Досліджуємо, щоб не загубилися села у віках (Підсумки першого етапу проекту "Зниклі населені пункти Зарічненщини)

У наш бурхливий і нестримний час ми рідко замислюємося над прожитим і зробленим, рідко поринаємо у своє минуле, щоб осмислити пройдений шлях, збагнути значимість того, що залишилося нам у спадок від далеких і близьких пращурів, зрозуміти, хто ми, чийого роду й чи бережемо в пам’яті ту крихітну заповітну місцину, де народилися й зросли, звідки пішли в широкі життєві світи.

І через це, на жаль, багато чого не знаємо, втрачаємо, розгублюємо. От і про давні поліські поселення, що існували раніше на теренах Зарічненщини, уже майже нічого не відаємо. Які це села, скільки їх було?.. 

Можливо, згадаємо одну-дві назви якогось хутора та й змовкнемо в скрушній здогадці, бо вже й спитати ні в кого, й імена тих давніх поселень не те, що із довідників чи з лиця землі зникли, вони й у пам’яті людській стерлися.

Аби не загубилися у віках невеликі населені пункти нашого району, у 2015 році було розпочато районний освітній проект «Рідна Зарічненщина: історія зниклих населених пунктів краю». І ось наприкінці навчального року ми вирішили підвести підсумки пошукової роботи юних краєзнавців. 

Свої дослідження оприлюднили дослідники лише 8 шкіл району, але які це роботи! Школярами проведено десятки зустрічей із старожилами, зібрано сотні унікальних світлин. Перечитуючи кожну з робіт, відчуваєш почуття гордості за небайдужих краян. Познайомитися зі змістом окремих досліджень ви зможете на шпальтах районної газети, на сайті «Заріччя». Нині ж ми назвемо імена учасників проекту та зробимо короткий коментар їхніх робіт. 

Подані дослідження двопланові: в одних іде мова про конкретний зниклий населений пункт, в інших подано короткі відомості про декілька хутірських поселень. Але кожне з них цінне не лише місцевим історичним матеріалом, а є проривом у краєзнавстві, адже повертає нам історичну пам'ять.

Серед досліджень конкретних хуторів вирізняється робота бутівських школярів (керівник – Полюхович Ольга Степанівна, учасники – Полюхович Карина, Турук Софія та Шкода Марина). Вони описали хутір Марки, який був заснований близько 100 років тому. 

Це дослідження досить ґрунтовне, адже респондентами школярів стало кілька старожилів села й навіть «остання із могікан» (нинішня жителька Марків) Бубнович Параска Павлівна. Тут названі імена бутівських хуторян, які були репресовані в 1947-1949 роках, зібрано інформацію про різні цікаві епізоди з життя цього населеного пункту. Робота доповнена сучасними світлинами Марків.

Заслуговує на увагу нарис-опис учнів Зарічненської ЗОШ ІІ – ІІІ ступенів «Історія села Парська» (керівник Полівко Світлана Аркадіївна, учасники – учні 8 А класу). Деякі відомості про цей населений пункт подає Вікіпедія - загальнодоступна онлайн-енциклопедія. 

Зарічненські ж краєзнавці дослідили причини зникнення цього населеного пункту, віднайшли раритетні фотографії, висвітлили маловідомі факти історії неіснуючого нині села. Записано спогади зі слів колишньої жительки Парської Дяденчук Лідії Миколаївни.

Насичена цікавою інформацією робота учениці 6 класу Вичівської ЗОШ І - ІІІ ступенів Місюри Оксани (керівник Пешехонова Надія Петрівна). Вона досліджувала хутір Пруд, що неподалік Вичівки. У роботі описана нелегка доля родини Чугаїв, яка тут мешкала. 

Зібрано унікальні факти про перебування поліського юнака Миколи на примусових роботах в Німеччині, у концтаборі, доля інших жителів хутора. Чого значить один з описаних ученицею фактів: «тут навіть не знали, що у вересні 1939 року змінилася влада, доки занепокоєний голова сім`ї не подався в село, аби дізнатися, чого це чиновники не приходять за податками».

Варто виокремити пошукову роботу вихованців гуртка «Сходинки краєзнавства» Мутвицької ЗОШ І – ІІІ ступенів, у якій використано низку різноманітних матеріалів з краєзнавчих праць та архівні джерела. Тут висвітлюються події, пов’язані з історією багатьох хуторів, що розташовувалися поблизу села Мутвиці. Деякі з них належали до Морочненської сільської ради. Донині частину села Мале Морочне називають «Хуторами».

Це тому, що сюди були звезені будинки із багатьох навколишніх маленьких поселень. Окремі діти цього населеного пункту традиційно ходять до школи в Мутвицю, тому й описали минуле життя своїх предків. Свідень і Мхинь, Пасіку й Заброди, Веретики й Коливорот, фільварк Глинне й Сельце, Дубища й Гувнища, Гнітово й урочище Баби Рузі описали мутвицькі школярі Ломазей В’ячеслав, Доронін Наталія, Дехтерук Ірина, Корнійчук Вікторія, Корнійчук Андрій, Чугай Ольга, Федорчук Ольга. 

Вони відшукали цінну інформацію в погосподарській книзі виконкому Морочнівської сільської ради за 1944 – 1946 роки. За цими записами було встановлено, як жили хуторяни, кого із хутірських жителів було мобілізовано на війну, кого репресовано після війни. 

Від Юхнович Любові краєзнавці дізналися, що морочнівський хутір Гувнища описаний у романі російського письменника Андрія Дугінця «Стохід». Саме там знайшли притулок солдати-біженці Андрій Дугінець та Петро Басов. Пізніше гуртківці налагодили зв’язки із дочкою письменника Наталією Терещенко й нині чекають її в гості. 

Варто відзначити високий рівень роботи кухченських школярів. Хутірські поселення Майдан, Стрижень, Вербовиця, Радовлє та Грамота дослідили учні 6 класу Кухченської ЗОШ І – ІІІ ступенів під керівництвом Боболовича Михайла Івановича. Робота вміщує чимало додатків у вигляді карт, старих фотографій. Це єдине дослідження, де розповідається про те, як із хутора виникло село. На військово-топографічній мапі Російської імперії 1846 року згадується поселення Родовля, у 1921 році населений пункт Радовлє або Радове було визнано осадою, а сучасну свою назву село Радове отримало в 1987 році. Нині це одне із найбільш перспективних сіл району.

Змістовною та багатоплановою є робота дібрівських школярів Смаглюк Олени, Кузло Ганни, Мельниковича Руслана, Червінської Олени «Короткі історичні відомості зниклих населених пунктів навколо села Дібрівськ», керівник Смаглюк Валентина Миколаївна.

Юні краєзнавці дуже детально описують особливості життя євреїв у їхньому селі, колишні панські маєтки, подають відомості про урочище Ніколаєво Голлє, яке належало братам Турхінським, про хутір Миколаєво, де жили поляки. Пошуковці навіть знайшли прізвища польських осадників, які проживали в селі Дубрівськ, записали, які землі купували його жителі перед війною, які урочища села були сервітутами (землями загального користування).

Малою батьківщиною став хутір Миколаєво Івану Семеновичу Полюховичу, знаному поету нашого поліського краю. Один із розділів його книги «Друга молодість моя» має назву «Хутір Миколаєве». 

Школярі Задовженської ЗОШ І – ІІ ступенів (керівник Полюхович Василь Миколайович, учасники – Черепович Богдан, Ніколайчик Наталія, Мосіюк Олександр) та Іванчицької ЗОШ І – ІІ ступенів (керівник Костюкович Тамара Іванівна, учасники - Гордієвська Марія, Дякова Анастасія, Ломако Марія) зробили короткий опис окремих хутірських поселень навколо їхніх сіл. 

Суспільна та пізнавальна значимість таких робіт полягає в тому, що вивчення історії й традицій свого населеного пункту, пізнання спадщини українського народу є однією з вагомих передумов зростання національної свідомості громадян України. 

Журі відзначає ефективну роботу педагогів загальноосвітніх навчальних закладів щодо оволодіння учнями вміннями та навичками краєзнавчої роботи з вивчення історії рідного краю. Представлені роботи свідчать про високий рівень краєзнавчої роботи в окремих школах району. 

Журі звертає увагу організаторів досліджень на важливість висвітлення результатів експедиційних пошуків та краєзнавчих досліджень в експозиціях музеїв та бібліотек, визначення шляхів та засобів їх практичного застосування в заходах із патріотичного виховання учнівської молоді.

Зважаючи на те, що більшість шкіл району ще працюють над вивченням навколишніх зниклих населених пунктів, голова журі, начальник відділу освіти Мельник Павло Володимирович, запропонував продовжити цей проект і надалі. Для цього на початку нового навчального року будуть розроблені нові умови його проведення. А кожен із нинішніх учасників проекту за активну краєзнавчу роботу отримає нагороди відділу освіти.

У деяких роботах школярів використано матеріали перепису, проведеного на Поліссі польським урядом 30 вересня 1921 року. Там зустрічається трактування назви жителів Полісся не як українців, а як «тутейших», «русинів».

Ми звернулися із проханням пояснити значення цих слів до Расевича Василя Васильовича, старшого наукового співробітника відділу нової історії України Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України. Далі публікується його пояснення. 

Під час підготовки дослідження кожна група пошуковців намагалася розшукати людину, яка б надала інформацію, що їх цікавить. Декому це вдалося, хтось не зміг зустріти таких інформаторів. А вони є в кожному селі. Ми попросили розповісти про свій хутір колишнього журналіста Антона Омеляновича Куцевича.

Віримо, що після прочитання цих досліджень жителі зниклих населених пунктів самі запропонують свої розповіді учням, адже ми можемо втратити час і не записати цей спогад. А стоїть перед учасниками проекту завдання непросте – зафіксувати відомості про кожен хутір Зарічненщини.

Члени журі Ірина Нікітчук та Валентина Тумаш