Осінь 1939 року на хуторі Тараж

Інформація із сайту "Во-первых, я из Пинска"

Казимир Томаcевич, осадник-крестьянин, осада Фараж, гмина Кухоцкая Воля, повет Пинский.

17 сентября 1939 года по сигналу возникли сельские комитеты из людей, которые имели криминальное прошлое за поджоги. Председателем такого комитета было Иосиф Ситницкий, его брат стал комиссаром милиции (сидел 12 лет за поджоги крестьянских хозяйств), также там были Данило Рудник, Василии Мельник и тому подобное.

Были организованы обыски с целью изъятия оружия и документации. Были убиты крестьяне Григорий Падернис и ещё один, фамилию которого не помню. Везде происходили грабежи.

Были организованы предвыборные митинги с обязательным участием каждого. В избирательные комиссии вошли люди, которые занимались разбоем. Кандидатами были украинцы и евреи. Голосование было принудительным, даже больных принуждали к голосованию.

К. Томасевич

https://www.facebook.com/groups/Pinczuki/?fref=nf

1939 рік у Морочному: спогади очевидця

У спогадах Михайла Коваля 1943 року є відомості про події 1939 року в селі Морочне. Викладені факти по-новому розкривають деякі аспекти тодішнього життя на Поліссі. Матеріали із сайту "Во-первых, я из Пинска".

"Михаил Коваль, взводный, сотрудник самоуправления гмины Морочное, повет Пинский, воеводство Брест над Бугом.

В 1939 году, когда красная армия вторглась на территорию Польши, а точнее в Пинский повет, НКВД сразу же сформировало милицию.

«Скарбонки» (скриньки) для української школи, або Як морочненські селяни за українську школу постраждали

Як же я люблю вишукувати досі не вивчені сторінки історії мого краю!.. І ось моє нове дослідження про те, як наші предки-поліщуки про українську школу піклувалися. 

Рік 1926. Пінський повіт у складі Другої Речі Посполитої. Майже в усіх селах нинішнього Зарічненського району діють осередки Білоруської селянсько-робітничої громади. Читаю десятки публікацій про діяльність цієї партії, котра була створена групою білоруських депутатів у польському Сеймі 1925 року.

Репресовані зарічненці: село Нобель

Проневич Авксентий Павлович (1893)
Дата рождения: 1893 г.
Место рождения: Польша, местечко Нобель
Пол: мужчина
Национальность: беларус ???
Образование: высшее
Профессия / место работы: безработный
Место проживания: Новгородская обл., Мошенской р-н, с. Устрека
Партийность: член ВКП(б) с 1917 по 1921 год
________________________________________
Мера пресечения: арестован
Дата ареста: 12 октября 1936 г.
Осуждение: 30 декабря 1936 г.
Приговор: 8 лет
________________________________________
Источники данных: БД "Жертвы политического террора в СССР"; Книга памяти Новгородской области.
https://ru.openlist.wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87_%D0%90%D0%B2%D0%BA%D1%81%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%B9_%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Репресовані зарічненці: село Задовже

Мацерюк Андрей Адамович

(варианты фамилии: Моцерук, Мацерук; варианты отчества: Михайлович) Родился 1929, 1928, 1930, Ровенская обл., Сарненский р-н, Задолжье; русский; Проживал: Украинская ССР, Ровенская обл., Сарненский р-н, Задолжье.

Репресовані зарічненці: хутір Піщаниця

Полюхович Яків Дмитрович, 1919 р. н., х. Піщаниця Зарічненського р-ну. Українець, селянин. Прож. х. Піщаниця Зарічненського р-ну. Заарешт. 12 травня 1949 р. Обвинувач. за ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР. Засудж. ОН при МДБ СРСР 21 вересня 1949 р. на 10 р. ВТТ конфіскацією майна. Звільн. 10 квітня 1956 р. Реабіл. висновком прокуратури Рівненської обл. від 26 квітня 1993 р.(СБУ, 12593).

Репресовані зарічненці: село Олександрове

Полховський Іван Олександрович, 1922 р. н., с. Олександрове Висоцького р-ну. Українець, освіта 8 кл., член ВЛКСМ, інструктор райкому ЛКСМУ. Прож. с. Олександрове Висоцького р-ну. Заарешт. 21 червня 1944 р. Обвинувач. за ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР. Засудж. ВТ 13 армії 10 липня 1944 р. на 10 р. ВТТ і 5 р. позбавлення прав. Звільн. 23 травня 1954 р. Реабіл. висновком прокуратури Рівненської обл. від 7 вересня 1992 р. (СБУ, 9810).

Репресовані зарічненці: колонія Язвін Морочненського району

Пінчук Олександра Іванівна, 1924 р. н., кол. Язвін Морочненського р-ну. Українка, освіта 4 кл., селянка. Прож. кол. Язвін Морочненського р-ну. Заарешт. 5 травня 1944 р. Обвинувач. за ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР. Засудж. ВТ 61 армії 24 червня 1944 р. на 10 р. ВТТ і 5 р.позбавлення прав з конфіскацією майна. Ухвалою СК ВС УРСР від 18 серпня 1970 р. вирок скасовано, справу припинено за недоведеністю обвинувачення. (СБУ, 3366).

Перший музей на Зарічненщині створила Євдокія Євменівна Шевченко

Сьогодні Міжнародний день музеїв. Добрим словом згадують тих, хто допомагає зберегти віднайдену історію великої та малої Батьківщини. 

А я хочу розповісти про людину, яка заслуговує на те, аби про неї пам'ятали. У 1950 році в село Дібрівськ прибули нові вчителі, серед них і Шевченко Євдокія Євменівна. Із 1950 року по 1955 рік вона працювала директором цієї школи.

Про поліських «бізнесменів» 1929 року

Дуже несподівана інформація: на Поліссі й кооперативи тоді діяли, і човни будували, і навіть мило виготовляли… 

Ці факти знайдено в оцифрованому варіанті видання «Wojewodztwo Poleskie». У публікації названі власники земель, лісів, крамниць у наших селах. Згадуються тут майже всі населені пункти Зарічненського району, але я опишу вибірково найцікавіше.

У селі Кухче діяв кооператив «Рольник».

Як нобляни свою землю відстояли

Мабуть, жодне з поліських сіл так часто не згадується в давніх джерелах, як Нобель. Ось яку нову історію з життя цього села я відшукала в «Мінських єпархіальних відомостях» 1889 року.

Із незапам’ятних часів нобляни володіли землею, платячи за неї невеликий оброк. Але в 1871 році землю в них забрали «в казну» й продали на пільгових умовах трьом чиновникам «великорусского происхождения». Ні один із них не захотів жити в Ноблі й займатися господарством. Усі троє віддали землю в оренду євреям (ось чому в Ноблі оселилося так багато євреїв!).

Повстання 1918 року в Неньковичах

Надзвичайно цікаву інформацію про сусіднє село прочитала нещодавно в опублікованому 2018 року Національною академією наук України, Інститутом української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського «Звіті Департаментів державної варти та політичної інформації» за 1918 – 1922 роки.

Це матеріали архіву Міністерства внутрішніх справ Української Народної Республіки: «Полесская губерния. В с[еле] Неньковичах Пинского уезда вспыхнуло восстание крестьян. Послан карательный немецко-украинский отряд к расследованию преступления».

Релігійні рукописні книги з Ненькович у відомій бібліотеці Татура

Нові факти з історії зарічненської землі можна відшукати, знайомлячись із дослідженнями білоруських істориків. В Олега Радкевича є цікава стаття - «Мінські бібліофіли початку ХХ століття». Там розповідається про долю бібліотеки відомого археолога-краєзнавця Генріха Татура, який зібрав у Мінську цінні бібліотеку та музей. Бібліотека складалася із книг та рукописів. На жаль, доля цих експонатів була незавидною: вони були перепродані в різні місця й різним людям.

Білоруський дослідник про український Нобель, або Що можна знайти в Ноблі, просто розпалюючи вогнище

Здається, стільки цікавого прочитано про наш Нобель. Але те, що відшукала нині в публікації Олексія Дубровського із Білорусі, видалося надто дивним. Інформацію цю вміщено в журналі «Echa Polesia» за 2006 рік. І названа вона «Скарбы возера Нобель».

Три дні білоруський краєзнавець провів у Ноблі, через «дрэнныя дарогі» поїхав туди велосипедом. Ось уривки його міркувань: «У минулому природа нагородила Полісся природними багатствами. Що ж залишилося нині з тієї природи тисячолітньої давнини? Щоб дати відповідь на це запитання, я вирішив зробити мандрівку в село Нобель, що в Зарічненському районі. У давнину це місце було стратегічним, тому що тут знаходилися родовища кременю, з якого виготовляли стріли, наконечники, ножі, сокири. Усе це й нині можна відшукати біля озера Нобель.

"Справа Іванечка": брошура про злочин 1942 року в Серниках

Про трагічні події часів Другої світової війни на Зарічненщині розповідає брошура «Справа «Іванечка», видана в 2016 році прокуратурою Рівненської області (автор Людмила Суржук). 

Ось кілька неймовірно сумних уривків цієї «Справи»: «До 1941 року в селі Серники жили сотні жителів єврейської національності, після війни не залишилося із євреїв майже нікого.

У часи війни тут було створено гетто. Німці з усіх навколишніх сіл, міст, районів та навіть із сусідньої Білорусі зганяли сюди людей. За період існування гетто в урочищі Пісковате, згідно з протоколом огляду місця трагедії, розстріляли майже 700 осіб - в основному літніх людей, жінок та дітей. 

Водохреща на Зарічненщині (Володимир Галайчук)

Світлина села Комори. 2014 рік

Вечеря перед “Крещенієм” – “Водянумха” (сс. Кухче, Сенчиці, Серники, Неньковичі), “Посна Колядам”, “Голодна кутя” (повсюдно). Куті перед “Крещенієм” не робили (с. Серники) або робили не всі (с. Заозір’я).

Увечері святили воду. Допоки її не набрали, їсти не можна було. Перед вечерею насамперед робили три ковтки свяченої води, кропили нею “хату, хоромми ті холодниї, все хадзяйство”, лили в колодязь, “щоб була вода свячона”, “коб сьватая вода була”. 

Минулорічну свячену воду господар віддавав худобі. Зберігали її на п’єцу – “вона ж помочная”. У Кухчому кропили “хороми” до сходу сонця.

Після вечері на дверях і на вікнах у хаті та знадвору “побілом” (крейдою) малювали хрести, також обводили крейдою хліви, хати (сс. Кухче, Борове, Сенчиці): “Но не за сонцем, а напротів сонца, так як і паска святіца – напротів сонца. Це вже, кажуть, не бура не буде брати, нішо, як напротів сонца”104, “То ето казали, що хату обводити – щоб миши в хату не лізли. А крести – бо то ж Крещеніє”105.

На “Водянуху”, як і на Коляду та “Щодруху”, також “смичуть” сіно з-під настільника: “О, – каже, – то вже такий льон зародить великий”106, “Діти на Водохрище витягають – як довгу сенину висуне, то раді, шо льоннаросте, а як кумценьку – о, вже льон не зародить”107. 

Робили з того сіна “крести”, “хрестики”, і чіпляли до кожної ложки (сс. Сенчиці, Неньковичі): “То з сіна зробив хрестик, да обмотав сіном да положив, да й лежить, – то всі ложки так, хто там вечерав. А врано вже тиї хрестики у вікна позатикали”108. 

В іншому варіанті зі Сенчиць хрестики на ніч затикали у вікна і клали під ложки, а на наступний день хрестики з-під ложок збирали і першими запалювали піч, а хрестики на вікнах збирали вже аж через тиждень: “А гети, що в окнах, то стоєли неділю вони. І казали – тре’ знєти, бо буде довго льон цвимсти, як довго будут стоєти”109.

Зранку, ще до сходу сонця, сіно разом з залишками куті та іншої вечері збирали і віддавали корові (Крім окремих випадків з Кухчого, коли сіно палили у печі). Дехто лишав трохи сіна і “потім куру садили, як сідала кура нестись”110, “Того сімнца крохи кимдають да ще як уліто квохчуть кури, да ще под куру покрохи підкладають”111.

На саме Богоявлення, як і після кожної Коляди, частували худобу “пирогом”: “Бере крохи хліба того вламмає і дає по кусочку і кобилци, і корови, і свінкамм, і теї куті повкидає, і сімнца того подаєм”112. У Боровому зафіксовано варіант, коли після “Крещення” віддають худобі саме того “пирога”, з яким гадали на весну і на літо і який лежав два тижні на столі 113.

Респонденти:

104 Зап. 25. 09. 2006 р. у с. Кухчому від Шукало Л. Т.

105 Зап. 27. 09. 2006 р. у с. Сенчицях від Харковець Л. І.
106 Зап. 29. 09. 2006 р. у с. Неньковичах від Козанчук Євфросинії Григорівни, 1932 р. народж.
107 Зап. 25. 09. 2006 р. у с. Кухчому від Марчук В. З.
108 Зап. 27. 09. 2006 р. у с. Сенчицях від Шкльоди Є. О.
109 Зап. 27. 09. 2006 р. у с. Сенчицях від Харковець Л. І.
110 Зап. 29. 09. 2006 р. у с. Неньковичах від Никитюк В. М.
111 Зап. 25. 09. 2006 р. у с. Кухчому від Марчук В. З.
112 Зап. 25. 09. 2006 р. у с. Кухчому від Марчук В. З.
113 Зап. 24. 09. 2006 р. у с. Боровому від респондентки 1926 р. народж.

Грамота на пергаменті про Неньковичі

Погляньте на цю грамоту. Вона донині зберігається в архіві, а написана польським королем Стефаном Баторієм 20 липня 1582 року: "pergaminy, Pieczęć króla Stefana Batorego zawieszona na kolorowym sznurku". 

Документ підтверджує Пінському й Турівському єпископу Кирилу Терлецькому право на землі та "poddanych wsi Nienkowicze". Опублікована вона в «Актах, относящіхся к исторіи Западной Россіи: 1544-1587».

На вказаному сайті можна прочитати кожне слово грамоти:

https://polona.pl/item/stefan-krol-polski-zatwierdza-wyrok-sadu-ziemskiego-pinskiego-wydany-w-sporze-miedzy,NDUyNzU5NTE/

Як на Зарічненщині Щедрика відзначали (Володимир Галайчук)

Вечір перед Василем – “Щомдрик” (сс. Старі Коні, Серники), “Щемдрик” (с. Неньковичі), “Щодрумха” (сс. Перекалля, Кухче, Сенчиці, Задовжжя), “Щедрумха”, “Друга коляда” (с. Борове). “Як заходить Новий рік”, “перед кутьою ше”, повсюдно ходили обв’язувати перевеслами з околоту або сіна сад – груші, яблуні: “коб лучче родили”, “коб щемдри були, коб родимли” (с. Кухче), “коб родили, ядромні були” (с. Заозір’я), “шоб щомдри були” (с. Перекалля), “шоб родимло, шоб щомдре було” (с. Задовжжя), “шоб сад родив”, “щоб були щомдри яблука, чи вишнім, чи що там вже...” (с. Сенчиці).

Як на Зарічненщині Різво святкували (Володимир Галайчук)

У кожному куточку України свої звичаї святкування Різдва. Як це відбувалося колись на Зарічненщині, можна дізнатися із дослідження Володимира Галайчука із Львівського національного університету імені Івана Франка. У 2006 році він зафіксував розповіді старожилів нашого району й свої дослідження опублікував у наукових зошитах історичного факультету Львівського університету за 2012–2013 роки. 

Надвечір’я Різдва називають “Коляда”, “Поснам коляда”, “Перша кутя”. “Руздво як заходить – молока ні сиру не їли. Считалася Коляда піст”.

"Хрен девотчій": що це?

Ні, шановні, це не лайливі слова, розповідь буде йти про один незвичайний поліський звичай. Його опис я відшукала в актах Брестського гродського суду за 1575 - 1715 роки. Отож дізнавайтеся новеньке...

Евакуація 1944 року

Згідно із наказом Воєнної Ради Н-ської армії 1 травня 1944 року виселенню підлягали майже всі населені пункти Морочнівського району. Більшість сіл було евакуйовано. 

А населені пункти Залізниця, Судче, Острівськ, Кухотська Воля-1, Кухотська Воля-2, Перекалля, Береза не були відселені Причиною стало те, що військовий підрозділ, який там розміщувався, створив ситуацію, яка ускладнила завдання відселення.