середа, 20 листопада 2024 р.

Як нобельські міщани перемогли російських чиновників

Світлина нобельської околиці Галини Бараннік

Десь в архівах лежать сотні, тисячі документів із життя нашого краю. От тільки отримати їх поки що неможливо. У давніх виданнях опубліковані деякі цікаві факти, але про їхнє існування ми часто не відаємо.

У своїй книзі «Загублена у віках історія Заріччя» я розповіла про те, як нобляни свою землю відстояли. Відшукала таку інформацію в журналі «Минские епархиальные ведомости» за 1889 рік. Там кількома реченнями передано історію про те, що нобляни з незапам’ятних часів володіли землею, платячи за неї невеликий оброк. 

Але в 1871 році землю в них забрали «в казну» й продали на пільгових умовах трьом чиновникам «великорусского происхождения». Ні один із них не захотів жити в Ноблі й займатися господарством. Усі троє віддали землю в оренду євреям. Із того часу нобляни стали повністю залежними від євреїв. Не маючи інших засобів для існування, крім землі, вони змушені були й надалі займатися землеробством, але при цьому віддавати орендаторам частину збору з поля, сінокосу, пасовищ, навіть від риби, виловленої в річках. Особливо тяжкими були штрафи, запроваджені винахідливими євреями. За міщанами збереглося лише озеро як їхня власність. У цій статті є й інформація, що нобляни все-таки повернули свою землю.

Нині я опрацювала документ, який набагато глибше трактує цю історію. У виданні «Отечественние записки» за 1881 рік вміщена стаття «По поводу внутреннихъ вопросовъ». Там оповідається історія білоруського містечка Логишин, відома в історії як «Логишинська справа». 

Світлина із сайту https://charter97.org/ru/news/2015/3/10/142837/

У 1874 року мінський губернатор В.М. Токарєв спробував привласнити землі логишинців, а ті не стерпіли та засіяли відібрані ділянки. На розправу з бунтівниками прибули два батальйони піхоти і 200 козаків... П'ятьох заколотників заслали до Сибіру, але логишинці домоглися розгляду справи. Вона закінчилася в 1881 році поверненням земель та звільненням засуджених земляків. Губернатор Токарєв втратив свою посаду. Закінчилася логишинська справа перемогою міщан.

Світлина із сайту https://charter97.org/ru/news/2015/3/10/142837/

Білоруси добре відають цю історію. Про неї навіть фільм знято. Там фігурували прізвища Токарєв, Лошкарьов, Севастьянов та Капгер. Токарєв – мінський губернатор, Лошкарьов - генерал-лейтенант, Севастьянов – керуючий державним майном Мінської губернії, Капгер – полковник. Чому так детально їх описую, бо один із них буде учасником справи ноблян.

У 12 номері «Отечественных записок» за 1881 рік описана й історія повернення землі нобельськими міщанами. Тоді в ІІІ департаменті сенату розглядалася справа 150 сімей Нобля.

Щоправда, названа інша дата – 1870 рік, коли забрали землю у міщан Нобля. Отож протягом 1870 року за розпорядженням того ж Севастьянова, керуючого державним майном Мінської губернії, та завдяки старанням начальника господарського відділення управління державним майном Есаулова, землі в нобельських міщан були відібрані «в казну». У статті наголошується: «Хоча всім було добре відомо, що «нобельскія земли даже никогда не принадлежали ни польской короне, ни казне, а были уступлены, въ XVI-мъ столетіи, мещанамъ князьями Радзивиллами». Жаль, ніколи не зустрічалися такі документи, де князі Радзивіли дарують нобельським міщанам землю…

А в 1871 році російські чиновники залишили нобельським міщанам тільки садиби, тобто площу, зайняту містечком. А із землі в 4000 десятин утворили три ділянки для продажу. Вони були продані за «купчими крепостями» (акт про придбання у власність майна). Здійснювався продаж від імені управління державного майна г. Севастьяновим. Ділянку 914 десятин отримав сам Есаулов за 1,969 р. 92 к. Йому було надано розстрочку на 20 років. Друга ділянка 2,562 десятин продана Г.Н. за 2,394 р. 81 к. із розстрочкою на 20 років. Купча була здійснена за дорученням Есауловим. А третя ділянка землі 1500 десятин продана Г. Б. за 1123 р. із такою ж розстрочекою.

Дивно, але одне прізвище в журналі назване - Есаулов, а 2 інші чомусь ні… Названі лише ініціали. Напевне, назвати повні прізвища й імена не дозволяла тодішня цензура. Ці імена можна відшукати у VІІ томі «Географічного словника Королівства Польського та інших слов'янських країн». Там зазначено, що в 1870 році Нобель було розділено на 2 частини. Одна була дана як нагорода генералу Бєлградову разом із Бурилівкою (51 ½ волоки), а друга – уряднику Ненарукомову (129 волок разом із риболовством) [].

У журналі «Отечественние записки» прізвища вказані дещо інші. Нобельські землі дісталися ініціаторові земельної афери В. В. Есаулову - начальникові господарського відділення управління державним майном, Ф. Н Ненарокомову - керуючому Мінською контрольною палатою та генералові від «инфантерии» (піхоти) В. А. Бельгарду. «Купчие крепости» здійснювалися від імені управління державного майна. При цьому земля була продана вкрай дешево. І на дуже вигідних для покупців умовах.

Протягом 10 років нобельські міщани всілякими законними методами намагалися повернути свою землю. Писали скарги у різні місця. Мінська палата кримінального та громадянського суду відмовила їм, оскільки вони вважалися чиншовими власниками.У «Минских епархиальных ведомостях» за 1889 рік зазначено, що ноблянам доводилося платити немалі кошти за повернення землі. Кожне подання слід було оплачувати.

150 сімей нобельських міщан тоді були приречені на бідність, адже єдиним засобом їхнього існування була земля. Через рік після того, як у міщан забрали землю, орендатори ферми Бурилівка пінські міщани Гершко Кот, Янкель, Макаревич і Тодорович захопили й риболовлю в урочищі Устя на річці Струмінь, котра належала Нобельській Преображенській церкві. Макаревич та Теодорович завели в Пінському повітовому управлінні справу про цю риболовлю. Нобельський священник Флор Прокопович звернувся в Пінський повітовий суд, представив там документи, що з незапам’ятних часів рибна ловля належала в Ноблі церкві. Так нобляни відстояли й церковну власність.

Найцікавіше в цій історії, що нобельські міщани перемогли російських чиновників. 
Колись хтось відкриє в архіві ці справи, і тоді ми дізнаємося нові факти й нові імена…







Немає коментарів:

Дописати коментар