Про першого дослідника роду Полюховичів до 17 коліна (Софія Делідон)

Пропоную Вам передрук статті "Пошуки коренів – чому це важливо?" із газети "Полісся".У ній розповідається про подружжя Охремчуків із Вараша. Віталій допоміг своїй дружині, котра родом із Полюховичів, дослідити її рід до протопласта (родоначальника) роду - Мальця, якого згадує у своїй грамоті 1526 року королева Бона.

Інтерв'ю у Віталія взяла студентка Острозької академії Софія Делідон. Ідея цієї публікації належить мені. Так хотілося, аби весь світ дізнався, як же віддано поліщуки досліджують свій рід.  Отож приємного читання!

Чи можливо дізнатися ім’я предка, який жив 500 років тому? Або дізнатися, чи були серед предків дворяни? Відповіді на ці питання отримали Віталій Охрімчук та його дружина Марія, які займаються дослідженням власного родоводу і змогли досягти неабияких результатів у дослідженні гілки Полюховичів у родоводі Марії.

Ми поспілкувалися з паном Віталієм про його зацікавлення генеалогією, перебіг пошуків та важливість досліджень своїх предків кожною людиною.

- Віталію, для початку розкажіть, чим ви займаєтеся в повсякденному житті?

- Я проживаю у місті Вараш, працюю інженером на Рівненській АЕС, з дружиною виховуємо доньку. Свого часу досліджував історію Вараша, зараз досліджую свій власний рід та допомагаю дружині в дослідженні її роду.

- Як у вас виникла ідея займатися дослідженням родоводу, що стало поштовхом для цього?

- Досліджувати почав 7 років тому після того, як померла моя бабуся, а також почали помирати інші родичі старшого віку. Тоді виникло розуміння, що пам’ять про них і пам’ять про старші покоління потрібно зберегти. Я розпитав своїх старших родичів, склав родове дерево, дружина провела таке ж опитування у своїй родині й на цьому на той момент все закінчилося. Десь пів року тому я випадково натрапив в соцмережі на допис про дослідження родоводу з інформацією про оцифровані метричні книги. 

Мене це зацікавило, тому що раніше я вважав, що метричні книжки треба шукати виключно в архівах, їхати туди, сидіти в читальних залах, а у мене не було особливо часу і можливості це робити. Після цього почав більше дізнаватися і побачив, що зараз можна досліджувати родовід, просто сидячи за комп’ютером, адже багато документів оцифровані. З’явився такий повторний поштовх і зараз я активно продовжую дослідження.

- А як загалом проходить процес дослідження, як ви знаходите дані, від яких можна відштовхуватись?

- У першу чергу аналізується інформація по тих предках, про яких ще пам’ятають родичі: прізвища, імена, місця народження і проживання. Відштовхуючись від цього, шукаю метричні книги і інші документи. Для пошуку документів використовую сайти, на яких можна подивитись наявність по конкретному населеному пункту генеалогічних документів, місцезнаходження паперових оригіналів. Далі є сайти архівів, де знаходяться деякі оцифровані документи, а також інші сайти, де також розміщують документи такого типу. 

Допомагають різні генеалогічні форуми, спільноти. Шукати треба багато і у всіх можливих місцях, десь якісь документи обов’язково знайдуться. Звісно, інколи доводиться робити запити в архіви чи шукати людей, які зможуть сфотографувати для тебе документи в архіві. А інколи доцільніше просто почекати, поки архів сам планово оцифрує необхідні документи. На щастя, зараз в архівах України робота з оцифрування метричних книг та інших генеалогічних документів ведеться дуже активно.

- На скільки поколінь вам з дружиною вдалося дослідити лінію Полюховичів і як це вдалося?

- Для початку хочу сказати, що по Зарічненщині досить хороша збереженість метричних книг та ревізьких казок – актів обліку податного населення російської імперії. Більша їх частина знаходиться в білоруському архіві та є частина в рівненському архіві. Великим сюрпризом стало те, що майже всі ці документи доступні онлайн. Дослідивши їх, вдалося, по-перше, підтвердити, що предки дружини по гілці Полюховичів дійсно були дворянами, по-друге, дослідити цю гілку до 18 століття. 

Тоді здавалось, що це вже межа, адже в кожному генеалогічному дослідженні є своя межа, коли вичерпуються джерела і далі вже майже неможливо щось дослідити. А по Зарічненщині основні генеалогічні джерела обмежуються кінцем 18 – початком 19 століття. Та я продовжував шукати і в одній з соцмереж натрапив на дописи відомої краєзнавиці Зарічненщини Валентини Тумаш. Вирішив зв’язатися з нею й запитати, чи є в неї якісь документи, які могли б допомогти в дослідженні Полюховичів. 

Ми з нею кілька разів поспілкувалися, поділилися один з одним деякими матеріалами. Потім на одному сайті, який мені порадила пані Валентина, я дізнався, що існують давні родові дерева Полюховичів, які виявилися частиною справи початку 19 століття про підтвердження дворянського походження роду Полюховичів. Тоді виникла, як на той час мені здавалось, шалена думка: а раптом з допомогою цих дерев вдасться зв’язати предків дружини з гілки Полюховичів з першим представником цього роду на поліських землях Дмитром Полюхом. 

Я звернувся до пані Валентини, і вона знайшла у своїх архівах цифрові копії цих дерев та поділилася ними зі мною. А далі всього після години праці з отриманими матеріалами я знайшов предків дружини у дереві Мальця – одного з синів Дмитра Полюха. Потім простежив до самого Мальця родову гілку, а під час подальших досліджень ще одну гілку Полюховичів дружини знайшов також у дереві Мальця. Таким чином, зараз гілка Полюховичів у родоводі простяглася на 17 поколінь – до кінця XV століття. Про такий приголомшливий результат на початку нашого дослідження ми з дружиною не могли й мріяти.

- Були ще якісь цікаві чи несподівані факти, які ви дізналися про предків дружини?

- Здавалося б, що можна цікавого дізнатися з метричних книг, адже це документи з сухими фактами: народження, шлюб, смерть. Та коли комплексно аналізуєш знайдену інформацію, то часто трапляються цікаві відкриття. Наприклад, Василь Полюхович, що народився у 1801 році, був тричі одружений. Перші 2 дружини померли молодими, але від кожної встигли народилися діти. А останній син Василя, Олександр, який став прапрадідом дружини, народився вже від третьої дружини, коли його батьку було аж 55 років. Самого ж Олександра чекали непросте дитинство і молодість. 

Спочатку після польського повстання 1863 року всіх серницьких Полюховичів позбавили дворянського титулу, потім Олександр мусив протягом 7 років відбувати військову службу. Зрештою одружився на простій селянці (чого не міг би собі дозволити, будучи дворянином) та оселився з молодою дружиною у Дібрівську. Цікавим також є те, що як і в наш час, у минулому в кожної гілки Полюховичів були свої прізвиська, які також були записані в метричних книгах та ревізьких казках. І це, між іншим, значно спростило у нашому дослідженні пошук саме «свого» Полюховича серед низки інших Полюховичів. 

Так вдалося простежити, що гілка Полюховичів дружини звалася Бельки або ж Бельковичі, потім одне з відгалужень цієї гілки отримало прізвисько «Сушко», а коли і ця гілка розрослася і з’явилося двоє Іванів Васильовичів Сушків, то одного з них стали звати «Кузло». Ще одну цікаву історію виявили, коли досліджували предків з Дібрівська: на початку XIX століття рідна сестра предка дружини Наталія Кузло вийшла заміж за хлопця на ім’я Лаврентій Савчук зі Сварицевич. Він пішов в прийми у Дібрівськ і через деякий час у документах його стали записували вже як Кузло, а свого прізвища він позбувся.

Дві Марії - бабуся й онучка

- Із яких територій походять предки дружини з вашого дослідження?

- Поки ареал нашого дослідження невеликий, адже всі відомі на цей час предки походили з сусідніх сіл: Серники, Дібрівськ, Воронки, Бишляк, Великі Телковичі.

- Які виклики або труднощі траплялися з вашим дослідженням? Можливо виникали суперечності або втрати даних?

- Як я вже казав, збереженість генеалогічних документів по вищезгаданих селах хороша. Проте за деякі роки метричні книги не збереглися, що дещо ускладнювало пошуки і змушувало проводити ціле розслідування. Наприклад, якщо запис про шлюб не зберігся, то щоб визначити дівоче прізвище дружини, аналізували, хто був хресними батьками дітей цього подружжя, хто був свідками на весіллях дітей подружжя. 

Також в документах часто траплялися помилки: вказувалися невірні, імена, по батькові. Так вже згадуваний мною Лаврентій Савчук зустрічається в документах з трьома різними по батькові: Олексійович, Микитович та Іванович. Тому доводилося ретельно перевіряти і зіставляти інформацію. Конкретно з Полюховичами, при дослідженні яких ми з дружиною очікували отримати найбільше проблем, нам пощастило, й основні записи збереглися. 

Але коли в метричних книгах дев’ять з десяти осіб Полюховичі, і часто трапляються одні й ті ж імена та по батькові, то доводиться перебирати й відсіювати багато людей, аналізувати, хто підходить під всі критерії і є тим самим предком, якого шукаєш.

- Який поточний стан цього дослідження? Що будете робити далі?

- Що стосується Полюховичів, то дослідження цією гілки по наявних документах в основному завершене, лишилось уточнити деякі деталі. Але сподіваюся, що ще знайдуться якісь документи, що дозволять доповнити вже наявну інформацію. Загалом вивчення родоводу продовжується, адже не дослідженими залишаються ще інші гілки. Крім того, є деякі населені пункти, по яких документи майже не оцифровані, тому чекаємо їх оцифрування.

Родина дружини Віталія 

- Ви згадували про дослідження власного родоводу та історії Вараша. Які результати цих досліджень?

- Власний родовід я поки дослідив максимум відсотків на 20%, тому роботи ще дуже багато. А найдавніші знайдені на даний час предки — козаки з Чернігівщини, які народилися в середині 17 століття.

- Щодо історії Вараша, то мені вдалося знайти першу згадку про село Вараш, датовану 1577 роком, що набагато раніше, ніж загальноприйнята до цього дата 1776 рік. Крім того, вдалося дізнатися кількість населення та власників села у різні періоди. За результатами цих досліджень було кілька публікацій у місцевих та обласних ЗМІ.

- Як ваше захоплення генеалогію вплинуло на ваше життя і світогляд?

- У першу чергу в процесі дослідження власного роду прийшло усвідомлення того, скільки різних доль пов’язано зі мною, завдяки скільком людям я зараз живу. І що всі вони заслуговують на те, щоб про них знали й пам’ятали. Також часто в метричних книгах траплялися записи про великі сімейні трагедії, коли молодим помирав хтось з подружжя чи, що траплялося ще частіше, коли помирали діти. 

Прийшло усвідомлення, наскільки важко жилося предкам, скільки труднощів та горя вони зазнали і наскільки мусили були сильними, щоб витримати всі удари долі й не опустити рук, продовжувати жити, працювати, народжувати нащадків. Тому предки також вчать не здаватися і знаходити в собі сили йти далі.

- Які поради ви можете дати людям, які також хотіли б дослідити свій родовід, але не знають з чого почати?

- Перше, що завжди радять досвідчені дослідники всім новачкам – це зібрати максимум інформації від живих родичів, тому що, насамперед, ця інформація є основою для можливості подальшої роботи з генеалогічними документами, а по-друге, усні історії є найціннішими, їх не знайдеш в жодних документах, бо те, що збереглося в пам’яті про життя минулих поколінь, долі, характери — дуже цінне. Коли початкова інформація буде зібрана — можна починати працювати з документами.

Наостанок пан Віталій наголосив:

- Досліджуйте, вивчайте свій рід, адже наші предки, без сумніву, заслужили на те, щоб ми про них пам’ятали. Вивчення роду вимагає досить багато часу, але це дуже цікава і захоплююча подорож у минуле, почавши яку, зупинятися вже не захочеться. Адже таке дослідження – це пізнання власної історії, це неочікувані відкриття, це і радість, і сльози. Це пізнання та усвідомлення самого себе.