Про весільну пісню "Бобер" у селі Вичівка

Музичко Анастасія Іванівна та Місюра Іван Леонтійович. 
Село Вичівка. 1954 рік

А чи у Вашому селі «Бобра» співали?..

Цікаво. Я от, перечитавши немало краєзнавчої літератури, уперше почула про такий звичай)))

Мене часто зранку чекає якась нова інформація: архівний документ, фото, розповідь, рекомендація, посилання…

Так було й 22 січня. Я отримала у месенджер повідомлення від Людмили Тишковець із Вичівки: «Добрий вечір! Прочитала вашу статтю в газеті "Полісся" про весілля в Морочному й хочу вам розповісти про одну дуже давню весільну традицію, яка була у селі Вичівка на самому початку ХХ століття, а можливо, ще і в ХІХ. Коли наречену привозили в дім нареченого і якщо дівчина була цнотливою, вона мала право сідати на скриню (кухор) на свій посаг і співати обрядову пісню "Бобер".

Але якщо потім у цій родині (молодого) траплялися якісь негаразди з худобою, якщо гинула корова, віл або кінь, то у всьому звинувачували невістку. Казали: "Чого вона того "Бобра" співала? То всі негаразди через неї, вона не мала права його співати".

Ця традиція тривала до початку Другої світової війни, а потім зникла. Я запитувала свого дідуся Миколу, як він одружувався, чи його дружина співала "Бобра". Дідусь казав, що його весілля було у 1931 році: "Нам з Одаркою, було по 17 років, і мій дід заплатив священнику, щоб нас обвінчали ( чоловікам одружуватись можна було з 18 років). Коли привезли Одарку, вона співала "Бобра", але худоба потім не гинула".

А коли я запитувала у баби Мані, чи вона співала, то вона казала: "У мене була біда, а не весілля. Мене віддавали заміж за нелюба, я як за стіну ступала. Я дівка була висока і здорова, а мій наречений мені до плеча не дотягав. Весільні вози приїхали до церкви, а я сиділа на своєму хуторі Дичина і плакала, думала, скоріше б той день закінчився і мені було не до "Бобра".

Мені було 20 років. Два місяці я прожила в родині чоловіка, але якось було байдуже на все, я схудла більш ніж на 10 кілограмів і захворіла. Коли мій батько завіз мене до лікаря в Пінськ, лікар сказав, щоб мене батько забирав додому, бо в чоловіка більше місяця я не проживу. Я повернулась з батьком на хутір, тато сказав матері, що якщо вона скаже щось погане на мене, то він її вижене, бо це вона віддала мене за нелюба. Два місяці я жила в своїй рідній сім'ї, і мені стало краще.

І я мусила повертатись назад до чоловіка, нас поселили вже в окремий будинок, два місяці я з ним прожила, і в березні 1941 року його забрали до Червоної армії. Він потрапив на службу до НКВС, потім почалась війна, я повернулась до своєї сім'ї. За всю війну він мені не написав жодного листа, загинув на початку 1946 року в Прибалтиці. Свекруха отримала виплату за чоловіка і принесла половину грошей мені, але я не взяла жодної копійки. А в кінці 1946 року вийшла за вдівця, діда Миколу."

До хати діда Миколи і баби Мані осінніми і зимовими вечорами приходило на посидінки дуже багато сусідів і дуже часто мова заходила в старших жінок про весільний обряд "Бобра", вони згадували то про ту, то про іншу жінку, як їй потім сутужно приходилось після співання того "Бобра" і реготали на всю хату. А баба Федора, казала, що її свекруха ще на сватанні попросила, що ти не співай того "Бобра", ми і так знаємо, що ти дівчина добра і чесна, а інші хай що хочуть, те і думають….

Мене цікавило, чи хтось знає тест тієї пісні, На що Людмила відповіла: «Текст пісні я ніколи не чула…»

А жаль… Так хочеться прочитати, про що ж вона, та пісня?..