Вивчивши та узагальнивши сотні документів українською, російською, німецькою мовами, мені вдалося скласти хронологію воєнних подій 1915 року в Зарічненському районі. Звісно, я не претендую на остаточну версію ходу цих подій у нашому краї. Це перші напрацювання із цієї теми, адже ніхто й ніколи навіть не згадував про події 1915 року на Зарічненщині. Можливо, будуть неточності, адже в різних документах події зафіксовані то по старому стилю, то по новому. Але я намагалася зробити цю хронологію якнайточнішою.
Тут наведено факти із пінських та волинських сіл. А все тому, що відірвано від околиць описати події на Зарічненщині було неможливо.
В Україні воєнні дії Першої світової розпочалися бойовими операціями в Галичині. Галицька битва тривала з 6 серпня по 13 вересня 1914. З обох ворогуючих сторін у ній взяло участь понад 1,5 млн чололовік: 700 тисяч російських військ і понад 830 тисяч австро-угорської армії. Початковий період світової війни закінчився переможно для Росії. У кінці 1914 року як на Західному, так і на Східному фронтах було припинено активні бойові дії й настало затишшя. Розпочався етап позиційної війни, що засвідчив крах німецького плану блискавичної війни.
До осені 1915 року російські війська залишили Польщу, Литву, частину Латвії і Білорусії. Під австро-німецьку окупацію потрапили українські землі - Східна Галичина, Північна Буковина, п'ять повітів Волині, деякі села Пінського повіту, які нині належать до Зарічненського району Рівненської області.
28 серпня
На Пінському напрямі йшли цілоденні бої. Вони не припинялися й уночі.
30 серпня
Наказ П. М. Краснова №42 про затримку противника, щоб не дати йому можливості піти по правому березі річки Стохід. 2-а австрійська кавалерійська дивізія зосередилася в Камені-Каширському та Кримному. Передові ескадрони досягли села Рудка Червище (Камінь-Каширський район), де зайняли панський двір.
http://gosarhro.ru/dates-events-people/Kazaki_in_First_World_War/Kazaki_na_fronte/
31 серпня
Наказ П. М. Краснова №43 про оборону переправи через річку Стохід. Наказ генерала Гілленшмідта генералу Заліському відійти за лінію річки Стохід та зайняти ділянку: озеро Нобель – Рудка-Червище. Після довгого цілоденного походу через Люб’язь – Любешів полк Заліського увечері розмістився в селах Кухче та Новосілля. 4-ий та 5-ий ескадрони зайняли ділянку озеро Нобель – село Рудка. Розпочинається тривалий період боїв на Поліссі.
https://archive.org/stream/novorossiiskieei008800/novorossiiskieei008800_djvu.txt
1 вересня
Наказ П. М. Краснова №44 про знищення моста, збудованого противником через річку Стохід. Противник – 2-а австрійська кавалерійська дивізія - досяг річки Стир і намагався прорватися до Рудки-Червище. Козаки 17-го Донського полку, які запалювали міст, зіткнулися з ворогом. Дійшло до штикового бою. Противник окопався на лівому березі Стиру.
3 вересня
Російський 31-ий армійський корпус очистив місто Пінськ. 3-я Кавказька кавалерійська дивізія відійшли за річку Струмінь до озера Сосно. 2-а Зведена козацька дивізія переведена в район села Мульчиці.
Із 3 по 17 вересня 1915 року проходять бої в лісах та болотах біля села Кухітська Воля. Із 3 по 17 вересня в лісах та болотах біля села Кухітська Воля дивізія Краснова під убивчим вогнем бере приступом залізобетонну цитадель і розбиває німецьку піхотну бригаду. Далі разом з бригадою 3-ої Кавказької дивізії здійснює набіг углиб розташування противника й викликає в нього паніку. (Дослідження історика Корольова Володимира Миколайовича).
http://www.donvrem.dspl.ru/archPersonaliiArtText.aspx?pid=28&id=613
6 вересня
Залишено охорону біля сіл Кутин та Пожог, а 2-ий та 3-ій ескадрони полковник Вількман вислав зайняти позицію біля сіл Войнівка та Судче коло болота Красниця. У молодшого офіцера А. М. Маркова детально описано бій біля села Судче. Сили були нерівні, тому російські солдати відступили. Російські ескадрони відійшли в резерв до села Кухче. На стежинах серед болотного лісу були виставлені польові караули.
6 вересня
83-ій піхотний полк повинен був вийти в район на захід від річки Струмінь. Її лівофлангова кіннота вийшла до сіл Гориничі та Жидче.
6 вересня
Німці наступали на Рудку та Залізницю. 12-ій кавалерійській бригаді генерал Хейдебрек наказав залишити заслони біля озера Нобель і рушати до Любешова.
7 – 17 вересня
Бої біля села Кухітська Воля. Інформація про втрати біля села Кухітська Воля: за 10 днів, під час яких були взяті залізобетонні укріплення німців, дивізія втратила лише 3 офіцери та 37 солдатів і відповідно 7 та 145 пораненими. А в ті місяці піхотні полки часто втрачали по 100 чоловік за 1 день.
7 вересня
Бригада генерала Заліського повинна була розширити свою ділянку вправо, до болотистої долини річки Струмінь, на схід від Невля, для чого їй додавалось 2 батальйони 83-ої піхотної дивізії. Полковник Лініцький мав зайняти територію між болотами Стриженське та Грамота біля Судча.
7 вересня
2-а Зведена козача дивізія йшла до села Залізниця. Із записів Маркова: «Уранці ми зайняли ліс, що за 2 версти від Судча. Там була сутичка із ворогом, якого ми відтіснили з лісу. Єгорін, який ніс кулемет, випустив у ворога цілу обойму. Ми витіснили ворога з лісу. Ескадрон був відтягнутий до села Кухче. Штаб полку був розташований у панському будинкові цього села. Там я зустрівся із підполковником Нечаєвим, і ця зустріч із цим військовим була останньою».
7 вересня
Смоленські улани змінили частини 2-ої Зведеної козацької дивізії на ділянці перед селом Храпин.
7 вересня
Зробивши перехід у 130 верст, 3-ій Донський козачий полк зупинився в селі Морочне.
8 вересня
3-ій Донський козачий полк вирушив до Локниці. У цей день полк бере участь у звільненні сіл Заозір’я та Шпікатівщина.
8 вересня
Наказ П. М. Краснова №52 про наступ на фланг противника біля Кухітської Волі. Німці, перекинувши свої сили на правий берег річки Струмінь, особливої активності не виявляли. На лівому березі річки Прип’ять (у районі Вулька, Хойно-Жидче, Стайки) спостерігаються невеликі піхотні застави, дрібні роз’їзди. У районі Невель – Гориничі – Семаховичі – Омит виявлено біля бригади німецької кавалерії, від Заозір’я до Залізниці – біля бригади німецької кінноти.
8 вересня
Загін полковника Карповича захватив боєм села Омит та Гориничі. Смоленські улани форсували струмок Любинський, зайняли маєток Шпікатівщину. Ескадрони вийшли лісом до села Судче. На півдні зав’язалися бої біля сіл Судче та Кухітська Воля. Австрійські солдати рушили до села Залізниця.
9 вересня
Наказ № 53 П. М. Краснова про намір розвивати наступ на село Залізниця. Німців затримано. 31 корпус оволодів Павліново. 8-а кіннота продовжує переслідувати противника, що втік за Стир. Скрізь багато полонених та трофеїв. Російський наступ був успішним у центрі корпусу, де противник очистив села Омит, Заозір’я, Шпікатівщина, Городище, Гряда, Войничі. Він чекає остаточного удару, тому всім дивізіям наказано наступати вперед, вперед і вперед.
9 вересня
Повідомлення від штабу Верховного Головнокомандуючого. Південно-Західний фронт. Із боєм взято господарський двір Павліново, кілька інших сіл. Взято в полон 2 офіцерів, багато нижчих чинів, захоплено 2 кулемети. На захід від річки Стир велися бої за село Залізницю. Там було перерубано багато німців. За словами місцевих жителів, поводження німців із місцевим населенням варварське, постійно здійснюються насилля над місцевими жителями.
http://nik191-1.ucoz.ru/blog/pervaja_mirovaja_vojna_23_10_sentjabrja_1915_goda/2015-09-23-1260.
10 вересня
Наказ № 54 П. М. Краснова про захоплення села Залізниця. Противник підтягнув на фронт Залізниця – Судче, де воювала 5-а німецька кавалерійська дивізія, частини 11-ої австрійської кавалерійської дивізії.
10 вересня
Повідомлення від штабу Верховного Головнокомандуючого. На південь від Прип’яті німців вибито із сіл Гориничі та Омит, на нижньому Стоході відкинуто до річки Прип’ять.
11 вересня
На цей день було призначено наступ загону Карповича та 2-ої Зведеної козацької дивізії. До маєтку Лядо підійшов 18-ий гусарський Ніжинський полк та 2 ескадрони Чернігівських гусарів. На випадок успіху полковника Карповича та в сусідів зліва, на наступний день було призначено наступ усієї бригади Заліського, щоб оволодіти селом Судче.
11 вересня
Підполковник Нечаєв із 4-им ескадроном та батальйоном піхоти захопили село Семаховичі, але були атаковані німцями. Нечаєв повільно почав відступати до села Омит, де розгорнув свій загін і затримав противника. Керуючи особисто піхотними наступами, не лягаючи під роєм куль, він героїчно загинув. Його загін відійшов до села Невель.
11 вересня
Смоленські улани зосередилися у дворі Плянта.
11 вересня
2-га бригада 2-ої Зведеної козацької дивізії з Ніжинськими гусарами й 2 ротами піхоти прорвали фронт противника й оволоділи селом Залізниця.
11 вересня
№55 Донесення командира 1-го лінійного генерала Вельямінового полку К.К.Чорного про бій під селом Залізниця 10 – 11 вересня. О 4 годині 30 хвилин ночі для атаки на Залізницю було кинуто 2 колони: права – полковник корейського походження Кім Ін Шу (1 рота 331-го Орського полку, 4 сотні 17-го Донського полку, 2 кулемети); ліва колона: єсаул Горячев: 2 сотні 1-го Лінійного полку і 3 взводи. Права продовжувала наступ на північ від дороги Войничі – Залізниця, ліва – наступ лісом на захід від хутора Гряди та атакувати село Залізниця.
12 вересня
Наказ № 56 П. М. Краснова про сприяння атаці генерал-майора Заліського на село Судче. Після успіхів, досягнутих генералом Хельмицьким на річці Струмінь 10 вересня, він змушений зупинитися, бо німці дуже зміцнили лівий берег річки Струмінь і побудували там укріплення. На Невельські переправи противник вів жорстокий наступ, але був зупинений. Генерал Заліський при наступі на захід від Шпикатівщини зустрів жорстокий опір біля Бережної Волі. Сьогодні генералу Заліському велено атакувати Судче.
Наказ № 57 П. М. Краснова не допускати руху противника на захід і знову заволодіти Залізницею. Німці силою бригади кінноти та полком піхоти зранку витіснили російські частини із згорілої Залізниці, рушили до хуторів Гряди. Генрал Заліський оволодів селами Бережна Воля, Войнівка й підійшов увечері до Судча із північної сторони.
12 вересня
Опис нічного бою біля села Залізниця в ніч на 12 вересня молодшого офіцера Маркова. Зранку 11 вересня біля села Залізниця було проведено рекогностування (розвідка для здобуття відомостей про противника). Ніжинські гусари дізналися, що село було оточене трьома рядами окопів, тут стояв батальйон піхоти та кілька ескадронів. У селі стояло 4 гармати: 1- біля хреста на перехресті доріг із Судча та Залізниці на Рудку, 1 – за мельницею біля будинка лісника, 1 – біля висоти 68,2 і 1 – на вулиці Залізниці.
Наступив славний для новоросійців день 12 вересня. Молодший офіцер 5-го ескадрону Марков детально описує бій 12 вересня, розповідає про героїчну смерть драгунів Плетюшова та Омелянова: в одного прострелена голова, в іншого перебита права рука: «Ішли поруч один біля одного, щоб не втратити напрям. Ми вийшли на відкриту місцевість. На шляху виднілися горби. Там окопалася піхота противника. Між нами смертельний простір у 100 - 150 кроків.
Коли ми вийшли з лісу, зійшло сонце, туман став розвіюватися. Німці посилили вогонь. Раптом почала бити гармата. Вогонь став таким сильним, що німці не могли висунутися із окопів. Ми підійшли до ворога дуже близько. Раптом на весь зріст піднявся унтер-офіцер Середенко й з голосним «ура» кинувся на німців. Ті вискочили з окопів, піднімали вгору руки й здавалися, знімали із себе шинелі й бігли в напрямку села Судче. Утекли солдати правого флангу, а лівий фланг потрапив у полон.
Коли ми продовжували їх гнати до села, то перед самим Судчем німці несподівано відкрили вогонь. Я оголосив команду «Лягай!» і починаю нагрібати пісок перед головою. Оглядаюся, а мій півескадрон значно попереду інших, тому даю команду відступати назад. У цьому бою був поранений ротмістр Лепеха, двох солдатів було вбито та двох поранено. І коли ввечері мені вручили гаманець із грошами від Лепехи, він був повністю залитий кров’ю. Жаль було цього спокійного, скромного офіцера.
Уночі ми відійшли до села Кухче, де стояв штаб полку. Коли ми проходили лінію проміжної телефонної станції, до нас підбіг телефоніст і сказав, що вбитий підполковник Нечаєв. Цей офіцер користувався загальною любов’ю за свій веселий норов, витримку та хоробрість».
Після цього бою був відзначений нагородою полковник Вількман, що «12 вересня 1915 року з двома з половиною ескадронами та двома гарматами атакував укріплену позицію противника та утримував цю позицію протягом двох діб». Нагороджений і ротмістр Лепеха за те, що «12 вересня 1915 року біля села Судче особисто повів в атаку до штикового удару півтора екскадрона та вибив противника з їхніх окопів. Будучи важко пораненим, він залишився в бою й особистим прикладом підбадьорив своїх солдатів до наступу».
12 вересня
Загін полковника Карповича був атакований двома батальйонами німецької піхоти й після бою під Невлем та Жидчем змушений був відійти за лінію річки Стохід.
12 вересня
Зафіксована Марковим й історія про те, як потрпив до полону ротмістр Андрій Ляшков: «Повертаючись із відпустки в полк, він прибув поїздом на кінцеву зупинку й сів на селянську кінну повозку, щоб під’їхати до свого полку. Про місце його розташування він дізнався в одному з штабів. По дорозі на повозку підсів ще й солдат. Ротмістр заснув, а солдатові велів розбудити його, коли той захоче спати. Ляшков заснув, а проснувся від поштовхів коня, що рвав з-під нього сіно. У темноті не міг і помітити, що на конях були німецькі солдати. Інстинктивно він вхопився за кобуру пістолета, але кілька ворожих рук його скрутило. Так ротмістр Ляшков потрапив у полон».
Наступні дні пройшли спокійно. Ескадрони по черзі займали позиції біля сіл Судче та Войнівка. Дивізійний полк Карповича охороняв території біля села Комори вздовж річки Стохід.
12 - 13 вересня
Опис нічного бою під Кухітською Волею в ніч із 12 на 13 вересня (2-ої козачої зведеної дивізії, ескадронів 17-го Чернігівського та 18-го Ніжинського гусарського полків та рот 308-го Чебоксарського та 331-го Орського піхотних полків). Після того, як російські війська заволоділи селом Залізниця, тут було залишено невеликий авангард у складі 2 рот, 7 сотень, 6 кулеметів та 4 гармат під командуванням полковника Ончокова.
Село було перетворене на пожежну груду. Де-не-де виднілися обгорілі дерева та кілька уцілілих будинків. Утримати село можна було лише тоді, коли 3-я кавалерійська дивізія оволодіє Судчем, тоді зі сторони Озерців не буде небезпеки. Тому начальникові бойової дільниці генерал-майору Плаутіну була вказана вигідна позиція за Залізницею. Вона вела по піщаних пагорбах до хуторів Скоморохи й входила до лісу урочища Переділ.
12 – 15 вересня
Відзначився в боях біля села Кухітська Воля ротмістр Микола Ваага. У виключно важкій обстановці утримував важливу бойову ділянку, відбивав чисельні атаки противника.
13 – 17 вересня
Дивізія Краснова воює в районі Кухітської Волі.
14 вересня
Підійшла 2-а бригада й дивізія розмістилася в селі Локниця. 1-а бригада охороняла ділянку від озера Сосно до маєтку Плянта, 2-а – навкруги болота Грамота.
14 – 16 вересня
Відзначився в боях біля сіл Залізниця та Кухітська Воля штаб-ротмістр Борис Офросимов, який власним прикладом підбадьорював свою частину, а 16 вересня пішов у атаку та вибив противника з окопів біля села Залізниця.
15 вересня
Пінськ зайнятий німцями. Ішов 408 день війни. Полк Вількмана перейшов у село Локниця.
16 вересня
2-ий ескадрон перейшов до села Комори на зміну 3-му, 5-ий зі штабом полку перейшли в село Вулька Річицька.
17 вересня
Бригади зайняли призначені для них місця: полк Вількмана та підпорядковані йому ескадрони охороняли територію біля Комор аж до озера Нобель, Смоленський полк – до села Храпин, Новоросійський – до села Новосілля, були ще й батальйони резерву. На ділянку полку в наряд назначалися два ескадрони, причому щоденно один із них займав чергував, а інший був у резерві. У цей день на ділянку Борова - Мульчиці була перекинута звідна бригада 3-ої Кавказької козачої дивізії.
17 вересня
Наказ № 61 П. М. Краснова охороняти відновлені позиції біля села Кухітська Воля. Сьогодні німці під час тривалої артилерійської підготовки підпалили південно-східну частину села Кухітська Воля. О 14 годині силою не менше 2 батальйонів німецької спішеної кінноти повели наступ на ліву сторону позиції, зі сторони урочища Переділ, на окопи 11-ої роти Орського піхотного полку.
Рота залишила позиції, кинувши кулемет, і німці ввірвалися в ліс. Потім були вислані сотні 1-го Лінійного та 1-го Волзького полків. Вони кинулися в атаку на «ура» й відтіснили німців, але понесли великі втрати. До 20 години порушену позицію було відновлено. Зараз іде сильний артилерійський вогонь по селу Кухітська Воля.
17 вересня
4-та сотня 1-го Лінійного козачого полку під командуванням єсаула Улагая пішим ходом атакувала німців біля села Кухітська Воля. Через відсутність штиків бій вівся шашками. Знищивши ворога, лінійці відновити розташування своє дивізії.
18 вересня
3-ій драгунський ескадрон та улани були послані до села Мутвиця. Німецька піхота прорвала лінію фронту в селі Неньковичі. Німці переплили на плотах річку Простир і закріпилися в Неньковичах. Уночі цей прорив було ліквідовано ескадроном Рожинського. Було захоплено полонених та військову зброю.
18 вересня
Почався наступ від села Сенчиці в північному напрямі. Після артилерійського вогню німців легко вибили із села Прикладники. Біля 9 години було захоплено село Невель. 2-ий і 3-ій ескадрони вирушили на села Ніговищі та Омит. Попереду була вислана розвідка. Німецьке командування, стурбоване успіхом наступу генерала Гелленшмідта, спішно вислало з Пінська два резервні батальйони на посилення загону «Невель».
18 вересня
У щоденнику німецького солдата є така розповідь: «Поспішаючи на зміну, віце-вахтмістр Бребек із солдатами 18 вересня спокійно ввійшов у село Сваловичі. І раптом почулися постріли із будинків місцевих селян. Сам Бребек був убитий. За це німці спалили село Сваловичі. Тіла Бребека та Флейшера були урочисто поховані в Люб’язі».
18 вересня
Смоленський полк вибив німців із сіл Кухче, Бережна Воля, Пожог. 5-а кінна батарея накрила вогнем містечко Любешів, чим викликала переполох у німецькому тилу. Після перестрілки із внімцями увечері драгуни підійшли до хутора Радовля, де були розташовані коноводи.
20 вересня
Битва на хуторі Репецького біля Локниці.
22 вересня
Німці атакували Невель. Загін Вількмана відійшов за річку Стохід. Німці готували прорив біля села Пожог.
22 вересня
Битва в лісах біля Локниці.
23 вересня
Кавалерійські частини атакували село Залізницю, порубавши багатьох німців.
24 вересня
Цілий день тривали бої біля сіл Комори, Сенчиці, Прикладники. У густому тумані німецька піхота перекинула містки через річку навпроти села Невель і перебігла на південний берег. Німці вибили зразу всі піхотні застави. Батальйон зайняв окопи біля села Прикладники. Весь день ішов артилерійний бій. Німецька піхота після декількох невдалих спроб атакувати окопалася. Увечері після артпідготовки німці знову кинулися в атаку. Вони були зупинені, але ввечері, коли все ніби заспокоїлося, німці неочікувано швидко атакували й увірвалися в село Невель.
24 вересня
За бій 24 вересня 1915 року отримав нагороду генерал-лейтенант Черячукін. Ось уривок наказу від 20.07.01916: «В бою 24-го Сентября 1915 года, на рассвете, когда противник обрушился на наши предмостные позиции у дд. Сенчице-Дубчицы и потеснил наш сборный отряд, генерал-лейтенант А.В.Черячукин по собственному почину отправился на позиции Сенчице, лично указал позицию горной батарее и под сильным ружейным и артиллерийским огнем противника, с явной опасностью для жизни, обходил пехотные части, потерявшие до 40% своего состава, ободрял и успокаивал людей, чем способствовал удержанию позиции у этой деревни».
25 вересня
2-ий ескадрон зайняв позицію біля сіл Дубчиці та Сенчиці. Німці весь день вели наступ, але були відбиті. Було захоплено село Пожог.
26 вересня
На світанку почався наступ на села Судче та Войнівка. Біля 10 години було отримано наказ про відхід за річку Веселуху. Усі 4 ескадрони відійшли до села Локниця. Надвечір було встановлено охорону біля струмка Любинського, урочища Орел, хутора Жирин. Німці почали наступати зранку. Ось спогади Юцевича: «Я керував батальйоном, котрий складався із двох рот. Весь день 25 вересня ми відбивали атаки німців. Чекали підкріплення.
26 вересня німецька піхота кинулася в атаку. Їй вдалося прорватися до моста, де скупчилося багато російських піхотинців, які хотіли перебігти міст. Сам я з кількома солдатами кулеметом відганяли німців, доки мої люди не перебігли через міст. Патронів уже не було. Дорогу нам перерізали німецькі солдати. Ми побігли до лісу найкоротшим шляхом. Обидва кулемети кинули в річку, а самі кинулися вплав. Не всі змогли переплисти, дехто потонув. Я викинув усе: бінокль, шинель, револьвер. Ледве живого, мене вістовий Рожков витягнув із очерету».
26 вересня
У щоденнику німецького солдата 71-го резервного піхотного полку на сторінці 161 записано: «На світанку блискавичним ударом 2-го батальйону росіяни були вибиті із села Сенчиці. 5-та рота атакувала водяну мельницю та міст. Тут ми наткнулися на гурт росіян, які відходили від Сенчиць та Дубчиць. Спроба оточити їх та взяти в полон не вдалася через відчайдушний їхній опір, тому ворогу вдалося піти по мосту». 3-ій ескадрон, вибитий із села Комори, відійшов за лінію Гнилої Прип’яті. Біля Морочного розгорнулися частини 20-ої бригади 83-ої піхотної дивізії. Увечері прийшов наказ про з’єднання новоросійців у селі Вулька Річицька. На хутори села Локниця вислано було резерв.
26 вересня
Наказ № 64 П. М. Краснова розбити противника біля містечка Сенчиці. Німці перейшли правий берег річки Прип’ять біля Сенчиць. Командир корпусу вирішив їх розбити, тому наказав: генералу Леонтовичу зосередити більшість своєї піхоти в Морочному, а кінноті зайняти позиції біля села Локниця по струмку Неділька на південь, до висоти 72,1.
27 вересня
Наказ № 65 П. М. Краснова очистити від противника лівий берег річки Стир. Німці, тіснячи загін генерал-майора Костянтинова, зайняли лівий берег річки Стир, де фільварки Мульчицький та Олександрія. Вони вели наступ на Кухітську Волю, якою заволоділи сьогодні о 16 годині після 8-годинного бою із загоном полковника Ончокова.
27 вересня
На східний берег річки Веселухи відійшли останні частини 4-го кінного корпусу. Встановився довгий період позиційної війни. Ділянка полку являла собою суцільну болотну місцевість вздовж берега річки Любинська. На підвищеннях де-не-де росли кущі та дерева. Поруч було урочище Орел – сітка корявих сосен. Драгуни почали їх рубати й будувати бліндажі, розраховані на польовий караул. Німців не було видно. Розвідки, доки болото не скували морози, проводити не можна було. Три застави розміщувалося в глибині урочища. Вона розташовувалися на перехресті стежин, у спеціально виритих землянках. Було захоплено село Храпин, тут протрималися один день.
27 вересня
Повідомлення від штабу Верховного Головнокомандуючого. На річці Прип’ять противник зайняв село Комори. На півдні від Прип’яті німці зайняли село Бережна Воля.
23 - 27 вересня
Набіг за річку Стохід. Опис дій 2-ої козачої зведеної дивізії, 2-ої бригади 3-ої Кавказької козачої дивізії та рот 308-го Чебоксарського та 331-го Орського піхотних полків. 22 вересня від командуючого 4-м кавалерійським корпусом генерала Гелленшмідта було отримано наказ залишити частину полків для оборони позиці біля села Кухітська Воля. З іншими частинами 23 вересня вирушити з Кухітської Волі до села Озерці, де прорвати позицію противника, зайти подалі в тил ворога. Таким чином відтягнути сили німців від Залізниці та внести хаос у його тил.
26 - 27 вересня
Під час відходу російських військ від села Сенчиці було вирішено підірвати міст через річку Прип’ять. Так як цю річку перейти вбрід було неможливо, міст зіграв би для німців важливу роль, а його відсутність паралізувала б рух німецьких військ. Добровольцями для виконання цього завдання визвалися козаки Меркулов, Горбатов та рядовий Гавриленко. Уночі з 26 на 27 вересня під сильним вогнем противника вони підірвали цей міст. За цей подвиг отримали нагороди.
3 жовтня
На Прип’яті, у районі села Нобель, німці відкинуті за річку.
4 жовтня
У село Млинок прибув ескадрон у складі 186 нижніх чинів і влився в Ніжинський полк.
9 жовтня
Із німецької хроніки. На південний захід від Пінська взято штурмом села Комори та Прикладники, біля Бережної Волі та Кухітської Волі ведуться кавалерійські битви.
http://www.stahlgewitter.com/15_10_11.htm
10 жовтня
Із німецької хроніки. На південний захід від Пінська взято штурмом село Сенчиці. Бої біля Кухітської Волі та Озерець тривають.
11 жовтня
Із німецької хроніки. У битвах біля Кухітської Волі російські війська відкинуто за Веселуху. В Озерцях бій триває.
13 жовтня
Повідомлення від штабу Верховного Головнокомандуючого. Німців вибито із села Комори. Вони понесли великі втрати.
14 жовтня
Повідомлення від штабу Верховного Головнокомандуючого. На річці Прип’ять, у районі озера Нобель, німців відкинуто за річку.
15 жовтня
Повідомлення від штабу Верховного Головнокомандуючого. На південь від річки Прип’ять звільнено село Храпин.
18 жовтня
Командир німецького 41 резервного корпусу генерал Ганс фон Гронау підписує документ «Розпорядження про депортацію населення, яке представляє тягар для військ» (Bestimmungen fur den Abschub der lastigen Bevolkerung). У Пінську та в зайнятих німцями селах розпочинається депортація місцевого населення. Є свідчення, що жителі села Нобель були відправлені аж до Варшави.
19 жовтня
3-ій Донський козачий полк зайняв позицію біля села Острівськ. Розташувалися в урочищі Ліски, де стояли в бойовій позиції до 20 грудня. Штаб полку знаходився в маєтку Озери. Коноводи оселилися в селі Привітівка. Там були навчальна команда та грошовий ящик полку.
У селі Перекалля розмістилися стройова та господарська канцелярії полку. Там же були обладнані сідельна, шорна і кравецькі майстерні для підтримки в порядку обмундирування особового складу та кінського спорядження.
Ніч із 20 на 21 жовтня
Партизанський рейд на село Кухітська Воля. Уночі без єдиного пострілу партизани пройшли проволочну загорожу. Знявши вартових, увірвалися в село. Німецький гарнізон був знищений у рукопашному бою. Німці втратили більше 400 чоловік, 150 коней і весь обоз. Були взяті в полон 5 німців. Із партизанів один був убитий, 30 поранено, 2 пропало безвісти
21 жовтня
Було захоплено село Дубчиці та Комори. Але із Дубчиць російські війська були вибиті в той же день. 3-ій ескадрон був розквартирований у селі Мутвиця. Йому було доручено тримати зв'язок із двома ротами піхоти в селі Комори. Німці були в селах Радовель на березі озера Нобель, у Любині, на окраїні Кутина. Село Вулька Річицька, де російський полк простояв кілька місяців, було вичищене, будівлі підправлені, уздовж вулиць настелені містки. Було побудовано навіси, бараки для коней. У просторій хатині організовувалися офіцерські збори, де офіцери проводили всі вільні від нарядів вечори.
24 жовтня
Повідомлення від штабу Верховного Головнокомандуючого. У районі озера Нобель було кілька невеликих сутичок.
26 жовтня
Повідомлення від штабу Верховного Головнокомандуючого. На лівому березі річки Стир, на південь від озера Нобель, було кілька сутичок.
Ніч із 30 на 31 жовтня
Організовано партизанський рейд на Кухче. На чолі цього нападу був корнет Андерс. Там був розміщений штаб ІІ-го батальйону та 7-а рота 272-го резервного піхотного полку. За набіг були нагороджені корнет Андерс, корнет Костянтинов, унтер-офіцер Климентов. А селянину-провіднику дісталися медаль та значна грошова сума.
Кінець жовтня
Лінія фронту залишалася практично незмінною. Обидві ворогуючі сторони перейшли до глухої оборони.
3 листопада
Група німців увірвалася в тил російських частин в районі села Дубчиці, але була розсіяна зустрічним вогнем.
10 листопада
У селі Мутвиця розроблено план нападу на село Невель.
26 листопада
Повідомлення від штабу Верховного Головнокомандуючого. Німці атакували село Комори, вони були відбиті.
Ніч із 27 на 28 листопада
Набіг на штаб 82-ої німецької піхотної дивізії в селі Невель. Розгромлено штаб німецького 271-го резервного піхотного полку. Узято в полон командира 82-ої резервної дивізії генерал-майора Зігфріда Фабаріуса.
30 листопада
18-ий гусарський Ніжинський полк із села Біле прибув у Млинок Боровий (із записної книжки ротмістра Василя Олексійовича Шевченка).
Кінець осені
Лінія фронту стабілізувалася. Вона проходила біля села Кухітська Воля, по річці Веселуха. У 1934 році в Берліні була видана книга «Das Reserve Infanterei Regiment Nr. 270 im Weltkriege 1914 / 1918». Тут є намальована від руки карта «Die Wesselucha Stellung» («Позиція на Веселусі»). Там чітко прослідковуються лінії окопів, які прикривають із сходу на південь підступи до сіл Кухітська Воля та Залізниця. Позначений і міст, який був на правому фланзі Ніжинського полку під час боїв 14 – 15 вересня. Німці дали йому назву «Stabsbrücke» – «Штабний міст».
6 грудня
Лунінець. У відділення Татіанінського комітету поступили протоколи показань 4 селян, які втекли із німецького полону. У них свідчення про звірства німців та мадярів у селах Залізниця, Стайки, Комори, Кутин.
http://nik1911.ucoz.ru/publ/novosti_dnja/ehtot_den_100_let_nazad/ehtot_den_100_let_nazad_22_09_dekabrja_1915_goda/4-1-0-6147
19 грудня
16-ий уланський Новоархангельський полк перебрався у Млинок. Так як у селі не було церкви, напередодні Різдва Христового у будинку мельника відбулася всеношна, потім була відслужена літургія. А вранці 25 грудня перед фронтом полку – молебень на честь перемоги у війні 1812 року. Потім відбувася парад, грав духовий оркестр. Удень в селі співали армійські хори.
31 грудня
В останній день 1915 року гусарам було наказано поміняти місце розташування. Полк робив перехід із Млинка до села Дібрівськ. Тут зустрічали Новий рік.
Немає коментарів:
Дописати коментар