Хутір Павліка (Лазаревичів). Автор - Тетяна Малявчик

В історії Зарічненщини є багато зниклих населених пунктів. Серед них і хутір Павліка з Острівська. Розповідає Тетяна Малявчик:

"Острівськ - місце походження нашого роду Лазаревичів. Не так давно мені вдалося там побувати.

Прадідівська земля зустріла нас сонячною погодою, дзеркально чистою водичкою озера та привітністю місцевих жителів. Це село, посеред інших, завжди виділялося розміреним ритмом життя мешканців, які цінують красу свого краю, вміють нею насолодитися та радо спілкуються з заїзжджими гостями. Хати невеликі та охайні, центр села прибраний, поруч з берегом, біля дворів виходять у воду рівненькі кладочки, де-не-де похитуються човники. Хоча їх і не так багато, як було раніше, але острівці навіть пропонували нам взяти човника поплавати, було приємно))).

Син нобельського священника – випускник Київської духовної академії. А ще – учасник Кирило-Мефодіївського братства Мінської духовної семінарії

У мережі Інтернет є чимало інформації про нашого земляка Фавста Варфоломійовича Прокоповича. Зазначено, що в 1869 році він закінчив Київську духовну академію - найстаріший православний вищий навчальний заклад у Східній Європі.

Місце його народження в жодному повідомленні не зазначено, відмічено лишень, що він син священника, вихідець із Мінської губернії. Варто, напевне, відновити історичну справедливість і доповнити відомості про його життя такими словами: народився в містечку Нобель Пінського повіту (нині Україна). Кілька рядків – і всьому світу стане відомо, що Фавст Прокопович – наш земляк.

Інтегрований урок-квест (зарубіжна література та історія України) за комедією Вінцента Дуніна-Марцинкевича «Пінська шляхта»

Інтегрований урок-квест (зарубіжна література та історія України)

за комедією Вінцента Дуніна-Марцинкевича «Пінська шляхта»

9 клас

Тема (зарубіжна література). «Пінська шляхта» Вінцента Дуніна-Марцинкевича – перший сатиричний твір білоруської літератури, написаний «полішуцькою» мовою. Зображення в ньому життя поліського села пореформеного періоду, звичаїв жителів поліських боліт. Боротьба Марисі Протосавицької та Григорія Липського за своє кохання.

Тема (історія України). Польське повстання 1863 - 1864 років і Україна. Особливості цього повстання на Поліссі.

Мета: дослідити витоки комедії «Пінська шляхта», світогляд письменника Дуніна-Марцинкевича в рамках тогочасних історичних подій; зацікавити їх особистю білоруського митця; розвивати навики школярів виконувати необхідні завдання з посиланням на ресурси мережі Інтернет; розвивати логічне мислення, усне мовлення, уміння порівнювати характери героїв, узагальнювати, робити висновки, відстоювати власні переконання та принципи; удосконалювати вміння сприймати нову інформацію, виокремлювати головне, відділяти факти від думок, виховувати кращі моральні якості, уміння відстоювати людську гідність, почуття любові до рідного краю.

Що розповіла про трагедію в Перекаллі «Книга скорботи України»

Великий резонанс викликала публікація Ірини Романової-Мосійчук про спалених живцем жителів Перекалля. Дехто з її земляків уперше довідався про цю трагедію часів Другої світової війни.

Вважаю за доцільне доповнити щемну розповідь очевидця подій сухими й сумнити фактами із «Книги скорботи України», яка була видана до 60-ї річниці Перемоги. Ця інформація, можливо, допоможе жителям Перекалля уточнити, хто ж вони були, ті заживо спалені односельці.

Ось дані із цього видання: «Перекальська сільська рада

Трагедія 1944 року в селі Перекалля (Мосійчук-Романова Ірина Яківна)

Зробити цей допис до 76-ої річниці з Дня Перемоги у Другій світовій війні мене наштовхнула одна чудова жінка, наша землячка Валентина Тумаш-Ляховець, якій я дуже вдячна. Вже багато років вона вивчає та досліджує історію нашого Полісся, займається краєзнавчою діяльністю і намагається якнайбільше знайомити нас з минулим рідного краю.

Мені теж захотілося зробити посильний внесок і розповісти про трагічну історію, яка сталася в моєму рідному селі Перекалля під час війни.

Це був 1944 рік. Німці відступали на захід, а відступаючи, у селах часто чинили безчинства та страшні розправи над місцевими жителями, які були зовсім беззахисними перед озвірілим ворогом.

Історія ікони Вичівської Михайлівської церкви

Ця ікона Святого Іллі зберігається в Михайлівській церкві села Вичівка. В історії села можна прочитати, що її створення пов’язане з ім’ям Іллі Папа-Афанасопуло, власника земель у Вичівці: «На пам’ять про себе він побудував у селі каплицю та поставив перед церквою ікону із зображенням святого Іллі. Каплиця була зруйнована в 60-ті роки XX століття. Ікону ще раніше перенесли в церкву, де вона стоїть і донині».

Прочитаємо підпис під іконою: «Сооружена согласно приговору волостного схода отъ 14.1.1904 г. на пожертвованныя деньги волостью, должностными лицами Д. Матюхомъ, Н. Сахаровичемъ, Я. Созоновичемъ и де въ память Г. Земскаго начальника 5 го уч. Пинского уезда Ильи Афанасьевича Папа-Афанасопуло».

Розкрита ще одна таємниця зарічненської землі – надпис на заозірському кладовищі

В історії села Заозір'я. записана така інформація: "Унікальною пам’яткою села є камінь на сільському кладовищі. На ньому викарбувана дата – 1809 рік. За спогадами старожилів, він лежить на могилі панського управителя Михайла Шепила, який був жорстокою людиною по відношенню до селян. Тому, мабуть, замість хреста йому поклали на могилі камінь".

Кандидат історичних наук, замісник директора Національного архіву Білорусі Денис Лисейчиков розвіяв поліську легенду про те, що камінь на місці хреста був покладений на знак людського гніву за поведінку панського управителя. Денис пише, що такі камені на могилах були на початку ХІХ століття звичайним явищем.

Про кермаші 1926 року в Серниках та Вичівці

Тлумачний український словник трактує значення слова «кермаш» як ярмарок, храмове свято. Про те, що в ХVІ столітті був ярмарок у Ноблі, я вже якось розповідала.

Оце відшукала інформацію про кермаші початку ХХ століття. У Державному архіві Брестської області зберігається розпорядження Брестської торгово-ремісничої палати від 18 серпня 1928 року.

У ньому записано, що всі кермаші з містечка Серники переносяться в село Вичівку. Причина – наявність у містечку Серники великої кількості магазинів та лавок.

На фото хата із села Серники Рівненської області в музеї Пирогів.

Імовірна версія: пінський скарб 1804 року було знайдено поблизу Храпина...

 

До такого висновку прийшла, перечитуючи матеріали про Ридзевських на Генеалогический форум ВГД. Там пошуковець із Санкт-Петербурга розшукує інформацію про шляхтича Ридзевського, який у 1804 році підніс у подарунок імператорові Олександру І 20 золотих монет. Пізніше 12 із них потрапили до колекції Ермітажу. За це імператор подарував Ридзевському перстень.

Найцікавіші ось такі слова: «Знахідка була здійснена чи в самому Пінську, чи десь недалеко».

Зарічненці в російсько-японській війні 1904 -1905 років

У публікації Vladlen Maraiev HISTORIANS.IN.UA вміщена така інформація: «Тисячі солдатів, матросів і офіцерів українського походження вкрили себе славою в боях російсько-японської війни 1904–1905 років. Але в сучасній Україні їх практично не згадують. Даремно – адже це наші співвітчизники і наша історія. Досвід ветеранів російсько-японської став у нагоді в роки Української революції 1917–1921. Тож Росія не має жодного права присвоювати цю історію тільки собі».

Хресна хода від Ненькович до Локниці

Багато різних фактів із життя мого Полісся вміщено в журналі «Минские епархиальные ведомости». У грудневому номері 1910 року за числом 23 член Неньківського відділу православного братства псаломщик Семенчик опублікував цікаву розповідь про «небувалу» для тутешніх місць подію: у день храмового свята в Локниці, 14 вересня 1910 року (за старим стилем), проведено хресний хід.

Із самісінького ранку до церкви сходилися жителі Ненькович, аби взяти участь у хресному ході. Із села вийшло чоловік 60. Місцевий поміщик Нелюбович попросив, аби учасники ходи зупинилися біля його маєтку. І хоч він був католик, його працівники на чолі з управляючим Борманом зустріли ходу із хлібом-сіллю.

Десь у Ноблі похоронені останки представника відомого князівського роду Четвертинських

Десь у Ноблі похоронені останки представника відомого князівського роду Четвертинських, що походив від турово-пінських або волинських Рюриковичів

Цю інформацію я відшукала в дослідженні Олександра Грушевського. Там вміщена заява Івана Домановича від 22 серпня 1561 року (Домановичі мали землі в селах Комори, Прикладники й Морочне).

У заяві зазначено, що князь Лев Андрійович Четвертинський мав намір одружитися на дочці Івана Семеновича Катерині. Батько нареченої вже й подарунки майбутньому зятю подарував. А князь Лев захворів у маєтку Домановича Диковичах і... через тиждень, 19 серпня 1561 року, помер.

І НАЙЦІКАВІШЕ: «А тело дей того небожчика князя Лва з дому его тотъ же Богданъ Ордичъ взялъ и и до Нобля повезъ...»

Невідомо, ким доводився князю Четвертинському Богдан Ордич. У пінських писцевих книгах згадується міщанин Нобля Богдан Ордич. Жив він на окраїні міста, значить, оселився в Ноблі напередодні ревізії.

Богдан Ордич забрав у Диковичах від служника Стася й речі князя: його печатку, і гнідого коня із сідлом саф’яновим, і лук... Залишився у Домановича від князя лише кінь одноокий, шабля проста й сідло просте...

За цією заявою можна також дізнатися, який посаг мала на Поліссі наречена в ХVІ столітті, який договір складався між женихом та батьком нареченої...

На знайдених в Інтернеті світлинах герб роду Четвертинських та їхній родовід

Про поліських драбів ХVІ століття, про обладунки середньовічних поліських воїнів із сіл Зарічненщини

Із дитинства запам’ятала слово «драб»: часто чула його від своєї бабусі, коли та висловлювалася про когось бідного, нещасного. І лише на сьомому десятку свого життя дізналася про первинне значення цього слова, котре залишилося на Поліссі ще з часів середньовіччя. 

А дізнавшись про бідного воїна-драба, продовжила пошуки й дослідила всі три «пописи» (переписи) війська ВКЛ.

У 33 томі Литовської метрики, що має назву «Переписи войска литовскаго» вміщені результати перепису воїнів ВКЛ 1528, 1565 та 1567 років. Трішки передісторії.

У 1526 році великий князь литовський Сиґізмунд І уклав перемир’я з Москвою на десять років і спробував скористатися мирним часом для організації оборони.

Із метою дізнатися, хто і як має служити, на вальному сеймі 1 травня 1528 року постановив провести по всій державі «попис» земських маєтків. Було винесено постанову, що вся шляхта повинна з кожних восьми служб людей виставляти у військо (в поле) «пахолка на добромъ кони, во зброи, зъ древом, съ прапором, на которомъ бы былъ панцеръ, прылбица, мечъ або кордъ, сукня цвѣтная, павеза и остроги двѣ».

Фрагмент історії села Перекалля в книзі російського письменника Миколи Лєскова

У 1862 році під час подорожі Микола Лєсков побував у Пінську. Він «упивався» почутими тут історіями, бесідами з пінчуками. Свої замітки опублікував серією статей «З одного дорожнього щоденника». Серед цих заміток я відшукала історію, що трапилася в селі Перекалля, хоч назване воно там «Переполе»: