Два роки обдумую інформацію про подвиг 19-річного солдата з Мутвиці. Усе хотілося довідатися більше… Кілька днів тому достеменно дізналася про долю фронтовика від його племінниці – Надії Іванівни Корнійчук.
Коли в 1944 році оголосили про мобілізацію, її дідусь Корнійчук Никифор довго розмірковував, як бути із сином Домініком. Хлопцеві ще не було 18 років, він замолодий, аби йти на війну разом із батьком, але бути під час боїв поруч із сином і оберігати його – це кращий варіант, ніж відпустити потім його одного. «Все одно пізніше заберуть на війну», - розмірковував батько. Тому після довгих обговорень вирішили пішли на фронт удвох…
Цю історію переповідають один одному в родині Корнійчуків дуже давно... «Прямо там, на фронті, і послухали Никифора, і залишили його із сином, - розмірковує Надія Іванівна й додає: - Домінік, кажуть, був дуже гарним…»
Батько повернувся з війни, синові ж не судилося залишитися живим. Про те, що на тій війні могли загинути кілька братів, батько й син, ми, звісно, знаємо. Наприклад, у родині Марчуків мого тата так і сталося: три брати загинуло: Яким, Арест та Матвій…
Але в цій історії інтрига в тому, що ніхто в селі та й у родині не знав, що Корнійчук Домінік, син Никифора, за свій подвиг на війні отримав орден. І, напевне, ще довго ми не дізналися б, бо в наказі про нагороду його ім’я звучить як Домнік. На фронт юнак пішов у неповні 18 років. А загинув – у неповні 19… Майже дійшов до Берліна. Куля настигла його 16 березня 1945 року… А помилка в наказі зробила зробила так, що він не значився в Зарічненському районі як орденоносець…
Ось про що написано в наказі від 20 травня 1945 року: «Тов. Корнійчук у бою проти німецько-фашистських загарбників героїчно загинув під селом Якобсдорф. Удостоєний нагороди – ордена Вітчизняної війни І ступеня (посмертно)».
Десь у німецькій землі поліський воїн зустрічав День Перемоги…
Світлини його я так і не відшукала. Юнак не встиг сфотографуватися…
Про Домініка Корнійчука залишилася лише ПАМ'ЯТЬ…
Немає коментарів:
Дописати коментар