Грамоти Бони, надані Полюховичам, зберігаються в Рівненському обласному краєзнавчому музеї

Грамота королеви Бони Полюховичам 1537 року. Зберігається в РОКМ

У книзі Пепе П'ясецького «Iwan Poluchowicz. Trzy dni nie z jego zycia» вміщена інформація про те, що дарчі грамоти Бони Полюховичам зберігалися в когось із представників цього роду. І ще до Другої світової війни їх бачили в Серниках. А от подальша доля цих документів невідома.

Розгадку цієї таємниці знайдено в статті Тетяни Нахратової, провідного зберігача відділу фондів Рівненського обласного краєзнавчого музею. Її дослідження вміщено в «Наукових записках» Рівненського обласного краєзнавчого музею за 2014 рік. Виявляється, після війни ці 2 грамоти потрапили до фондів РОКМ. На жаль, вставити, яким чином вони тут з’явилися, не вдалося. Напевне, хтось із музейників побував у Серниках і отримав у дарунок ці документи…

У статті Тетяни Тимофіївни зазначено, що у фондах РОКМ зберігаються грамоти (листи) XVI-XVIІ століть на пергаменті. В експозиції вони майже ніколи не виставлялися, тому що потребують особливих умов зберігання. Згідно із інструкцією обліку та зберігання музейних цінностей грамоти на пергаменті повинні зберігатися у спеціальних футлярах у горизонтальному положенні. Футляр повинен забезпечити зберігання грамоти в розгорнутому вигляді. Документ боїться вологого середовища та порушення температурно-вологісного режиму.

Коротка історія виникнення пергаменту. У ІІ столітті до н. е сирійський цар Євмен Другий вирішив створити у своїй столиці Пергамі велику бібліотеку й мав намір закупити в Єгипті папірус. Але єгипетський фараон Птоломей, побоюючись, що Пергамська бібліотека затьмарить світову славу Александрійської бібліотеки, заборонив вивозити до Сирії папірус. Тоді в Пергамі стали писати книги на вичиненій шкірі телят і молодих овець. Ця шкіра, що володіє великою міцністю, і стала називатися пергаментом. Однак пергамент має одну особливість: якщо йому не забезпечити певних умов зберігання, він деформується й через деякий час набуває рис тієї частини тіла, із якої він був знятий.

Як бачимо, зберігати такі предмети непросто, тому до наших днів дійшло дуже мало документів на пергаменті. Як і де зберігали грамоти Бони в Серниках, поки що невідомо. Можливо, хтось все ж розкриє цю таємницю.

Із статті Тетяни Тимофіївни дізнаємося, що в РОКМ зберігається 5 грамот на пергаменті. Дві з них – із Зарічненщини. Місце знаходження, час надходження їх до музею невідомі. Згідно із старими інвентарними книгами 1948–1959 рр., перша грамота на пергаменті надійшла у 1948 році. Це грамота Бони Полюховичам 1937 року. У графі «місце знаходження» значиться: «старі фонди». Другий запис 1949 року – «Лист Сигизмунда І … грудень 1518 р.». У 1968 році завідувач фондів В. Я. Сидоренко записав ще три грамоти. Одна з них грамота Бони Полюховичам 1526 року. І знову місце знаходження - «старі фонди».

У статті зазначено, що спеціалістів, які б могли дати належну оцінку цим предметам, у музеї на той час не було. У 1979 році було складено список музейних предметів, які потребують реставрації, і направлено до Державної науково-дослідної реставраційної майстерні. Список вміщував 72 предмети, серед них і грамоти на пергаменті.

Грамоти надійшли на реставрацію у край занедбаному стані: у графі «збереженість» зазначено: чорнило вицвіло, текст майже не прочитується, порвана, забруднена, застаріла, підклеєна. Можна лише уявити, із якими труднощами довелося зіткнутися реставраторам, щоб надати цим музейним предметам експозиційного вигляду. У 1981 році 3 з 5 грамот було відреставровано, реставратори – Н. Я. Коптилова, О. С. Яценко. Серед цих трьох грамот і дарчий документ королеви Бони Полюховичам 1537 року.

Витяг із реставраційного паспорта № 1031 від 14. 01. 1981 р. Інв. № 629 ІІІ-Д 754.

Назва – Документ на пергаменті із червоною печаткою.

Автор –

Час створення – 1537 р.

Матеріал – пергамент, чорнило.

Техніка – чорнило, скоропис.

Розміри – 28, 8 х 36 см.

Реставратор – Н. Я. Коптилова.

Опис реставрації: пергамент очищений, відновлені втрачені фрагменти. Рельєфна печатка підклеєна, відпресована, поставлена на попереднє місце.

У 1983 році директор музею В. Я. Сидоренко звернувся до Міністерства культури УРСР із проханням передати документи на пергаменті з державних науково-дослідних реставраційних майстерень до державного історичного архіву для дослідження та визначення. Для прочитання грамот були залучені вчені В. І. Ульяновський та Н. М. Яковенко.

У 1985 році вищезгадані предмети були передані на тимчасове зберігання до державного історичного архіву УРСР в місті Києві для визначення. 27 вересня 1989 року відреставровані та прочитані (наскільки це було можливо) грамоти повернулися до музею із приміткою: «Не експонувати!». Кожна грамота мала атрибуційне заключення. Ось одне із них.

АТРИБУЦІЙНЕ ЗАКЛЮЧЕННЯ

Документ на пергаменті з червоною печаткою, Польща, Краків 6 березня 1537 р.

П-1031, інв. № 629 ІІІ-Д 754. Рівненський краєзнавчий музей

Лист /грамота/ королеви Бони Лук’янові Польоховичу з братами і потомством за віддану службу на володіння в Пінському старостві / Серники, Созонівське/.

Дозвіл не виплачувати 80 грошей в державну казну за пів села Серники і нести земську службу кіньми. Розбирається спір з князем Федором Михайловичем Чарторийським, що приєднав його володіння до свого Чартория. Згадується дарча грамота на ці володіння князя Федора Ярославовича.

Мова: староукраїнська.

Печатка: збережена добре, червоновоскова.

Підпис: автограф королеви Бони.

Ст. методист Республіканського будинку наукового атеїзму / підпис/ Ульяновський В. І.

У 2004 році до відділу реставрації старовинних рукописів, книг та документів Національного науково-дослідного реставраційного центру України надійшла на реставрацію грамота на пергаменті 1526 року. Реставратор – О. В. Шмідт. Підстава для реставрації – деформація, забруднення, втрата експозиційного вигляду, руді та темні плями. Особливо забруднений зворотний бік грамоти. Крім того, грамота була зігнута в 4 рази. Розриви по краях. Чорнило вицвіло, пообсипалося. На лицьовому боці, по правому полю – запис 1790 року польською мовою, який пояснює зміст грамоти. Складність реставрації зокрема, «отпресовка», обумовилась тим, що неможливо було відділити шнур, скріплений булою. Художниками-реставраторами здійснена наукова реставрація. Грамота пресовалась в розгорнутому стані під спеціально виготовленими дошками, під місцевим гнітом. Документ очищений від бруду, розриви підклеєні японським папером відповідної фактури та кольору. Тонування здійснювалося кольоровим олівцем та аквареллю напівсухим пензликом.

Це і є грамота королеви Бони Полюховичам 1526 року.

У статті Тетяни Нахратової розповідається про палеографічне дослідження цієї грамоти. Мета його - прочитати та перекласти текст. У відділі фотофіксації була проведена зйомка предмету в ультрафіолетових променях. Внаслідок цього на знімках проявилися місця знебарвленого тексту, які неможливо було прочитати. Це дало можливість прочитати та перекласти текст. Велику допомогу в перекладі тексту зі староукраїнської мови надали художник-реставратор Л. В. Михайловська та провідний науковий співробітник музею російського мистецтва С. В. Левченко. Текст перекладено зі староукраїнської мови (скоропис) на сучасну мову.

Грамота написана у Кракові 27 травня 1526 року від імені королеви Бони писарем Петром. На червоній сургучевій печатці відтиск герба королеви Бони та підпис латинською мовою «польская княгиня литовская Бона Сфорца».

Ось розшифрований текст грамоти. «Бона, Б[о]жьею ласкою, королевая полская, великая княгиня лит[о]вская, руская, пруская, жомоитская и иныхъ. Чиним знаменито сим н[а]шим нинешним листом кому того потреб (!) будеть в дати або, чтучи, слышати. Бил нам чолом Лукъян Полюх Дмитрович и з братею своею рожоною на имя з Богданом, Гринцом, Малцом, Степаном, Сеньцом о том, абыхмо их от службы тяглоє отпустили и казали им службою военною часу воины нам служити, о чом жо и писарь наш, староста пинскии и клецкии причинял пан Иван Михаилович, поведаючи нам в рные послуги того Полюха так у стереженю границь наших от кн[я]зя Чорторыиского, так тежь и в иныших (!) многих р-чах, [и мы], маючи бачность на таковые его послуги к нам, г[оспо]д[а]р[и]ни, з особливое ласки ншое на причину писаря, старосты нашого пинского вышей мененого и тудежь [на его] чолом битье то есмо вчинили[и] с службы тяглое их есмо вызволили. И казали есмо им нам службою военною часу воины з их отчизны поспол з ин[шими бояры нашыми пинскими, межы которых их на бо]яръство поличае[м], яко нам мають (?) служити, а службы тяглое им не знат, ани поплатов платити. А над[то и печать] нашу казали есмо при[веси] ти к сему нашому листу. При том были вельможный пан Миколаи Вольский, каштелян сохачовскии, охмистр нашь, [а кантор] плоцкии, кн[я]зь Ян Левицкии, писарь нашь латынскии. П[и]сан в Краковке под л-ты Б[о]жьего нароженя тисяча пятсотъ 26 мсца мая 27 днь, индикт 14».

Написані майже 500 років тому грамоти Бони можна нині побачити в РОКМ. Це голос історії, що промовляє до нас через роки.

Використана література:

Нахратова Т. СТАРІ МОВЧАЗНІ ПИСЬМЕНА ... (Грамоти на пергаменті XVI-XVIІ ст. з фондів Рівненського обласного краєзнавчого музею). Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею. Зб. наук. праць. Випуск XII. Частина 2. – Рівне: Дятлик М. С. –2014.