Святитель Йосиф. Фото із сайту https://newssky.com.ua/borecz-proti-moskvi-pershij-svyatij-pczu/ |
22 листопада 2021 року на Синоді ПЦУ Православною Церквою України був канонізований у лику святителів Йосиф Нелюбович-Тукальський, митрополит Київський, Галицький і всієї Руси. Днем його пам’яті визначено 8 серпня (26 липня за старим стилем). Це день його упокоєння (26 липня 1675 року).
Про життєвий шлях останнього Київського митрополита написано дуже багато. Свідчення інколи суперечливі. У рукописах останнього власника маєтку Мутвиця Героніма Тукальського-Нелюбовича (далі Т.-Н.) зазначено, що в їхньому будинкові на чільному місці висів портрет Йосипа й у родині дуже пишалися своїм далеким предком [9].
Отже, Т.-Н., які проживали на Зарічненщині, – нащадки роду святителя. Але коли села Неньковичі й Мутвиця стали власністю цієї родини, донині було невідомо. Ми припускали, що Йосифу Т.-Н. могли дістатися церковні землі села Неньковичі. Ще в 1513 році князь Федір жалував Пінському владиці Вассіану на Пречистенську церкву три з половиною дворища в селі Неньковичах [5].
В «Актах, относящіхся к исторіи Западной Россіи: 1544-1587» вміщена судна грамота 20 липня 1582 року Пінському й Турівському єпископу Кирилу Терлецькому «Про повернення у володіння його церковної вотчини, привласненої пінським землянином Тенюкою». Ця грамота на пергаменті донині зберігається в польських архівах. На ній власний підпис короля Стефана Баторія [3].
Але ніде, у жодному опублікованому історичному документові, де описано перебування Йосифа на Пінщині, Неньковичі й Мутвиця не згадуються. Цікаво було б переглянути в НІАБ документ, що має назву "Выписи из актовых книг Пинского гродского и земского судов, представленные для решения спора между помещиками Заборовским и Нельбовичем о правах на владение имениями в Пинском повете" [4].
Нині родовід Т.-Н. можна встановити за матеріалами генеалогічного сайту «Baza genealogiczna Polesie» [1]. Усі записи там підтверджені архівними записами.
Прародичем родини Т.-Н. значиться Войцех, у якого було 2 сини: Дмитро та Олександр. Про Олександра поки що інформації більше немає. За тестаментом Дмитра 1629 року можна довідатися, що він став опікуном братового сина Івана. Місцем складання тестаменту зазначений Пінськ. Дмитро був підсудком землі стародубівської. Підсудок - старовинний польсько-литовський земський чин, помічник земського судді. Дмитро мав за дружину Авдотію Петрівну, у них було 2 сини – Юрій (1590) та Ян.
У багатьох джерелах про митрополита Йосифа Т.-Н. автори сумнівалися: був Юрій батьком йому чи братом. Так-от тепер ця загадка розгадана. Юрій – пінський військовий, писар гродський. Мав трьох дітей: Афанасія (Йосифа), котрий згодом стане митрополитом, дочку Елізабет, яка вийде заміж у родину Костюшків, та сина Станіслава, від якого пішла лінія роду Т.-Н., котра згодом оселиться на Зарічненщині. Отже, батько майбутнього митрополита теж жив у Пінську. У 1643 році Юрій отримав привілей Владислава ІV на добра Доржичища Невірковські у Сварицевичах. Названо тестамент Юрія 1660 року.
У жодному дослідження про Йосифа Т.-Н. не вказана дата його народження. Автори згадуваного генеалогічного сайту називають датою його народження 1610 рік.
У 131 Литовській метриці опубліковано документ, який розповідає про конфлікт за маєтності в Пінському повіті між Йосифом Т.-Н. та вдовою Юрія. Мабуть, це друга дружина Юрія.
Адам Юдицький, шляхтич Пінського повіту, був одружений з Катериною Войно-Ясенецькою, удовою Юрія Т.-Н. У листі пінського маршалка Лукаша Єльського до гетьмана литовського зазначено, що «пан Юдицький з паном Войно-Ясинецьким забрали у Йосипа його добра: Почапів, Ляховичі, Черневичі - і гроші на Любелі, які належали дружині Юдицького, що відійшли їй по смерті її першого чоловіка, пінського війського Юрія Тукальського». Цей конфлікт розв’язували Богдан Хмельницький і великий гетьман литовський Сапіга, а польський король скасовує правомірність деяких актів [8].
У Національній бібліотеці Вернадського в Києві зберігається Євангеліє 1644 року, подароване Куп’ятицькому монастирю Юрієм Т.-Н. [2]. Тепер зрозумілий цей благодійний жест Юрія: тут служив його син Йосиф. Саме тут, за 9 кілометрів від Пінська, майбутній митрополит розпочав свою діяльність.
А ми продовжимо вивчати родовід Т.-Н., котрі оселилися на Зарічненщині. Досліджуємо гілку роду Станіслава, брата Йосифа. Він був скарбником гроденським. У них із дружиною Сузанною Котинською народилося 5 дітей: Юліан, Антоній (полковник), Рох, Гнат та Валентин (чесник житомирський). Чесник (чашник) – нижчий щабель в урядовій та посадовій ієрархії.
На Зарічненщині першим оселився син Станіслава Антоній Т.-Н., онук Юрія, племінник Йосифа. Як свідчить архівний документ, у 1761 році Антоній отримав від графа Красицького, старости Дружиловського, право на володіння Неньковичами: «1761.10.13 na Rokach Ziemskich pińskich przynane «Prawo wieczysto przedażne» od Antoniego hr. Krasickiego starosty drużyłowskiego na Nieńkowicze».
На карті пінського повіту 1800 року позначене католицьке кладовище в Неньковичах [7]. Мабуть, у 1784 році тут відбулося перше поховання. 5 травня 1784 року тут був похоронений полковник військ ВКЛ Антоній Т.-Н.
Дружиною Антонія була Йоанна Ріхтерська. Вона теж похоронена на родинному кладовищі Ненькович 1818 року у віці 90 років.
Подружжя мало 7 дітей: Матеуш, Сузанна, Анна, Гертруда, Маріанна, Северин і Томаш.
Далі зарічненська гілка роду Т.-Н. продовжувалася від одного із синів Антонія - Матеуша-Рафаела (1745-1797). Це відомий польський історик та правник. Він теж у віці 51 рік похований на неньківському кладовищі. Історію його життя описав правнук Геронім. Вона вміщена на Platforma Cyfrowa Biblioteki Kórnickiej. Сім сторінок тексту – це витяги з джерел та літератури про особу Матеуша Т.-Н., секретаря литовського скарбу.
Антоній Т.-Н. придбав Неньковичі, а його син Матеуш – Мутвицю. На сайті «Baza genealogiczna Polesie» розміщено назву документа НІАБ: «1787.01.02 intromisja do majątku Mutwica za prawem wieczystym od Wincentego Chądzyńskiego». Інтромісія — легальне заволодіння, отримання власності над нерухомістю згідно з вироком суду. Отже, село Мутвиця за вироком суду перейшло від Вінцентія Ходжинського до Матеуша Т.-Н. в 1787 році.
Дружиною Матеуша була Богуміла Родзевич. Вона з роду Родзевичів, які мали маєток у Храпині. Похоронена Богуміла в Неньковичах 1831 року у віці 76 років.
Син Адам народився в 1782 році. Помер у віці 56 років у Плянті, похований у Городищі. Син Бенедикт, суддя повітового суду, народився в 1796 році. Помер у Неньковичах 1856 року у віці 60 років. Похоронений на кладовищі Ненькович.
У записах останніх трьох дітей Матеуша не вказано місцем народження Неньковичі. Можна припустити, що сім’я Матеуша проживала в Неньковичах принаймні з 1774 по 1779 рік.
Згодом у Неньковичах оселилася родина сина Матеуша Бенедикта. Його дружиною була ірландка Павліна О’Брайн. Похована вона на неньковицькому кладовищі 1874 року у віці 70 років.
Бенедикт та Павліна мали 4 дітей: Олександр (1826), Іван (1828), Владислав (1834) і Павліна (1839). Троє останніх дітей народилося в Неньковичах.
Син Владислав – учасник повстання 1863 року. Після повстання отримав фільварок Мутвиця, де прожив до кінця своїх днів із дружиною Мальвіною Юрковською.
Похоронений на родинному кладовищі в Неньковичах. На місці родинного склепу Т.-Н. зберігся єдиний надмогильний пам'ятник - Владислава.
Нині він відновлений.
Владислав із Мальвіною мали сина Станіслава та дочку Анну.
У Мутвиці проживав Станіслав.
Він одружився на Анні Корсак.
Їхні діти – син Геронім та дочка Сільвія. Станіслав помер у поїзді, коли їхав шукати ліки для своєї хворої дочки. Обоє померли в 1911 році.
Похоронені на пінському кладовищі, що по вулиці Спокійній.
У Мутвиці до 1939 року проживала дружина Станіслава Анна із сином Геронімом.
Геронім Т.-Н. |
Син у вересні 1939 року виїхав до Польщі, а мама залишилася в маєткові. Її доля достеменно невідома. Є свідчення, що вона була вивезена до Казахстану. Місцеві жителі розповідали, що вона померла, коли її через болота везли до Пінська. Нащадки Героніма Т.-Н. нині проживають у Польщі. На світлині син Героніма Северин та дочка Анна Т.-Н. у краєзнавчому музеї Мутвицького ліцею.
Син Бенедикта Іван жив у Неньковичах. Його дружина – Леокадія Могильницька. Їхній старший син Олександр народився у маєтку Баранки, середній Володимир та менший Казимир – у Неньковичах. Володимир помер у віці 7 років у Неньковичах, а похований у Пінську. Олександр жив у селі Тинному з дружиною Геленою Млодзяновською, похований у Сарнах.
Останнім власником маєтку Неньковичі був син Івана Казимир. Він був одружений із Надією Кирильчук. У своїх рукописах Геронім Т.-Н. розповідає, що Казимир помер у Пінську, але його тіло перевезли й похоронили в Неньковичах. У Казимира та Надії була дочка Марія, яка була замордована в часи німецької окупації.
Сучасні краєвиди місцевості Ненькович, де був панський маєток |
У селі Неньковичі залишилася будівля Казимира.
Збереглася липова алея довжиною з пів кілометра, що вела від села до маєтку Т.-Н. За липами по обидва боки ростуть могутні дуби.
Ось так виглядає родовідна гілка Т.-Н., які жили на Зарічненщині:
На одному із сайтів вдалося відшукати цікаву інформацію. У Пінську зберігся будинок – «міська резиденція» Т.-Н. Нині це перебудоване приміщення коледжу мистецтв.
У Державному архіві Брестської області знайдено документи 1938 року на будівництво цього будинку [10].
Будували його Надія та Марія Т.-Н. Це дружина й дочка Казимира, що жили в Неньковичах.
Стояв будинок на вулиці Францисканській. Будівництво було закінчене напередодні війни. Приміщення було пошкоджене в роки Другої світової війни. Про це свідчать світлини 1944 року.
Після війни було перебудоване. Там розміщувалися різні організації, навіть редакція газети. А в 1989 році відкрито училище мистецтв.
Нові документи дозволяють по-новому подивитися на історію родини Тукальських-Нелюбовичів, яка проживала на Зарічненщині.
Пошуки, звісно ж, продовжуються...
Використані джерела:
1. Baza genealogiczna Polesie. Tukalski-Nielubowicz. [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://baza.rodro.pl/Polesie?m=NG&fn=&sn=tukalsky&n=
2. Бондар Н. Из истории книжной культуры Беларуси ХVІІ ст. по вкладным записям вильнюсского Евангелия 1644 г. из собрания Купятицкого монастыря // Берковские чтения - 2015. Книжная культура в контексте международных контактов: материалы Международной научной конференции, Минск, 26–27 мая 2015 г.
3. Wyrok sądu ziemskiego pińskiego wydany w sporze miedzy Cyrylem Terleckim władyką pińskim i turowskim a ziemianinem Michałem Teniuką o grunty i poddanych wsi Nienkowicze. [Електронний ресурс] // Biblioteka Książąt Czartoryskich – Muzeum Narodowe w Krakowie. – 1582. – Режим доступу: https://polona.pl/item/stefan-krol-polski-zatwierdza.
4. Выписи из актовых книг Пинского гродского и земского судов, представленные для решения спора между помещиками Заборовским и Нельбовичем о правах на владение имениями в Пинском повете. 1602-1799. - НИАБ ф. 1733 оп. 1, дело № 171.
5. Грушевский А. Пинское Полесье XIV-XVI вв. Исторические очерки. – Киев: Н.Т. Корчак-Новиков, 1903.
6. Дзярдауны архіу Брэсцкай вобласці. Архивная справка. Тукальский-Нелюбович Северин. Радом, Польша / 0 -07/168. 24.01.2012.
7. Карта Пинского уезда. Атлас Минской губернии. – РГИА, ф.1350, оп.312, д.14.
8. Metryka litewska. Księga wpisów № 131. – Warszawa, 2001.
9. Тukalski-Nielubowicz H. Pół wieku wspomnień. / Н. Тukalski-Nielubowicz. – Zaklad Narodowy im. Ossolinskіch. Biblioteka, zapisano do kziegi akeesyjnej pod №165/63 - Radom, 1960.
10. Чернетки и планы дома помещика Нелюбовича по Францисканской улице в городе Пинске. – ГАБО, ф. 2005, оп. 1, дело. 1248.
Немає коментарів:
Дописати коментар