Левко Серницький подав скаргу до гродського суду. Він пише про те, що чимало добр Полюховичів Серницьких забрано до Пінського староства: «Немало ґрунтів, пущ, дворищ забрали, привласнили, не маючи на це ніякого права. І тими, хто їх утримує, не виконується жодних повинностей». Він наводить документ – задворний асесорський декрет короля Владислава ІV з приводу суперечки Пінського староства з шляхтичами Полюховичами Серницькими про правильне володіння маєтком Серники, виданий у Вільні 30 березня 1648 року руською мовою латинськими літерами.

Левко звертається до суду з вимогою віддати шляхтичам Полюховичам Серницьким половину земель у Серниках на в новоосаджених селах Дубрівську та Озерську. Як доказ називає приголомшливий факт: у селі Серниках було три брати - Міс, Білот та Полюх. Усього в Серниках було 5 дворищ. Дворище Полюховичі належало Полюховичам, їм же належало пів дворища Білотчич. Інша частина Білотчич – братові Полюха Білоту. У дворищі Місевичі господарював брат Полюха Міс. А до замку Пінського належали всього два дворища - Костюковичі та Хилимоновичі.

Із цього документу дізнаємося ще один дуже цікавий факт: землі Серник межували з володіннями князя Чорторийського. На підтвердження правильності своїх вимог Левко Серницький подає декрет пінського лісничого, князя Якоба Четвертинського від 14 січня 1587 року, де вказані кордони села Серники. І названі землі шляхти Полюховичів, яка мала половину ґрунтів. Їхні володіння розпочиналися від пущі Рознего до урочища Семилох, під Уволосиць, на Стороженське, посеред болота межа між урочищами Клобука та Колоса до Рубра на річці Рудиці й далі аж до кордону із землями Чорторийського.

Тепер зрозуміло, у чому ж була заслуга Полюховичів перед королевою Боною. Полюх із синами ревно стеріг, аби Чорторийський не переходив кордони на межі із серницькими землями.

І все ж вимоги Левка Серницького не були задоволені. Комісарам – стольникові Адамові Брестському, писарю Петрові Поклонському – велено було виїхати до села Серник, переміряти там землі та землі Дубрівська й Озерська в описаних кордонах. А потім із переміряних земель, пущ та інших «приналежностей» третю частину виділити шляхті Полюховичам Серницьким, а дві третини – підданим королівським. А щодо дерева бортного, то «кожен відносно знаків своїх має утримувати та вживати».

Ось такі приголомшливі факти з історії нашого краю вдалося відшукати в рукописному зошиті. Записи були завершені 19 березня 1911 року. Тобто майже 113 років тому. Із якою метою власник цього архівного зошита збирав ці документи, можна лише здогадуватися…

Багато сторінок цього зошита відсутні. Вони відрізані ножницями. Ми з Федором Володимировичем вирішили, що ці документи були використані Полюховичами Серницькими чи тим же власником Василем Федоровичем під час різних судових засідань. Деякі записи зроблені вже Калеником Полюховичем, котрий мешкав на хуторі Соломир. Вони розпочинаються із 19 березня 1924 року й стосуються в основному судових позовів.