Сповідальна відомість села Левонча за 1823 рік

 

Цей документ датований 3 січнем 1824 року. Офіційно заявлений, задокументований. Він зберігається в НІАБ.

Це сповідальна відомість Кухченської церкви за 1823 рік – обліковий документ церковного діловодства, який фіксував відвідання сповіді парафіянами. Кожне село там подавалося окремо. І у фонді 803, опис 1, справа 11, на аркуші 86 подано список жителів Левончи. Саме таку назву мало моє село на початку ХІХ століття.

Про дві Волі на зарічненській землі. І про наших предків, котрі «приходили на волю»

Є на Зарічненщині два села, які у своїй назві мали слово «воля». Це Кухітська Воля, яка донині береже свою назву. І Воля Річицька, яка в 1947 році стала Новорічицею.

Коли я вивчала історію виникнення міста Рафалів на місці сьогоднішнього Борового, в око впала інформація про села з назвою Воля. І прецікаве пояснення історії їх виникнення. Вирішила пірнути глибше в цю тему.

У книзі «Україна перед визвольною війною 1648–1654 рр.» знаходжу пояснення: «Воля - дозвіл або право, надане землевласником вільній людині на користування певною частиною орної землі упродовж визначеного терміну. Волею називали й надану земельну ділянку, і стовп, на якому вивішувалися умови угоди. Зрештою так називали й поселення, що виникали на такій землі. Дотепер про «волю» нагадують назви українських населених пунктів: Воля, Волька, Волиця».

Про першого дослідника роду Полюховичів до 17 коліна (Софія Делідон)

Пропоную Вам передрук статті "Пошуки коренів – чому це важливо?" із газети "Полісся".У ній розповідається про подружжя Охремчуків із Вараша. Віталій допоміг своїй дружині, котра родом із Полюховичів, дослідити її рід до протопласта (родоначальника) роду - Мальця, якого згадує у своїй грамоті 1526 року королева Бона.

Інтерв'ю у Віталія взяла студентка Острозької академії Софія Делідон. Ідея цієї публікації належить мені. Так хотілося, аби весь світ дізнався, як же віддано поліщуки досліджують свій рід.  Отож приємного читання!

Про що розповіли документи домашнього архіву із Серник

Перед Вами рукописний зошит. Нині він у домашньому архіві Полюховича Федора Володимировича. Більше місяця працювала над прочитанням та перекладом вміщених там документів. Хочеться сказати слова подяки власникові цього архівного документа. У багатьох поліських родинах зберігаються давні реліквії, але рідко хто зважиться віддати їх для загального огляду. Федір Володимирович якось сказав мені, що це надбання нашого краю. Ми давно з ним вивчаємо ті записи, а нині подаємо для ознайомлення всім небайдужим до історії нашого краю.

Про весільну пісню "Бобер" у селі Вичівка

Музичко Анастасія Іванівна та Місюра Іван Леонтійович. 
Село Вичівка. 1954 рік

А чи у Вашому селі «Бобра» співали?..

Цікаво. Я от, перечитавши немало краєзнавчої літератури, уперше почула про такий звичай)))

Мене часто зранку чекає якась нова інформація: архівний документ, фото, розповідь, рекомендація, посилання…

Так було й 22 січня. Я отримала у месенджер повідомлення від Людмили Тишковець із Вичівки: «Добрий вечір! Прочитала вашу статтю в газеті "Полісся" про весілля в Морочному й хочу вам розповісти про одну дуже давню весільну традицію, яка була у селі Вичівка на самому початку ХХ століття, а можливо, ще і в ХІХ. Коли наречену привозили в дім нареченого і якщо дівчина була цнотливою, вона мала право сідати на скриню (кухор) на свій посаг і співати обрядову пісню "Бобер".