Новосільські забави

Найпопулярнішою формою відпочинку молоді на початку ХХ століття були вечорки. Вони розпочиналися від Першої Пречистої і тривали до Великодня. Спершу дівчата і хлопці збиралися окремо в когось дома, а потім спільно підшуковували для вечірнього дозвілля хату когось із оносельчан.

Збиралися щодня. У буденні дні дівчата пряли, вишивали, в’язали «гарунки» для рушників, часом ткали, якщо в хаті хазяйки стояв ткацький верстат. Хлопці робили веретена, цівки, витесували зубці для грабель, плели постоли та інші предмети побутового використання.

Швидко минав час за роботою, але її доповнювали пісні, жарти, не обходилося й без ігрових ситуацій. Ними були парубоцькі перешкоди. Хтось забере в дівчини голку, інший «завдасть шкоди» куделі із волокном, третій розповість небилицю. 

І тут розпочинається сміх, жарти. Інколи це були не просто залицяння, а серйозні наміри на створення сім’ї. Адже на цих вечорках хлопці бачили, хто з дівчат працював охоче, а в кого нічого не виходило, тому й могли вибрати собі дружину-майстриню на всі руки. 

Недільні та святкові вечорки носили розважальний характер. Їх зміст був наповнений активним спілкуванням, піснями, танцями, іграми. Спочатку до вечоркової хати сходились дівчата, а потім – парубки з музикантами. 

Це вони мали найняти музик і заплатити їм за гру. Антоніна Новак розповідала, що місця проведення вечорниць часто змінювались. При її дівуванні збиралися у Бокія Павла, у Марчук Палажки.

Линули пісні, але коли скрипаль чи гармоніст переходив на польку, то охочих постояти чи посидіти не було. Крім польки, танцювали краков’яка, «крутька», «реченьку». Дівчата ще й демонстрували вміння виконувати короткі пісні-частівки (пісні-танці). 

Кожна приспівувала до музики сама, потім хлопець підхоплював її в танець. По черзі частівки виконували інші дівчата. Відбувалися своєрідні змагання у виконавській майстерності між співаками та танцюристами. 

Відомо безліч поліських частівок на різні теми: про музик, про коханого, про недолугість хлопців. Деякі з них російськоюмовою, але більшість – українською з новосільським діалектом:

Ой мати моя, а я твоя дочка,

Треба було мене вчити, як маленька була.

А тепер я велика, треба мені чоловіка –

Не старого, не малого, а Іванка молодого.

Пісні змінювалися іграми. Найпопулярнішою була «Хлопавка». Зміст гри заключався в тому, що всі учасники вечорок розсідалися по лавах, щоб середина була вільною. Бажаючий учасник виходив на середину і, обпершись руками на табуретку, трохи прогинався. 

Йому зав’язували очі. Потім хтось із гурту підходив до нього, плескав ззаду по сідниці і швидко сідав на своє місце. Той, кого плескали, повинен був відгадати, хто це зробив. Якщо не відгадував з першого разу, то давалась спроба ще раз. Коли намагання були марними, усі придумували йому «наказання»: поцілувати лавку чи прохожого на вулиці або розсмішити присутніх. 

Жартівливий характер носила гра «Дупнік». Посеред хати присідав хлопець, а йому на голову одна на одну клали три шапки, а бажаючі перескакували. Якщо не збили, клали ще одну, потім ще. Перемагає той, хто не зіб’є найвищу гору шапок.

Використовували для організації ігор і дівочі хустки. Хтось із хлопців крадькома брав чиюсь хустину й ховав її, а дівчатам треба було знайти. Якщо дівчині не вдавалось це зробити, вона повинна була поцілувати того хлопця, який знайде хустину або підкаже, де вона захована.

На Катерини дівчата готували кашу і пригощали нею хлопців за спільною вечерею. На Андрія ворожили. Дівчата виходили надвір, обхоплювали руками кілки на плоту і рахували їх. Якщо число цих кілків було парним, то вважалося, що в наступному році дівчина вийде заміж, якщо непарне – ще почекає. 

Або брали на дровітні оберемок дров і так само визначали їх кількість: парна чи ні. Варили вареники із позначками: ягідками калини, маком. Якщо він попаде хлопцю, то це хороший знак – на заміжжя, а якщо дівчині – навпаки. 

Із початком Великого посту молодіжні вечоркові розваги зменшувалися. Лише з приходом Великодня знову загомонить село дівочими та парубоцькими піснями, жартами, танцями, іграми. Віднині місцями зібрань стануть вулиці, двори, кутки села. У програмі великодніх розваг, крім пісень та танців, були ігри «В котка» та «Вибивання яєць». У них в основному грали хлопці. Зміст першої гри полягав у тому, щоб скотити крашене яйце якомога далі, а другої – хто більше виб’є яєць.

Від Великодня до Пречистої основною формою дозвілля молоді були вуличні гуляння. У будні дні вони були короткочасні. Збиралися десь на лавці за дворами, розмовляли, жартували. До пізньої ночі по селу лунали пісні. 

На неділю хлопці запрошували музик. Число бажаючих цікаво провести час збільшувалося. Крім молоді, сюди приходили діти, підлітки, навіть одружені та заміжні. Тоді вже танці ставали масовими. Особливою популярністю тут користувалися місцеві музики: гармоніст та бубніст. 

Такі ж танці з участю жителів усього села проводилися на престольні свята: Пречисту та Вознесіння Христове. До цих свят кожна родина готувала чимало смачних страв. Біля полудня до села йшли, їхали гості з навколишніх сіл. Їх частували, а потім всі гуртом ішли на масове гуляння, яке зазвичай у селі називали «танці». 

Танцювали дорослі й діти. «А потім дівчата, - розповідала Антоніна Новак, - взявшись за руки, йшли співаючи по вулиці. Доходили до річки, а потім туди поспішали й хлопці. Там відбувалося знайомства із парубками та дівчатами сусідніх сіл, а потім залицяння, розмови, ігри». 

Завершився літній петрівський піст, а за ним розпочалася жниварська пора. Тоді вже не до гулянь, треба збирати врожай. А коли на полях уже стоять копи жита та пшениці, хлопці робили із кори дуба дудки, проганяли з поля нечисту силу і сповіщали про прихід осені. 

Знову на кожному кінці села було чути веселі та сумні пісні. Довго-довго існувала така традиція: зібратися разом сім’ї або сусідам та й заспівати тієї улюбленої пісні, котра проситься з душі. 

До кінця 70-х років ХХ століття ще звучали в Новосіллі вечорами різні мелодії, а потім телевізор, магнітофон, а тепер ще й Інтернет витіснили цю традицію. 

І дуже жаль…