Поліщуки ніколи не були «тутейшими» (Василь Расевич)

Тутейші - це масштабна маніпуляція. 

Тверда національна ідентичність серед багатьох народів Європи не була справою обовʼязковою.  Багато етнічних груп навіть не мусили задумуватися над своєю національно-політичною ідентичністю. 

Стосовно поліського населення, то воно спокійно обходилося такими ідентифікаторами, як "руський", "православний", "християнин", "тутешній" - у розумінні місцевий.

Уперше постало питання самоідентифікації під час Першої світової війни. Бо національний чинник у цій війні вже відігравав важливу, але ще не визначальну роль. Дуже часто офіційна статистика Російської імперії називало поліщуків "русскімі", у розумінні росіянами. Це пояснюється негативною, а часто й репресивною політикою Російської імперії до українців. 

У період до 1917 року на Поліссі не було помітно організованого національно-політичного руху. Міжвоєнний період став, напевно, найважливішим у формуванні української національної ідентичності в поліщуків. 

Ці території входили до складу Української Народної Республіки і, що найважливіше, після угоди Пілсудський-Петлюра багато петлюрівських офіцерів розійшлися Поліссям і працювали народними вчителями. Власне, їхню роль на ниві національного просвітництва поліщуків годі переоцінити. 

Щодо самого терміну "тутейші", то він не має нічого спільного з якоюсь окремою національною ідентичністю. Просто польські чиновники приклали максимум зусиль, щоб применшити кількість українців у складі міжвоєнної Польщі. 

Саме тому зʼявилися такі чудернацькі національності, як гуцули, лемки, бойки і тутейші. Люди без чіткої національної ідентифікації на питання «Ким ти є?» часто відповідали: «Я тутейший». Таким чином під час переписів населення 1921 та 1931 років зʼявилася ніби окрема від українців нація тутейших. 

Маніпуляції з цим поняттям пізніше породили низку "наукових" публікацій про те, що Полісся заселяє якась забута нація. Такі публікації є польською, німецькою та навіть англійською мовою. Повторно ця політтехнологія, спрямована на розкол українців, була застосована наприкінці 1980-х років. 

Була організована група людей, ніби прихильників забутого народу ятвягів-тутейших. Вона мала свій друкований орган "Збудіннє", який можна було передплатити на всій території СРСР. Але розвалився Радянський Союз, і група пропала.

Отже, поліщуки ніколи не були «тутейшими».

Василь Расевич, український історик і публіцист