Партизанський рейд на Кухче (із документів РДВІА)

Найчастіше в сучасних засобах масової інформації можна прочитати статті про ювілейні події того чи іншого регіону України.

На Зарічненщині теж відбувалося чимало різних незвичайних історій. Деякі з них повертають нас у минуле на ціле століття.

У 1915 році наш край стає прифронтовою зоною: в одних зарічненських селах стоять німецькі війська, в інших – російські. При зустрічі із старожилами краю ще можна почути розповіді про ті тривожні часи, коли горіли церкви й будинки, коли знищувалися врожаї на полях і доводилося рити окопи та кормити солдатів.

Про події Першої світової війни на Поліссі розповідають документи, які зберігаються в Російському державному військово-історичному архіві. У фонді 400 там зосереджені свідчення офіцерів та солдатів про партизанський похід на село Кухче. 

Ще з дитинства пам’ятаю, що в районі Білої гори біля Новосілля мої однолітки знаходили патрони, бавилися ними, інколи траплялися й зовсім небезпечні ситуації. Тому надзвичайно цікаво було дізнатися, що ж відбувалося тут 100 років тому.

Розглядаю тогочасну воєнну карту. На ній чітко позначено, що на річці Веселусі німецькі окопи було вирито в 2 ряди: поблизу села Кухче та біля Новосілля. З історичних джерел дізнаюся, що ці події пов’язані з наказом командуючого Південно-Західним фронтом Миколи Іванова від 25 серпня 1915 року розгорнути в районі Полісся партизанську боротьбу. 

Такі загони мали затримати рух противника до Дніпра, пробратися на Полісся й діяти в тилах противника, знищуючи німецькі склади й штаби, шляхи сполучення, телеграфно-телефонні лінії. 

Російське командування поставило за мету тримати німців у постійному страху перед нападом партизанів. Генерал Олексій Олексійович Брусилов не підтримував ідеї свого начальника щодо організації партизанського руху, хоча дуже поважав його як військового спеціаліста. 

У вересні 1915 почали створювати партизанські загони на всіх фронтах, у всіх дивізіях. Сюди входили виключно добровільці. 30 жовтня було організовано наліт на село Кухітська Воля, 15 листопада – на село Невель. 

Ці партизанські походи були дуже успішними: після них у селі Кухітська Воля похоронено до 2 тисяч німецьких солдатів, у Невлі – біля 600. Очолював ці рейди капітан Леонтьєв. У Невлі він був смертельно поранений і орден Святого Георгія отримав посмертно.

Про події 1915 року на наших землях можна прочитати в наказах П.Н.Краснова 2-ій козачій зведеній дивізії. Зокрема, в наказі №64 від 26 вересня повідомляється, що противник перейшов на правий берег Прип’яті у Сенчицях. Наказано розбити там ворога, а для цього «генералу Леонтовичу зосередити більшість піхоти в Морочному, а кінноті зайняти позицію у Локниці, біля річки Неділька, на південь, до висоти 72,1». 

Корнету Андерсу (згодом відомому в Польщі політику й генералу) теж було доручено організувати похід у німецький тил. Об’єктом нападу було село Кухче, тому що поблизу нього в Кухітській Волі знаходилася залізнична дорога для перевезення людей та матеріалів на Поліський фронт.

Ось витяг із наказу штабу ІІІ Армії Західного фронту від 14 березня 1916 року: «Похід у тил ворога під керівництвом корнета 3 Новоросійського полку драгунів Владислава Андерса проводився в ніч з 12 на 13 листопада (з 30 на 31 жовтня по Юліанському календарю). 

Взявши із собою 173 чоловіки добровольців, він вирушив для організації нічного нападу на двір села Кухче, де в той час знаходився штаб відділу німецьких військ та були розквартировані 62, 63 та 272 полки німецької піхоти. Корнет Андерс «надихав» учасників нападу своїм героїзмом та сміливістю. 

За допомогою ручних гранат та багнетів було знищено 300 ворогів та спалено табір ворога в селі. Інші німці оточили відділ корнета. Андерс був поранений, але він знайшов у собі сили організувати атаку багнетами, прорвав лінію наступу ворога й тим самим врятував доручених йому людей. 

Завдання було виконане: для російської армії доставлено цінну інформацію про ворога. За вдалий похід у німецький тил, за успішну нічну атаку, за те, що він ліквідував паніку, за знищення німецького штабу, за мужність і витримку корнет Андерс нагороджується орденом Святого Георгія ІV ступеня» (РДВІА, фонд 400, опис 2, справа 27324).

Детально оповідає про цю подію старшина Сазонов: «У ніч із 30 на 31 листопада відділ добровольців під керівництвом корнета Андерса залишив село Острівськ і рушив у напрямі до Кухче. Марширувати довелося темної ночі через болота, по коліна у воді. Ускладнював похід ще й великий дощ. 

Розпочалася несподівана нічна атака. Російські солдати почали кидати гранати у вікна будинків, де спали німці. Було вбито до 300 ворогів, взято в полон 60 чоловік, серед них 2 офіцери. Двір, де стояв німецький табір, було спалено, згоріли стодоли, конюшні. 

Німецькі солдати, які чинили опір, знищувалися на місці. Деякі вороги в паніці тікали. Але згодом почали підходити інші німецькі солдати, розбуджені стріляниною. Вони оточували відділ Андерса. Корнет організував атаку багнетами, зібрав своїх людей на краю села й під сильним вогнем противника почав відступати в напрямі села Новосілля до Острівська. 

Будучи пораненим у ногу, він знаходив у собі сили підбадьорювати інших. Солдати були дуже змучені, але Андерс не дозволяв відпочивати. Зупинилися аж у селі Острівськ. Із нашої сторони було винесено 46 поранених. 20 вбитих і тяжкопоранених не було можливості забрати, і вони залишилися у противника». 

А ось запис із бланка офіцерської польової книжки генерал-майора Якова Федоровича Ніллершмідта: «30 жовтня 1915 року о 8 годині 30 хвилин вечора до Острівська зі сторони села Вілька Річицька для організації нальоту на село Кухче прибув відділ під керівництвом корнета Андерса.

О 12 годині 30 хвилин ночі вони минали місце мого дозору, щоб по лісовому та болотному бездоріжжю йти на Кухче. Біля 4 години ранку зі сторони Кухче було чути вибухи ручних гранат, артилерійський вогонь. Біля 6 години ранку все затихло. 

Було видно, що горить село та двір Кухче. Інколи чулися постріли противника в лісі. То німецькі супротивники супроводжували партизанів у лісі. Біля 9 години ранку до Острівська почали підходити ті, хто пробився через вороже оточення. 

Серед них і поранений корнет Андерс. Змучені партизани пройшли до 20 верст у нервовому напруженні. Ніч була холодна, лив сильний дощ, що утруднювало рух. Власним підписом засвідчую написане: старшина 3 козацького Донського полку Іван Михайлович Сазонов. 2 грудня 1915 року, 12 година дня». 

Не менш цікаві записи на бланку офіцерської польової книжки зробив у 1915 році в маєтку Неньковичі корнет 3 Смоленського полку уланів Андрій Пушечников: «У ніч із 30 на 31 жовтня 1915 року корнет Андерс із добровольцями вирушив із села Острівськ до села Кухче, щоб узяти там «язика». 

Іти довелося по болотистій лісовій місцевості, залитій водою. Перерізавши телефонний кабель у трьох місцях, біля урочища Пашківка загін розділився на три частини. Одні, очолювані Андерсом, під крики «Ура! Браття, до бою!» кинулися до бою. Сам корнет вбив 8 німців і кинув 18 гранат. 

Драгуни влітали до хат і багнетами знищували німців. Ціла вулиця була завалена трупами, на порогах будинків лежали напівроздягнені люди. Андерс подав команду кидати гранати в будинки. 

Біля 60 німців здалися в полон, серед них було 2 офіцери. Але коли уцілілі вороги почали переслідувати російських партизанів, полонених було розстріляно. Андерса німці поранили в ногу, його підтримували 2 драгуни, але він продовжував керувати боєм. І коли вороги почали переслідувати партизанів, оточили їх, Корнет дав команду: «Вперед, браття, на багнети, ура!» Біля 10 години ранку добровільці прибули до села Острівськ. Отримані трофеї було відправлено до штабу армії».

Історики знаходять у цих свідченнях деякі розбіжності, але за розповідями очевидців можна чітко уявити, як відбувався партизанський рейд до Кухча. Там розміщувався штаб німецького командування та зведений загін, який нараховував 600 – 700 солдатів. 

Керував операцією корнет 3-го Новоросійського полку Владислав-Альберт Андерс. Це був перший бойовий досвід молодого поляка й перше поранення, а за своє життя він мав 8 поранень та контузій, 3 із них отримав у роки Першої світової війни. Георгіїський хрест за похід на Кухче він отримав за рішенням Георгіївської думи, яка діяла при штабі російської 3-ої армії. 

Звісно, цей рейд супроводжував хтось із місцевих мешканців, бо ж не могли солдати знати стежок через поліські ліси та болота. Зате історія зберігає імена двох зарічненських Сусанінів, які провели партизанські рейди до Кухітської Волі та до Невля. 

Це селяни Дяденчук Олімпіуш та Ковальчук. Хто провів партизанів із Острівська до Кухче, поки що залишається таємницею.