З історії села Привітівка

Вперше село згадується в 1855 році, коли була складена військово-топографічна карта Волинської губернії.

Основою назви села, як стверджує Я. Пура, є слово «привіт», де при – антропонімічний префікс, а «vit» - війт, посада при польському пануванні на Поліссі.

Із цим селом повязана цікава зустріч часів Другої світової війни. 18 серпня 1943 року, у центрі села, біля церкви, відбулася зустріч двох партизанських генералів – Олексія Федоровича Федорова та Василя Андрійовича Бегми. 

Ця подія надовго запам’яталася жителям Привітівки як єдина, можливо, світла дата за всі роки війни. Для обміну досвідом партизанської боротьби та з метою проведення зустрічі з мирним населенням В. А. Бегма запропонував командуванню з'єднання провести зустріч з генералом О. Федоровим.

- Чому саме Привітівку? - згадує комісар Рівненського з'єднання Л. Е. Кизя у своїй книзі "Вирушали в похід партизани".

- Певен, що їхня Привітівка здобула собі ту назву саме через те, що живуть у тому селі люди привітні й лагідні, котрі одвіку жили правдою, нікого не кривдили, хлібом-сіллю стрічали всіх, хто приходив до них з миром, та щедро частували друзів.

Два партизанські генерали зустрілись з населенням Привітівки та навколишніх сіл 18 серпня 1943 року. 

Ось що пригадує про ту подію  мешканка Привітівки Марія Григорівна Мірун: "Житель села Юхим Ков'ятинець хлібом-сіллю зустрів партизанських командирів, а ми з його дочкою Віолетою перев'язували генералів перевеслами з жита".

У той день у Привітівці пройшов мітинг, на якому людям розповідали про події на фронті, про героїзм та подвиги бійців і командирів. На мітингу були присутні також священики з навколишніх церков. Із промовою до присутніх звернувся священик Морочнівської церкви В'ячеслав Навроцький. Про це згадувала невістка батюшки - Віра Іванівна Навроцька.

Про зустріч партизанських генералів в Привітівці описує у книзі "Годы огневые" і партизанський командир Михайло Корчев.

"У розпалі мітингу раптово з'явилися німецькі літаки, - пригадує Марія Григорівна Мірун. - Усім людям довелося ховатися під розлогі привітівські дуби. На щастя, все обійшлося. Завершилася зустріч партизанських генералів з населенням Привітівки щедрою гостиною, з піснями й танцями, що тривали аж до самого вечора".

Марія Григорівна Мірун не єдина в селі, хто ще пам'ятає про ту зустріч з партизанськими генералами. Але її розповідь найбільш яскраво доповнює спогади партизанських командирів: "Перед тим днем, як мали приїхати генерали, у село завітав командир партизанського загону Степан Шмат з бійцями. Попередили, щоб приготувалися зустріти високих гостей. 

Люди на зустріч ішли сміливо, з великою радістю. Я, коли перев'язувала Бегму перевеслом, ледве зуміла обв’язати його, таким кремезним він був. Пізніше, як пролетіли німецькі літаки, генерал Федоров казав: "Якби не ваші дуби, то фашисти розбомбили б нас". 

Пам'ятаю, що того самого літа у болото біля села впав  німецький літак. Льотчики пішли до Пінська, а наші люди швиденько побігли до літака. Розібрали ту машину, забрали парашути на матерію. Можливо, за це й бомбили взимку німці наше село. До сьогоднішнього дня збереглися воронки від авіабомб. А ось партизани нічого поганого людям не робили".

Лука Єгорович Кизя у своїй книжці пригадує: "Нелегко було вибратись із гостинного кола привітівців! Якось незвично знову опинитися серед німотного сутінкового лісу, повертатися до суворої партизанської буденщини. Дорогою ми тільки й гомоніли про свято в Привітівці".